Тема. Країни басейну Середземного моря
План:
Італійські міські республіки.
Папська область
Південна Італія та Сицилія.
Мета:
скласти уявлення про розвиток країн басейну Середземного моря, зокрема та Італії,
показати розвиток італійських держав, особливо республік Генуї, Венеції та Флоренції,
прищеплювати навички порівняння і зіставлення історичних процесів, виділяючи на цій основі головні ознаки певного історичного періоду;
виховувати в учнів інтерес і повагу до історичного минулого людства.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Італія в XІ-XV ст.», атлас, дидактичний матеріал.
Основні поняття і терміни: міста-комуни, гвельви, гібелліни, реконкіста, дож, флорін, торговельні республіки, Папська область.
Основні дати:
ХІ-ХІІ ст. - італійські міста поставали комунами;
ХІІ-ХІІІ ст. боротьба в італіських містах між гвельфами і гібеллінами;
1378 р.— «заколот чомпі»
Хід уроку
І. Організація навчальної діяльності
ІІ. Перевірка домашнього завдання
Фронтальне опитування
1. Коли утворилося Німецьке королівство?
2. Хто став засновником династії німецьких королів?
3. У результаті якої битви було припинено напади мадярів на німецькі землі?
4. Як і коли було засновано Священну Римську імперію?
5. Що стало приводом для конфлікту між Папою Римським Григорієм VII та імператором Генріхом IV?
6. Хто і як обирав імператора імперії?
7. Назвіть імена найвидатніших представників династії Штауфенів.
8. Що таке Золота булла? Які її основні положення і наслідки прийняття?
9. На які території здійснювався німецький „наступ на Схід”?
10. В якому році Швейцарія здобула автономію у складі Священної Римської імперії?
Чому і як виникла Швейцарія?
Чим відрізнялась Швейцарія від всіх існуючих на той час держав Європи?
З якою метою утворився Ганзейський союз?
ІІІ. Вивчення нового матеріалу
1. Італійські міські республіки
Італія за часів Римської імперії була її центром і одним з найрозвинутіших її районів. У середні віки саме з Італії почалося відродження міського життя в Європі. Але постійне знаходження під владою іноземних завойовників (лангобарди, візантійці, франки, араби, нормани, німецькі імператори) зумовило те, що італійські міста вважали за краще жити самостійним життям. У ХІ-ХІІ ст. італійські міста поставали комунами. За формою правління міста-комуни у більшості своїй були республіками. У містах вирувало бурхливе політичне життя: різні угрупування боролися за владу.
У ХІІ-ХІІІ ст. найвпливовішими були два угруповання – гвельфи і гібелліни. Гвельфами називали прихильників імператора, гіббелінами – пап римських. Проте у кожного міста були власні інтереси, які воно відстоювало будь-якими засобами. Найбільш могутнішими містами-держави були Флоренція, Венеція і Генуя.
Флоренція за доби середньовіччя була одним із найбільш економічно розвинених міст Європи.
Основу її багатства становили сукна, що виготовлялись у великих суконних майстернях (200).
У Флоренції розвивалися виробництво шовкових тканин, обробка хутра та ювелірна справа.
Флоренція була найбільшим центром торговельно-лихварських і банківських операцій. Знаходячись поряд із Римом, флорентійські банки стали обслуговувати фінансові операції римських пап по всій Європі.
Свідченням фінансової могутності Флоренції став золотий флорентійський флорин, який широко використовувався в міжнародній торгівлі.
Документ
Економічне і соціальне життя Флоренції на межі XIII – XIV ст. із “Хроніки” Джованні Віллані
На той час у Флоренції налічувалося близько 25 тис. чоловіків у віці, коли вони здатні носити зброю, від 15 до 70 років; усі вони були громадянами, і з-поміж них було 1500 благородних і багатих громадян... Всього ж у Флоренції було 90 тис. ротів (мешканців): чоловіків, жінок і дітей, якщо виходити з кількості хліба, потрібного на кожен день. У Флоренції проживало близько 1500 іноземців, мандрівників і воїнів, окрім осіб духовного стану, братів і сестер, які мешкали в монастирях.
Дівчат і хлопців у віці, коли вони вміли читати (тобто учнів), було 8-10 тисяч; дітей, які вивчали азбуку та алгоритми (математику), у шести школах було від 1 до 2 тис., а тих, що вчили граматику і логіку в чотирьох головних школах, — 550 – 600.
У Флоренції та її околицях було 110 церков, включно з абатствами і церквами релігійних братств... Було понад 200 майстерень, де пряли вовну, і вони виробляли 70 – 80 тис. одиниць сукна на суму 1 200 000 золотих флоринів (1 флорин — 3,5 г золота), третина з яких йшла на оплату праці, не рахуючи прибутку власників, і 30 тис. душ жили за рахунок цього.
За формою правління Флоренція була республікою.
Згідно з конституцією 1293 р. верховним органом влади була сеньйорія. До неї обиралися представники від усіх цехів.
Очолював сеньйорію гонфалоньєр, який під час війни ще й командував міським ополченням.
Боротьбу за вищі посади в республіці вели декілька найбагатших родин міста. Від кінця XIV ст. найбільшого впливу в місті досягла родина Медичі.
У 1434 р. Козимо Медичі став правителем Флоренції майже на 30 років.
Офіційно він не мав ніяких титулів, а іменувався простим громадянином Флоренції. Але жодне рішення не проходило без його схвалення. Часто сеньйорія засідала в його будинку.
Для підняття свого авторитету в місті він зменшив податки з бідних прошарків суспільства, щедро роздавав милості й не розминався з меценатством.
Для боротьби проти політичних ворогів і суперників він широко користувався своїм правом призначати індивідуальні податки, якими просто розоряв їх.
Він уникав кровопролиття, а найбільшим покаранням було вигнання з міста.
Наступники Козимо, особливо його внук Лоренцо Щедрий (1469-1492 рр.), вже не приховували своєї першості в місті.
Королівський спосіб життя поєднувалися з широким меценатством.
Скуповував і збирав грецькі й латинські рукописи, античні скульптури та інші цінні речі.
На його пенсії жило чимало митців — письменників, поетів, художників. Для проведення своїх фінансових операцій Медичі не соромився використовувати і державну скарбницю.
Поступово авторитет родини зростав у всіх країнах Європи.
У 1537 р. вони дістали титул великих герцогів Тоскани. З цієї родини вийшли знамениті папи римські, зокрема Лев Х, французькі королеви Катерина і Марія Медичі.
Міста-республіки Венеція і Генуя досягли найбільшої могутності в XIII – XV ст.
Основним джерелом їхнього процвітання була посередницька торгівля в Середземному морі, що давала шалені прибутки.
Генуя контролювала Західне Середземномор’я і Чорне море, Венеція — Східне Середземномор’я.
Суперництво за контроль над важливими морськими шляхами призвело до збройного протистояння.
У 1298 р. генуезці завдали поразки венеціанцям і майже століття утримували першість на Середземному морі.
1380 р. біля Кйоджі, в якій венеціанці вщент розбили флот генуезців, рівновагу було відновлено.
Система управління в республіках, особливо у Венеції, була складною.
Вона забезпечувала панування вузькому колу знаті.
На чолі Венеціанської республіки був дож, якого обирали довічно. Але влада його була обмежена Великою радою — вищим законодавчим і контролюючим органом держави.
Від кінця XIII ст. влада у Венеції зосередилась у вузькому колі найбагатших родин, прізвища яких було записано у спеціальну “Золоту книгу”.
Для контролю за дожами і представниками знаті було створено спеціальні судові органи, що карали за спроби зміни державного устрою.
Для панування на торговельних шляхах республіці доводилося вести активну зовнішню політику, яка потребувала значних фінансових, воєнних і дипломатичних ресурсів.
Венеціанці першими почали розсилати спеціальних послів до дворів європейських монархів. Їхнім головним завданням було повідомлення про події, що відбуваються в тих державах, де вони знаходяться.
Таблиця розвитку у Середні віки міст-держав Флоренції, Венеції і Генуї
Венеція |
Генуя |
Флоренція |
|
|
|