4. Індивідуальна психологія

Створена Адлером, індивідуальна психологія виявилася великим кроком вперед в розумінні людини, неповторності її унікального життєвого шляху. Саме індивідуальна психологія передбачила багато положень гуманістичної психології, екзистенціалізму, гештальт-терапії і ін.

Індивідуальна психологія включає такі поняття, як:

• життєві цілі,

• стиль життя,

• схема апперцепції,

• відчуття суспільного і

• пов'язана з ним потреба в соціальній кооперації,

• самозвеличання.

Адлер вважав, що життєві цілі, що мотивують поведінку людини в сьогоденні, орієнтуючи її на розвиток і досягнення виконання бажань в майбутньому, кореняться в його минулому досвіді, а в сьогоденні підтримуються актуалізацією відчуття небезпеки, незахищеності.

Життєва мета кожного індивідуума складається з його особистого досвіду, цінностей, відносин, особливостей самої особи. Багато життєвих цілей сформувалися ще в ранньому дитинстві і залишаються до певного часу неусвідомленими. Сам Адлер вважав, що на його вибір професії лікаря вплинули часті хвороби в дитинстві і пов'язаний з ними страх смерті.

Життєві цілі служать індивідууму для захисту проти відчуття безпорадності, засобом з'єднання довершеного і могутнього майбутнього з тривожним і невизначеним сьогоденням. При вираженості відчуття неповноцінності, такого характерного для хворих неврозами в розумінні Адлера, життєві цілі можуть набувати перебільшеного, нереалістичного характеру (автором відкриті механізми компенсації і гіперкомпенсації). У хворого неврозом часто спостерігається вельми значна розбіжність між свідомими і неусвідомлюваними цілями, внаслідок чого він ігнорує можливість реальних досягнень і віддає перевагу фантазіям на тему особистої переваги.

В рамках свого стилю життя кожна людина створює суб'єктивне уявлення про себе і світ, яке Адлер називав схемою апперцепції і яке детермінує його поведінку. Схема апперцепції, як правило, володіє здатністю самопідтвердження, або самопосилення. Наприклад, початкове переживання людиною страху приведе його до того, що навколишня ситуація, з якою він вступить в контакт, сприйматиметься ним як ще загрозливіша.

Адлер вважав, що здатність і потреба кооперуватися є однією з найважливіших форм пристосування людей до середовища. Тільки кооперація людей, узгодженість їх поведінки надає їм шанс подолання дійсної неповноцінності або відчуття її. Заблокована потреба в соціальній кооперації і супутнє їй відчуття неадекватності лежать в основі непристосованості до життя і невротичної поведінки.

У концепції психотерапії Адлер виділяв 3 аспекти:

1. розуміння і ухвалення пацієнтом індивідуального стилю життя;

2. допомога пацієнтові в розумінні себе;

3. тренування і посилення соціального інтересу, потреби в соціальній кооперації.

Як правило, сеанс психотерапії починається з аналізу індивідуального стилю життя пацієнта, тобто пошуку тих проблем, які відбиваються в поведінці його на різних етапах онтогенезу. Цьому допомагає аналіз найраніших спогадів або найбільш значущих подій дитинства. Спогади, які першими прийдуть на думку, на думку Адлера, далеко не випадкові, а відповідають тим психологічним проблемам, які пацієнт самостійно вирішити не міг як у минулому, так і в сьогоденні. У розповіді пацієнта знайдуть віддзеркалення негативні обставини, що вплинули на його особове зростання, а саме - органічна неповноцінність, емоційне відкидання або надмірне потурання з боку батьків. Важливо також звертати увагу на невербальні повідомлення пацієнта - міміку, жести, інтонацію голосу, а також ключові слова (дієслова), якими він виражає минулі дії (прообраз практики нейролінгвістичного програмування).

Таким чином, схема розвитку психотерапевтичного процесу в індивідуальній психології виглядає таким чином:

1) входження психотерапевта в контакт з пацієнтом за допомогою емпатії, доброта, підтримка;

2) формування відповідальності пацієнта за успіх лікування (сигналом про готовність його до співпраці з психотерапевтом служить, зокрема, бажання пригадати власне минуле);

3) когнітивне усвідомлення пацієнтом життєвого стилю і проблем самозвеличання;

4) емоційне відреагування і зіткнення з раніше неусвідомлюваним плотським досвідом;

5) перевірка в реальності нового досвіду.

Подальший розвиток психоаналізу здійснювався в рамках неопсихоаналізу. Особливу роль в нім зіграв напрям, який надав більше, ніж класичний психоаналіз, значення соціокультурним чинникам в розвитку неврозу, що враховує вплив суспільства на вибір і формування невротичних симптомів. Воно отримало назву культурного психоаналізу. Найбільш видними його представниками є Хорні, Фромм, Райх, Салліван.