
- •Історичний розвиток техногенних небезпек
- •Аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище
- •Джерела радіоактивності
- •Штучні джерела радіації
- •Дози опромінення
- •Дія іонизуючих вимпромінювань на людину
- •Наслідки іонізуючих опромінювань
- •Радіаційний захист від джерел іонізуючого випромінювання
- •Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин
- •Класифікація небезпечних і шкідливих речовин
- •Класи небезпеки хімічних речовин
- •Норми для класів небезпечності шкідливих хімічних речовин
- •Сильнодіючі отруйні речовини
- •Розглянемо характер дії та ознаки ураження найпоширеніших сдор
- •Ксенобіотики
- •Важкі метали
- •Отрутохімікати (пестициди)
- •Можливі втрати врожаю, %
- •Аварії на транспорті
- •Повітряний транспорт
- •Залізничний транспорт.
Радіаційний захист від джерел іонізуючого випромінювання
Джерело іонізуючого випромінювання – пристрій або радіоактивна речовина, що випускає або здатне випускати іонізуюче випромінювання.
Зменшення дози переважно зовнішнього опромінення організму від джерел іонізуючих випромінювань може бути досягнуто:
використанням захисних матеріалів (захист екрануванням);
обмеженням часу роботи (захист часом);
збільшенням відстані від джерела випромінювання (захист відстанню).
Ці принципи, покладені в основу радіаційного захисту, залежать від геометрії джерел і виду випромінювання.
Зовнішнє альфа-випромінювання повністю екранується рукавичками, спецодягом, аркушем картону або склом. Проникаюча здатність (пробіг) альфа-часток у повітрі досягає 9-11 см, а в біологічній тканині організму – до 0,05-0,07 мм.
Для захисту від зовнішнього бета-випромінювання досить екрана з легких матеріалів (алюміній, оргскло та т.д.). Проникаюча здатність бета-часток у повітрі досягає 14-17 м, у біотканині – до 1,5-2 см.
Зовнішнє опромінення альфа- і бета-частками менш небезпечно. Вони мають невелику проникаючу здатність у біологічній тканині і не досягають кровоутворюючих і інших внутрішніх органів. Тому основний принцип захисту від радіонуклідів (радіоактивних речовин), що є альфа- і бета-випромінювачами, полягає в запобіганні потрапляння їх усередину організму. При зовнішньому опроміненні необхідно враховувати гама- і нейтронне випромінювання, які глибоко проникають у тканину й руйнують її.
Доза зовнішнього опромінення від джерел гама- і нейтронного випромінювання прямо пропорціональна часу опромінення. Для точкових джерел випромінювання доза зворотнопропорційна квадрату відстані від нього. Практично можна вважати точковим джерелом будь-яке устаткування, що є гамма-випромінювачем, на відстанях більш, ніж в 6-8 разів перевищуючі його розміри.
Гамма-випромінювання найбільше ефективно послабляється матеріалами з високою щільністю (свинець, сталь, бетон, свинцеве скло). Нейтронне випромінювання ефективно послабляється легкими водноутримуючими матеріалами (вода, графіт, пластмаси, поліетилен, парафін) і бороутримуючими матеріалами (борна сталь, борний графіт, карбід бору, бораль, а також кадмій і бетон).
Чим менше випромінювання в часі, тим менше його уражаюча дія. Із зменшенням поверхні, що опромінюється, зменшується і біологічний ефект.
Розрахунок конкретних тимчасових і просторових параметрів для визначення захисту від джерел іонізуючих випромінювань виконується дозиметристом.
При деяких аваріях на ядерних реакторах (з викидом в атмосферу радіоактивних речовин – продуктів розподілу) основним компонентом, у першу чергу, що обумовлює найбільшу небезпеку внутрішнього опромінення, з'явиться радіоактивний ізотоп йоду (йод-131 в аерозольній, молекулярній формі, органічних сполуках), особливо в перші години та тижні після аварії. На першому етапі після аварії (від 0,5 години до 1 доби) основний внесок у дозу опромінення персоналу й населення вносить надходження всіх радіонуклідів йоду із вдихуваним повітрям, а доза зовнішнього опромінення від радіоактивної хмари буде приблизно в 100 разів менше дози опромінення щитовидної залози. Найбільш ефективним і простим у реалізації методом захисту щитовидної залози від радіоактивних ізотопів йоду, що вибірково накопичуються в цьому органі, є прийом усередину лікарських препаратів стабільного йоду (йодна профілактика). Максимальний захисний ефект (зниження дози опромінення щитовидної залози приблизно в 100 разів) може бути досягнуть у випадку попереднього й одночасного з надходженням радіоактивного йоду прийому препаратів йодистого калію або його аналогів. Залежно від радіаційної обстановки час і порядок проведення йодної профілактики визначає керівник пожежно-рятувального підрозділу спільно з фахівцем з радіаційної безпеки.
Серед заходів щодо скорочення надходження радіоактивних речовин в організм людини важливе місце займає своєчасне використання засобів захисту органів дихання. Для цієї мети придатні в першу чергу респіратори різних типів (ШБ-1Б "Пелюстка", Р-2, "Астра" та ін.). При відсутності респіраторів можуть бути використані протигази або найпростіші засоби – ватно-марлеві пов'язки, протипилові маски й т.д.