5. Голод 1946-1947 рр. Його причини, масштаби і наслідки

У повоєнний час у сільському господарстві склалось вкрай несприятливе становище: за роки війни скоротились посівні площі, зменшилось поголів'я худоби, не вистачало техніки та робочих рук. Для подолання цих труднощів необхідні були докорінні зміни в державній політиці по відношенню до сільського господарства.

Але сталінське керівництво і думки не мало проводити якісь зміни, село в його планах було одним із головних джерел для проведення відбудови промисловості. Під тиском центрального керівництва уряд УРСР та ЦК КП(б)У планували у 1946 р. у форсованому порядку збільшити посівні площі, врожайність і хлібозаготівлю.

Весною-літом 1946 р. 16 областей України вразила засуха. Зимові та ярові посіви загинули. Врожайність зернових склала 2-3 центнера з гектара (для порівняння, у 1940 р. вона становила 14,6 ц/га, у 1944 р. – 10,8 ц/га).

Засуха загострила і проблему кормів для худоби. Почався падіж худоби. Було дозволено здавати худобу на забій понад планові норми. Це призвело до того, що у деяких областях план здачі м'яса було перевиконано вдвічі. В результаті тваринництво республіки зазнало величезних втрат, компенсовувати які довелось довго.

Керівники деяких областей почали наполегливо звертатися до уряду з проханням зменшити планові завдання хлібозаготівлі, які в липні 1946 р. були збільшені з 340 до 360 млн. пудів.

Відповіддю на звернення про допомогу стали репресивні заходи. У сільські райони виїхали представники вищих органів республіки, областей, суду, прокуратури. До судової відповідальності було притягнуто тільки за перший квартал 1947 р. 1,5 тис. голів колгоспів. На 6 тис. комуністів було накладено дисциплінарні стягнення за невиконання вказівок партії.

Було відновлено дію закону «про п'ять колосків», за яким було засуджено й ув'язнено тисячі селян. Селяни почали тікати від голодної смерті у більш благополучні райони (наприклад, до Західної України), у міста. Щоб уникнути обезлюднення села, каральні органи почали відшукувати і повертати селян назад.

Але, незважаючи на крайні заходи, зерна вдалось зібрати лише 60% від плану хлібозаготівлі, хоча вилучено було навіть насінний фонд.

В той час, коли за кордон ешелонами вивозився хліб (лише в країни Східної Європи та Францію було вивезено 1,7 млн. тонн для підтримки тих урядів, що там встановилися), в Україні розпочався голод, жертвами якого стали майже 1 млн чоловік.

Опинившись перед лицем катастрофи, керівництво України на чолі з М.Хрущовим намагалось зменшити її масштаби за рахунок ресурсів західних областей і надіялось на допомогу центрального керівництва, звернувшись до Сталіна.

У відповідь Сталін заявив Хрущову: «Ти м'якотілий! Тебе обдурюють, вони грають на твоїй сентиментальності. Вони хочуть, щоб ми витратили наші державні запаси».

У березні 1947 р. «м'якотілого» Хрущова було замінено на «твердого» Л.Кагановича. Проте для проведення посівної кампанії все ж таки була дана позика в 35 млн. пудів насіння.

Головним винуватцем третього голодомору в Україні було сталінське керівництво, яке нехтувало долею мільйонів українців заради імперських інтересів.

Документ

Скарга колгоспників с.Попелюхи Піщанського району Вінницької області Голові Ради Міністрів УРСР М.С.Хрущову на нестерпні умови праці та голод (5 червня 1946 р.)

Никита Сергеевич, батюшка наш, заступник, трудно нам, оборванные мы все, голые и босые, грязные и голодные, на людей не похожи, хуже скотов живем, никогда нам так не было трудно, как в эту минуту, люди наши с голоду мрут, дети от недоедания и болезней становятся калеками. Питаемся мы лебедой, корой, а у кого есть деньги, то едут в город и покупают хлеб в коммерческих магазинах, но и за хлебом идти далеко – 140-160 км, а у нас никто не продает. Из колхоза ми ничего не полупили, и нет надежды – все сгорело, а яровые очень слабые и как выполним план, то все подохнем...

Многие колхозники собираются уезжать па Кавказ и в Среднюю Азию. Все говорят, что там жизнь богатая и дешевая, а Украина обнищала, и никто па нее не обращает внимания. Живут сейчас хорошо только хитрецы, спекулянты, жулики, воры, а их много, а простому человеку не добиться правды, все на него кричат и не верят.

По сводкам наш район самый отсталый в области, надежд никаких, все мы убиты горем, из нужды нам не выйти.

Если Вы, Никита Сергеевич, нам не поможете, то у нас сил уже не хватает, а из области никто нас не слышит. С каждым годом все хуже и хуже – колхозу все равно. Как ни работай, а гарантии нет, что получишь. В селе очень сумно, теперь никто уже ни свят, ни свадеб не справляет, все обеднели и никого это не интересует, а молодежь наша ходит в тряпках, и им не до веселья, а комсомольцы и партийцы молчат. В газетах пишут, что все хорошо, а где это хорошо, а у нас все плохо. В районе все плохо, хуже, чем было 10 лет назад. И базара нет, и церковь попалили, и баня не работает. Наши родичи из Песчанки говорят, что Песчанка стала хуже, чем село.

Люди все изменились – худые, черные, злые, говорят, что теперь правды нет, но правда должна быть, Ми просим у Вас поддержки, Никита Сергеевич, обратить внимание на наше село Попелюхи Песчанского района. Помогите нам хоть в этом году.

С поклоном, Ткачук и Белоконь.