80. Час відпочинку, порядок і умови надання щорічних відпусток.

Конституція України закріплює право кожного, хто працює на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом (ст. 45 Конституції України).

Час відпочинку - це визначений законом, колективним чи трудовим договором календарний період протягом якого працівник вільний від виконання своїх трудових обов'язків, який використовується працівником на власний розсуд для відновлення працездатності та задоволення власних інтересів. Як і робочий час, час відпочинку має декілька видів. Це:

а) технологічні перерви протягом робочого дня (10-15 хвилин щогодини);

б) перерви для відпочинку і харчування (від 30 хвилин до двох годин), яка не включається в робочий час і надається, як правило, через чотири години після початку роботи.

Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації;

с) щоденний відпочинок після роботи (перерви між змінами);

д) щотижневі дні відпочинку (вихідні дні). При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день. При цьому тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як 42 години (ст. 70 КЗпП). Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем. У випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого;

е) святкові й неробочі дні, перелік яких визначений ст. 73 КЗпП:

-1 січня - Новий рік

- 7 січня - Різдво Христове

- 8 березня - Міжнародний жіночий день

-1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих

- 9 травня - День Перемоги

- 28 червня - День Конституції України

- 24 серпня - День Незалежності України. Неробочими днями є дні релігійних свят:

- 7 січня - Різдво Христове

- один день (неділя) - Пасха (Великдень)

- один день (неділя) - Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні. Робота у святкові і неробочі дні допускається у випадках коли, припинення роботи неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), а також робота, викликана необхідністю обслуговування населення. При цьому оплата праці здійснюється у подвійному розмірі (ст. 107 КЗПП);

є) щорічні й додаткові відпустки, право на них мають працівники, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також ті особи, які працюють за трудовим договором у фізичних осіб.

Законом України "Про відпустки" від 15.11. 1996 року визначено право працівника використовувати відпустку на свій розсуд. Він лише зобов'язаний до моменту закінчення відпустки повернутись на підприємство, в установу, організацію і продовжити виконання роботи відповідно до трудового договору.

Збереження за працівниками на період відпустки місця роботи (посади) і заробітної плати (допомоги) є важливою умовою для реального використання ними щорічної відпустки.

У період перебування працівників у відпустці заборонено звільнення їх з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, за винятком повної ліквідації підприємства, установи, організації.

За бажанням працівника в разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. У разі звільнення працівника йому виплачують грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відпустки можуть бути щорічними (основними і додатковими).

Право на основну відпустку мають усі працівники, її мінімальна тривалість 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відліковується з дня укладення трудового договору.

Деякі категорії працівників користуються правом на основну відпустку більшої тривалості. Зокрема, до них належить передусім промислово-виробничий персонал вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також персонал, зайнятий на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин.

Керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам щорічна основна відпустка надається тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України.

Інвалідам І і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи - 26 календарних днів.

Працівникам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.

Для деяких категорій працівників тривалість відпустки може бути встановлено спеціальними актами законодавства.

Додаткові відпустки надаються працівникам за таких підстав:

- за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці та її тривалість;

- за особливий характер праці та її тривалість;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Право працівника на щорічну основну та додаткові відпустки, повної тривалості в перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на підприємстві.

У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їхня тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу. Проте до настання шестимісячного терміну безперервної роботи на підприємстві щорічні відпустки повної тривалості за бажанням працівника надаються:

- - жінкам - перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

- інвалідам;

- особам віком до 18 років;

- чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами;

- особам, звільненим після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання;

- сумісникам - одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;

- працівникам, які успішно навчаються в навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;

- працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації;

- працівникам, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;

- батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу;

- в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Після першого року роботи щорічну основну відпустку працівникові може бути надано в будь-який час відповідного робочого року згідно графіку, затвердженому власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, який доводиться до відома всіх працівників. Під час складання графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їхнього відпочинку.

Під час складання графіків відпусток має бути враховано вимоги чинного законодавства та бажання працівника/ якщо закон передбачає надання відпустки у зручний для нього час. Таке право належить:

- особам віком до 18 років;

- інвалідам;

- жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї;

- жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

- одинокій матері (батьку), яка виховує дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;

- дружинам (чоловікам) військовослужбовців;

- ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;

- ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

- батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу;

- в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

За чинним законодавством працівник має право на поділ щорічної відпустки. Так, на прохання працівника щорічну відпустку може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менш як 14 календарних днів. При цьому невикористана частина щорічної відпустки надається працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніш як упродовж 12 місяців після закінчення року, за який надається відпустка.

Водночас законодавством передбачено можливість відкликання працівника із щорічної відпустки.

Відкликання можливе: за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їхніх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства з додержанням вимог відповідної статті названого Закону та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, яку було нараховано на оплату невикористаної частини відпустки;

2) додатковими у зв'язку з навчанням, які надаються для складання випускних, перевідних іспитів на період настановних занять, складання державних іспитів та захисту дипломних проектів;

3) творчими, які надаються працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих відпусток установлюються Кабінетом Міністрів України.

4) соціальними, які надаються жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, працівникам для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та працівникам, які мають дітей.

5) відпустками без збереження заробітної плати, які надаються працівникам за їх бажанням за сімейними обставинами, за погодженням сторін трудового договору та у випадках передбачених законом (як правило тривалістю до 14 календарних днів, але законом передбачені й інші строки).

81. Трудова дисципліна та правила внутрішнього трудового розпорядку.

Дисципліна - це обов'язкове для всіх членів трудового колективу підкорення порядку, встановленому законом чи правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір (ст. 139 КЗпП).

Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням:

- необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи;

- свідомим ставленням до праці;

- методами переконання, виховання;

- заохоченням за сумлінну працю;

- створенням обстановки нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки;

- застосуванням в необхідних випадках заходів дисциплінарного і громадського впливу.

Власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержуватися законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Метою правил внутрішнього трудового розпорядку є:

- сприяння вихованню працівників добросовісно відноситися до праці;

- сприяння зміцненню трудової дисципліни;

- організація праці на науковій основі;

- раціональне використання робочого часу та підвищення продуктивності праці і якості роботи.

На підприємствах діють правила внутрішнього трудового розпорядку, які конкретизують положення типових і галузевих правил внутрішнього розпорядку в застосуванні до конкретного підприємства.

Конкретні трудові правила і обов'язки керівників підприємств та службовців визначені у відповідних положеннях про посади та посадових інструкціях. Правовою підставою для розробки посадових інструкцій і положень е типові положення про конкретну категорію посадових осіб, кваліфікаційні довідники посад службовців та посадові характеристики.

Правила внутрішнього трудового розпорядку затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету та вивішуються в цехах, відділах, інших структурних підрозділах підприємства на видному місці.

У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну. Це має місце в тих випадках і щодо видів робіт, де суворе дотримання трудової дисципліни особливо важливе в силу того, що її порушення може призвести до дуже тяжких наслідків. Такі статути і положення про дисципліну діють для працівників залізничного транспорту, зв'язку, на річковому, морському транспорті, риболовецькому флоті, цивільній авіації, тощо.

Одним із методів зміцнення трудової дисципліни є заохочення працівників за добросовісну працю. Видами заохочення можуть бути:

- подяка;

- видача премії;

- нагородження цінним подарунком;

- нагородження Почесною грамотою;

- занесення фотографи на Дошку пошани;

- висунення працівника на більш високу посаду;

- дострокове присвоєння класного чину або підвищення у класному чині;

- присвоєння звання кращого працівника за фахом;

- присвоєння почесного звання "Заслужений працівник певної галузі";

- представлення до нагородження державними нагородами.

До працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватись будь-які заохочення, що містяться в затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку, а також передбачені законом.

Заохочення застосовуються власником або уповноваженим ним органом разом або за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, оголошуються наказом (розпорядженням) в урочистій обстановці і заносяться до трудових книжок працівників у відповідності з правилами їх ведення (ст. 144 КЗпП).

Працівникам, які успішно й сумлінно виконують свої трудові обов'язки, надаються в першу чергу переваги та пільги в галузі соціально-культурного і житлово-побутового обслуговування (путівки до санаторіїв та будинків відпочинку, поліпшення житлових умов і т. ін.).

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

1) догана;

2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Так Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту передбачає крім догани і звільнення:

- позбавлення машиністів права керування локомотивом з наданням роботи помічником машиніста, а також позбавлення свідоцтва водія моторно-рейкового транспорту незнімного типу та свідоцтво помічника машиніста локомотива з наданням роботи, не пов'язаної з керуванням локомотивом і моторно-рейковим транспортом, на строк до одного року;

- переміщення на нижче оплачувану роботу на строк до трьох місяців;

- переміщення на нижчу посаду на строк до шести місяців.

За кожний дисциплінарний проступок може бути накладено лише одне дисциплінарне стягнення, воно застосовується органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних раніше.

Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати:

- ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду;

- обставини, за яких вчинено проступок;

- попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку, воно може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством.

Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.

Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте достроково.

Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.