3. Перехід до мирного будівництва. Внутрішньополітичне та економічне становище урср

Після звільнення території республіки від німецько-фашистських загарбників постало питання про відбудову народного господарства України.

На думку істориків, жодна країна Європи не зазнала такого руйнування міст, промисловості, сільськогосподарських угідь, загибелі стількох людей, як Україна. За роки війни ворогом було знищено 714 міст і селищ міського типу та понад 28 тис. сіл (250 з них були повністю спалені разом з їх мешканцями), зруйновано 16 158 промислових підприємств (неушкодженими залишились лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств), 1,9 тис. залізничних станцій, 28 тис. колгоспів, 900 радгоспів. 1,3 тис. МТС, 18 тис. лікувальних, 33 тис. навчальних і наукових закладів, 19 тис. бібліотек.

Лише прямі збитки, завдані народному господарству, дорівнювали 285 млрд. крб., що перевищувало втрати РРФСР. Загальні збитки, які війна принесла народу та господарству України, становили 1,2 трлн. крб.

Вкрай важким було становище у сільському господарстві, яке у 1945 р. дало лише третину довоєнного річного врожаю.

Значними були і демографічні втрати. За підрахунками спеціалістів, вони склали 9 млн. чоловік або 22% загальної кількості населення. Відповідно різко скоротились трудові ресурси.

Але навіть ці цифри не дають повного уявлення про трагічні наслідки страшної війни. Після її закінчення продовжували помирати від ран учасники боїв і гинули мирні жителі від мін, снарядів та інших смертоносних предметів, що залишились в українській землі.

Катастрофічно погіршились побутові умови населення: близько 10 млн чоловік залишилося без помешкання.

У таких важких умовах, як тільки звільнялась територія республіки від загарбників, розпочиналась відбудова народного господарства. До кінця 1945 р. було відновлено 44% довоєнних потужностей машинобудівної і 30% легкої промисловості, введено в дію 123 великі і 506 дрібних шахт Донбасу.

Проводились роботи і по відтворенню житлового фонду, було відновлено роботу значної частини шкіл, вузів, медичних установ.

Однією з визначальних рис політичного життя України стало зміцнення вплину Комуністичної партії. На 1 січня 1946 р. КП(б)У налічувала 320 тис. членів, і чисельність її неухильно зростала. Партійний апарат постійно прагнув до тотального контролю над усіма сферами життя суспільства.

Відновлювалась діяльність органів радянської влади. У лютому 1947 р. були проведені вибори до Верховної Ради, у грудні 1947 р. – до місцевих Рад.

Водночас було скасовано органи управління, які діяли у воєнний час.

Реорганізовувалась система управління промисловістю і сільським господарством. У 1946 р. Раду Народних Комісарів було перейменовано у Раду Міністрів УРСР.

Підприємства і установи переводилися на нормальний режим роботи: відновлювалися 8-годинний робочий день, відпустки, скасовувалась понаднормова неоплачувана праця. Скорочувалися асигнування на оборону. Країна переходила до мирної праці.

4. Відбудова та її особливості в Україні

У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР затвердила п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 рр.

Нехтуючи фізичними можливостями людей, план передбачав менше ніж за 5 років відбудувати зруйновані райони країни, відновити довоєнний рівень промислового і сільськогосподарського розвитку і навіть його перевищити, підвищити продуктивність праці на 36%.

У той же час експерти вважали, що Радянському Союзу для відбудови потрібно декілька десятиліть.

Обсяг капіталовкладень на п'ятирічку становив 65 млн крб., що перевищувало рівень капіталовкладень за три передвоєнні п'ятирічки.

Таким чином, виснажене війною населення змушене було працювати на межі фізичних можливостей.

Можна назвати такі особливості відбудови в Україні:

1. Масштаби відбудовних робіт були більшими, ніж у будь-якій іншій країні Європи.

2. Республіці доводилось розраховувати лише на власні сили і на ресурси Радянського Союзу, а не на зовнішню допомогу. «Холодна війна» робила неможливим використання західної, перш за все американської, фінансової та технічної допомоги.

3. При відбудові ставка робилась на важку промисловість та енергетику (80% капіталовкладень) за рахунок легкої промисловості, соціальної сфери та сільського господарства (на останнє відводилось лише 7% капіталовкладень).

4. Економіка України відбудовувалась і розбудовувалась, звичайно, не як самостійний, замкнутий і самодостатній комплекс, а як частина загальносоюзної економічної системи. Крім того, внаслідок розвитку нових промислових центрів СРСР за Уралом та в Казахстані доля України у 1945 р. в загальносоюзному виробництві знизилась порівняно з довоєнним періодом з 18% до 7%.

5. Повсюдно була запроваджена адміністративно-командна система. Саме її жорсткі умови давали змогу мобілізувати і зосередити значні матеріальні і людські ресурси для відбудови господарства.

6. Надзвичайно велика роль відводилася ідеологічному заохоченню праці, що знаходило свій вияв у широкомасштабних мобілізаційно-пропагандистських заходах – соціалістичних змаганнях, рухах передовиків і новаторів

8. Відбудова ускладнювалася голодом 1946-1947 рр.

9. Гостро відчувалась нестача робочої сили, особливо кваліфікованої, сучасного устаткування, обладнання і технологій.

Результати відбудови були неоднозначними.

З одного боку, було відновлено промисловість України. її обсяг у 1946-1950 рр. збільшився в 4,4 рази і перевищив рівень 1940 р. на 15% (проте обсяг виробництва легкої промисловості у 1950 р. зменшився порівняно і довоєнним на 20%).

З іншого боку, ціна відбудови, внаслідок жорстких методів її проведення, була дуже високою.

Скасування карткової системи розподілу продуктів і проведення грошової реформи у 1947 р. лягли важким тягарем на плечі трудящих.

Особливо важким було становище селян. Вони отримували мізерні заробітки, на них не поширювались соціальні гарантії, вони були позбавлені права мати паспорт, а відповідно й вільно переуватися, їм доводилось сплачувати великі податки на присадибні ділянки.

Для інтенсифікації праці колгоспників сталінське керівництво запроваджувало примусові та репресивні методи. Так. 21 лютого 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя». За цим Указом було репресовано 12 тис. колгоспників.

Однак, незважаючи на ці заходи і на надзвичайні зусилля селян, у сільському господарстві на кінець п'ятирічки так і не вдалось досягти показників довоєнного розвитку. Так, у 1950 р. валовий збір зернових складав лише 85% довоєнного.