Тема 2. Специфіка мовлення фахівця План

1. Мова і професія.

2. Майстерність публічного виступу.

3. Види підготовки до виступу.

4. Набір відповідних тактичних та мовних засобів у межах конкретного виду усного вербального спілкування.

Опорний конспект

Мова – це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин. Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Вона обслуговує не тільки сферу духовної культури, а й пов’язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона – елемент соціальної сфери.

Знати мову професії – це значить дотримувати граматичних, лексичних, стилістичних, акцентологічних норм професійного спілкування, якого люди вчаться впродовж усього життя; - це значить вільно володіти лексикою свого фаху. Розвиток ринкових відносин, зміни в соціально-економічній і політичній системі насичують нашу мову новими поняттями й термінами. У зв’язку з упровадженням української мови на підприємствах та в установах збагачується словник професійної термінології. Знання мови професії підвищує ефективність праці, сприяє швидкому засвоєнню соціальних дисциплін, допомагає краще орієнтуватися при ділових контактах та у професійній діяльності.

Професія – рід занять, певна форма трудової діяльності, що вимагає належного рівня знань і навичок та є джерелом існування. Це слово виступає родовим поняттям до слова спеціальність, а тому вживати одне замість іншого не рекомендується.

Спеціальність – окрема галузь науки, техніки, мистецтва, в якій людина працює; основна кваліфікація; улюблена справа, заняття, в якому хто-небудь виявляє уміння, хист.

Фах – вид заняття, трудової діяльності, що потребує певної підготовки і є основним засобом існування; професія, спеціальність, кваліфікація; справа, заняття, в яких хтось виявляє своє вміння, майстерність, хист.

Майстерність публічного виступу

Усне ділове спілкування поділяють на публічне й приватне (залежно від кількості співрозмовників і завдань спілкування). Проблема усного ділового спілкування розглядається у плані тих конкретних ситуацій, у яких реалізується усне офіційне мовлення. Саме тому, крім спілкування в колективі, ділових нарад, прийому відвідувачів і телефонних розмов, також є різні типи публічних виступів: бесіда, промова, доповідь, збори, конференція, лекція, розповідь, виступ.

Особливим жанровим різновидом мовленнєвої діяльності є публічний виступ, який має на меті викликати духовність аудиторії, певним чином вплинути на неї. Діяльність людини, професія якої пов’язана з виголошенням промов, доповідей, читанням лекцій вимагає набуття певної вправності у виборі відповідного жанру, формулюванні теми, відбору фактичного матеріалу та послідовності його викладу, а також високої культури мовлення та спілкування в цілому.

Особливості форм ділової комунікації:

• мета проведення (навіщо?);

• контингент учасників (хто? з ким? для кого?);

• регламент (як довго?);

• комунікативні засоби реалізації намірів (як?);

• організацію середовища (де?);

• очікуваний результат (який?).