Природні мінеральні води

Група А: мінеральні води без специфічних компонентів та властивостей

Група Г:

залізисті, миш’яковисті або миш’якові з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію

Група Б: вуглекислі

Група В: сірководневі або сульфідні

Група Д:

бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин.

Група Е:

родонові (радіоактивні) води

Рис. 6. Основні бальнеологічні групи природних мінеральних вод.

Група А: мінеральні води без специфічних компонентів та властивостей. Їхня лікувальна дія зумовлена іонним складом та загальною мінералізацією, азот та метан містяться у них у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску тільки у незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська область), Куяльника (Одеська область), Трускавця (Львівська область), Феодосії (Крим), Очакова (Миколаївська область) та інших.

Група Б: вуглекислі. Їх лікувальна дія зумовлена наявністю у великих кількостях розчиненого вуглекислого газу, який становить 95-100% газів, а також іонним складом та загальною мініралізацією. Вони є дуже цінними у лікувальному відношенні. Найбільше відомих джерел цих вод зосереджено в Карпатському регіоні, зокрема в Закарпатті. Ці води виведені на поверхню, вивчені та використовуються на курортах «Поляна», «Квітка полонини» (Закарпатська область).

Група В: сірководневі або сульфідні. Фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю сульфідів (вільного сірководню та гідросульфідного іону) Сірководневі води пов’язані з нафтогазовими відкладами. Такими районами є Прикарпаття і Крим. Найбільше курортне значення мають дуже поширені хлоридні натрієві води. На базі цінних питних лікувальних і лікувально-столових залізистих вод діє Шаянський санаторний комплекс у Закарпатті. Води цієї групи також вивчені та використовуються на курортах Любеня-Великого (Львівська область), Синяка (Закарпатська область), Черчого (Івано-Франківська область).

Група Г: залізисті, миш’яковисті або миш’якові з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія зумовлена одним або декількома з перелічених фармакологічно активних компонентів. В Україні ці рідкісні води вивчені та використовуються у санаторіях Закарпаття.

Група Д: бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин. Виділено 2 типи мінеральних вод з високим вмістом органічних речовин. Води з високим вмістом органічних речовин виявлені на Прикарпатті. Це два родовища типу “Нафтуся” – у Трускавці, Східниці (Львівська область) та Березівські мінеральні води (Харківська область). Бромні підземні води виявлені в Карпатах, Криму, де вони використовуються як для ванн, так і для внутрішнього вживання. Терапевтичні властивості цих вод визначаються іоннодольовим складом або іншими біологічно активними компонентами.

Група Е: родонові (радіоактивні) води. Основну їх масу становлять хлоридні киснево-азотні слабомінералізовані води неглибокої циркуляції атмосферного походження, що формуються у зонах порід тектонічного походження (Житомирська, Вінницька, Кіровоградська, Хмельницька, Київська області). На їх базі функціонують 10 лікувальних установ, зокрема курорт Хмельник (Вінницька область).

Лікувальні властивості багатьох природних факторів відомі зі стародавніх часів і на території України використовувалися ще з античності. Так, перші закарпатські кам'яні басейни епохи Римської імперії (Гетодакійська купальня) для водолікування в місцях виходу мінеральних вод були прототипами сучасних бальнеологічних курортів.

На території України виявлено досить значні ресурси різних типів мінеральних лікувальних вод. Гідромінеральне багатство України визначається наявністю таких мінеральних вод, як вуглекислі, сульфідні, радонові, залізисті та миш'яковисті, йодні, бромні та йодобромні, борні, кременисті води, з підвищеним вмістом органічних речовин та води без специфічних компонентів і властивостей.

Лікувальні мінеральні води, які розвідані та використовуються на території України, можуть бути об'єднані в такі 5 груп: радонові; сульфідні; вуглекислі; термальні; інші.(рис.7)

Рис. 7. Лікувальні мінеральні води, які розвідані та використовуються на території України.

Радонові води різноманітного хімічного складу поширені на правобережжі Дніпра, на Побужжі та Приазов'ї. Радонові води найбільш широко використовуються як зовнішній засіб у вигляді загальних і місцевих ванн. Показами для лікування радоновими ваннами є захворювання серцево-судинної системи, шкіри та органів опорно-рухового апарату. Найбільш відомі в Україні курорти, які використовують радонові води, це: курорт Хмільник (Вінницька область), санаторій у Черкаській області, водолікарні Житомира (Житомирська область), Білої Церкви (Київська область), Полонного (Хмельницька область).

Йодні, бромні та йодо-бромні води переважно хлоридно-натрієвого складу поширені в Карпатах, Передкарпатті, Причорномор'ї та Кримському півострові. Використовують їх у санаторіях Криму, а також у санаторіях Закарпатської області.

Сульфідні мінеральні води використовують як ванни, меншою мірою для зрошення та інгаляції. Позитивний ефект має лікування при захворюваннях органів опорно-рухового апарату, нервової системи, жіночих статевих органів, серцево-судинної системи.

В Україні найбільш відомі санаторії із сульфідними джерелами є у Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Закарпатській областях.

Вуглекислі мінеральні води поширені на південно-західному схилі Українських Карпат і на Закарпатті. Ці води використовують у санаторіях Закарпатської області, а також розливають як природні і лікувально-столові води.

Джерела вуглекислих вод є також на Керченському півострові. Вуглекислі води використовуються для внутрішнього вживання у вигляді пиття, інгаляцій, зрошення, промивання і зовнішнього — у вигляді ванн і душів. П'ють ці води при захворюванні органів травлення, печінки і жовчних шляхів, порушенні обміну речовин.

Лікувальна дія термальних вод, які застосовуються для ванн після розведення прісною водою (при високій температурі), зводиться до покращення загального стану завдяки впливу через периферійні нервові закінчення на відповідні центри головного мозку. В Україні їх давно використовують з лікувальною метою на курортах в Криму.

Прісні лікувальні мінеральні води з підвищеним вмістом органічних речовин (0,01—0,03 г/л) відомі завдяки прикарпатському курорту Трускавець. В Україні розвідані кілька родовищ з великими запасами органічних вод такого типу, на базі яких розвиваються курорти Сатанів (Хмельницька область), Східниця (Львівська область). За наявними запасами Україна посідає зараз провідне місце в світі. Унікальність цієї води визначається своєрідністю природних умов Трускавецько-Бориславського району, де вуглеводні виходять практично на поверхню землі й забезпечують розчиненими компонентами органічних речовин водоносні горизонти підземних вод.

Мінеральні лікувальні води без вмісту специфічних компонентів різноманітного хімічного складу, з мінералізацією 250—1000 г/л широко застосовують на курортах Трускавець і Моршин (Львівська область), Миргород (Полтавська область), Слов'янськ (Донецька область), у санаторіях Кримської АР, Одеської та інших областей. Розливають їх у багатьох регіонах України.

Головною установою в Україні, яка займається вивченням впливу мінеральних вод на здоров'я людини і затверджує рекомендації щодо використання тих чи інших джерел для лікувальних цілей, є Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров'я України в Одесі.

Хімічний склад і напрямки застосування мінеральних питних вод регулюються державним стандартом України ДСУ-878-93 «Води мінеральні питні».

Лікувальні грязі. Україна володіє різноманітними природними лікувальними чинниками, серед яких велике значення мають лікувальні грязі (пелоїди).

До природних лікувальних грязей відносяться переважно відклади боліт, озер, лиманів та морських заток, які складаються з води, мінеральних та органічних речовин і представляють собою однорідну тонкодисперсну пластичну масу з певними тепловими та іншими фізико-хімічними властивостями.

Історія грязелікування нараховує понад 1000 років. Напевно, одним із перших методів їх застосування були так звані єгипетські ванни, коли добутий з дна річки мул мастився на тіло і, підсихаючи на сонці, перетворювався у потріскану кірку, яка після закінчення процедури змивалась водою. Медицині вже багато відомо про походження, склад, властивості і механізми дії грязелікування. Експериментальними та клінічними дослідженнями була доведена ефективність лікування пелоїдами хворих з різноманітними захворюваннями запального, дистрофічного і судинного характеру, зокрема, з ураженням периферійної нервової системи, хребта, суглобів, з наслідками травм та операцій, хворобами органів травлення та ін. Встановлено, що застосування лікувальних грязей чинить за допомогою комплексу своїх теплових, хімічних, механічних та інших властивостей суттєвий вплив на різноманітні функції організму: кровообіг, дихання, обмін речовин тощо.

Утворення лікувальних грязей — це складний природний процес, який визначається взаємодією геолого-гідрологічних, кліматичних, фізико-хімічних і біологічних чинників.

За ґенезисом, який відображає умови утворення і визначає головні особливості складу і властивості, лікувальні грязі поділяються на чотири ґенетичні типи: торфові; мулово-сульфідні; сапропелеві; сопочні.(рис. 8)

Рис. 8. Поділ грязей на генетичні типи.

В Україні є значні запаси лікувальних грязей. Вони тут відомі з давніх часів. До них відносяться різні за походженням природні утворення (відкладення боліт, озер та морських заток), які складаються з води, мінеральних та органічних речовин і являють собою однорідну тонкодисперсну пластичну масу з певними тепловими та іншими фізично-хімічними властивостями. За прийнятою класифікацію, лікувальні грязі поділяються на торфові (прісноводні, мінеральні), мулисті (сапропелі, сульфідні, мінеральні, глинисті) та псевдовулканічні (сопочні та гідротермальні). Вони застосовуються для загальних і місцевих аплікацій, грязеводяних ванн, а також у поєднанні з електропроцедурами. В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, в яких діє 7 торф’яних, 10 сульфідних родовищ. Особливе місце займають унікальні ресурси озокериту Бориславського родовища на Львівщині. Значні поклади лікувальних торф’яних грязей є у Львівській, Івано-Франківській та інших областях. Серед намульно-сульфідних грязей, що експлуатуються, значними запасами лікувальної сировини виділяються Куяльницьке, Шабалайське в Одеській області, Чокракське родовище в Криму. Високі лікувальні властивості цих грязей формуються за рахунок сульфітів морської води і тому вони дуже популярні в одеській групі курортів, на курорті Саки.

В Україні для курортного лікування застосовують переважно мулові органо-мінеральні сульфідні грязі — антропогенові відклади солоних водойм на ранній стадії літогенезу. Вони представляють собою пластичну масу зелено-сірого або чорного кольору. Встановлено, що запаси мулових сульфідних грязей та лиманів в Україні досить значні (табл. 1); їх застосовують поряд з іншими методами лікування на курортах Одеської групи і в АР Крим.

Таблиця 1.

Родовища лікувальних грязей в Україні

Родовище	Місце знаходження	Розвідані запаси, тис. м2	Використання
1	2	3	4
Оз. Солоний Лиман	Дніпропетровська обл.	948	Обл. лікарня Солоний Лиман
Оз. Ріпне	Донецька обл.	145	Курорт Слов'янськ
Оз. Сліпне	Донецька обл.	80	Курорт Слов'янськ
Оз. Саки (сх. басейн)	АР Крим	986	Саки, Євпаторія
Оз. Саки (зах. басейн)	АР Крим	8 735	Саки, Євпаторія
Оз. Кизил-Яр	АР Крим	10 000	Не використовують
Оз. Аджигольське	АР Крим	72	Не використовують
Оз. Тобечицьке	АР Крим	5 500	Н використовують
Оз. Чокрацьке	АР Крим	4 660	Курорт Феодосія
Оз. Узунларське	АР Крим	6 930	Не використовують
Оз. Сасик (Сасик-Сиваш)	АР Крим	855	Не використовують
Оз. Конрадське	АР Крим	245	Не використовують
Вулганацька група вулканів (Керчеський півострів)	АР Крим	4,9	Курорт Феодосія
Оз. Солонець-Ту зли	Миколаївська обл.	237	Не використовують
Лиман Тплігульський	Миколаївська обл.	11276	Курорт Коблеве
Лиман Березанський	Миколаївська обл.	10 910	Курорт Коблеве
Лиман Куяльницький	Одеська обл.	15 327	Курорти Одеської групи
Лиман Хаджибейський	Одеська обл.	11 048	Не використовують
Лиман Будацький	Одеська обл.	4190	Курорт Сергіївна
Лиман Шагани	Одеська обл.	14 965	Не використовують
Лиман Алібей	Одеська обл.	16 986	Не використовують
Лиман Бурнас	Одеська обл.	3214	Не використовують
Оз. Грязьове	Херсонська обл.	106	Санаторій "Гопри"
Оз. Салькове	Херсонська обл.	501	Не використовують
Оз. Кругле	Херсонська обл.	100	Не використовують
Оз. Геиічеське	Херсонська обл.	1082	Не використовують

Поширені, але обмежено використовуються торфові лікувальні грязі — торф з високим вмістом (понад 25 %) і ступенем розкладання понад 40 % органічних речовин. Найціннішими є гіпсові і купоросні торфи з мінералізованим (понад 2 г/л) грязевим розчином. Для лікування їх застосовують на курортах Шкло, Моршин і Миргород.

Сопкові грязі — це продукти діяльності грязьових вулканів, винесені на поверхню під тиском газів та підземних вод. Обмежено використовують сопкові мінеральні мули Вулганацької групи грязьових вулканів на Керченському півострові, які містять цінні мікрокомпоненти.

Озокерит - маловідома корисна копалина. Деякий час озокерит використовувався для виробництва церезину, який був незамінним матеріалом для освітлювальних свічок, електроізоляції.

Склад озокериту подібний до складу найбільш високомолекулярної частинки вуглеводів парафінистої нафти. Озокерит, очевидно, утворився внаслідок їх випадання в осад з мігруючої нафти в порах або тріщинах гірських порід. Його колір - жовтий, коричневий, чорний. Зовні він подібний на бджолиний віск. Залягає у вигляді жил і тонковкрапленого матеріалу у піщано-глинистих породах. Видобувають озокерит (озокеритову «руду») гірничим способом, подібно до того, як видобувають вугілля. Озокерит очищають від породи шляхом водного виварювання або бензинової екстракції.

Родовища озокериту трапляються рідко. Більшість їх виявлено в Україні, у Прикарпатському прогині. Найбільше у світі Бориславське родовище та ще ряд менших знаходяться у Львівській області.

На Гуцульщині є два досить значні озокеритові родовища: Дзвиняцьке і Старунське. Це скупчення жильного та дрібновкрапленого озокериту в порах і тріщинках піщано-глинистих порід, у воротищенських відкладах міоцену, що тектонічно контактують з нафтогазоносними відкладами сусідніх нафтових родовищ.

Термін озокерит за даними Berliner Blau вперше запропонував Глокер у 1833 році. У різних країнах озокерит мав свою назву. Так, у німецькій літературі використовується термін erdwachs (земляний віск), в англійських джерелах – cortwax (гірський віск), у польській – wosk ziemny. У нашій літературі використовується термін «озокерит».

У Прикарпатті озокерит відомий давно. Ще у 1674 році Функе писав, що в одній з карпатських шахт знаходили гірський віск. Офіційний спогад про озокерит відноситься до початку ХІХ ст. Поблизу Трускавця, у місті Борислав, було більш ніж 2 тис. озокеритових шахт. В цей час він використовувся в основному для виготовлення свічок, а пізніше в електротехніці як добрий ізоляційний матеріал. Перший хімічний аналіз озокериту здійснив у Парижі французький хімік Вальтер у 1840 р.

Клінічний досвід застосування озокериту свідчить про те, що найбільш сприятливі результати досягаються при лікуванні ним запальних і обмінно-дистрофічних захворювань.

Озокеритові аплікації позитивно змінюють перебіг запальної реакції, скорочують стадію ексудації і проліферації, прискорюють регенеративні процеси, підвищують фагоцитарні показники, сприяють розсмоктуванню запального інфільтрату, нормалізують тонус вегетативної нервової системи, стимулюють кровообіг.

Включення аплікацій озокериту в лікувальний комплекс підвищує ефективність курортної терапії при лікуванні патології органів травлення, сечовиділення і обміну речовин.