2.2. Зарубіжний досвід формування податкової політики країн з урахуванням фактору інфляції

Оскільки податкова політика пов'язана із економічним базисом суспільства, її виробка і проведення обумовлені станом економіки в цілому в країні. Адже в будь-який кон­кретний проміжок часу податкові заходи є похідними від стану економіки в державі, виробництва і товарного обігу. Разом із тим податкова політика володіє певною самостій­ністю, в неї свої специфічні закони та логіка розвитку. У зв'язку з цим вона впливає на економіку по-різному: в од­них випадках шляхом проведення податкової політики створюються сприятливі умови для розвитку економіки, в інших - негативні умови.

Уявлення про те, що активна податкова політика повинна і може впливати на макроекономіку, прискорюючи чи зни­жуючи темп її розвитку, знижуючи безробіття і стримуючи інфляцію, було введено Дж. М. Кейнсом в 30-ті роки двад­цятого століття. Ідеологія дискреційного (податкового) ре­гулювання економіки неподільно панувала в економічній науці більше 20 років. Утративши свій монопольний харак­тер, вона тим не менш грає істотну роль як в економічній теорії, так і в якості економічної політики ряду країн і в даний час. Слід зазначити, що під дискреційною, фіскальною полі­тикою розуміють свідомі зміни податкової системи і урядо­вих витрат із метою впливу на реальний обсяг виробництва і зайнятість, контролю над інфляцією та прискорення економічного росту [6].

Податки, на думку сучасних кейнсіанців, є вбудованими стабілізаторами економіки. Вони дозволяють без додатко­вих коригувань з боку держави амортизувати спад еконо­міки чи обмежують її підйом, що дозволяє в певній мірі ста­білізувати економіку.

Активна фіскальна політика неодноразово використову­валася як оздоровлюючий засіб економіки розвинених країн Заходу та США. Періодично знижуючи ставки подат­ків, держави намагалися стимулювати попит, підвищити темпи економічного зростання, спонукати підприємців до інвестицій, а підвищуючи податки - послабити інфляцію, стабілізувати економічний цикл.

Слід зазначити, що активну фіскальну політику було ус­пішно використано автором дискреційної політики Дж. Кей­нсом для виведення економіки США із тривалої кризи часів Великої депресії. Значним зниженням податкових ставок непрямих федеральних податків, на думку американського економіста Е.Хансена, були пом'якшені перші два після­воєнні спади економіки США і забезпечений підйом еконо­міки в 1947-1949 роках. На думку іншого відомого аме­риканського економіста Хеллера (голови Ради економічних консультантів при президентові США Дж. Кеннеді), свої ве­ликі потенційні можливості фіскальна політика продемон­струвала в 60-ті роки. Так, у цілях досягнення максималь­ної зайнятості урядом Кеннеді було здійснено в 1964 році зниження ставок непрямих податків [6,7].

Використання активної податкової політики в черговий раз було здійснено в США у 80-х роках минулого століття як частина антиінфляційно-стабілізаційної програми адмі­ністрації президента Рейгана. Сформулювавши основне завдання програми подолання кризи в економіці як бороть­бу із стагфляцією, тобто боротьбу паралельно і з інфляцією, і зі спадом виробництва, адміністрація президента Рейгана як основний засіб виконання даного завдання вирішила використовувати виключно монетаристські методи фінан­сової стабілізації (зниження дефіциту держбюджету, жор­стка кредитно-грошова політика) без використання цілеспрямованого реформування податкової системи країни.

Але з 1982 року, коли з'ясувалося, що монетаристський курс призвів до помітного спаду виробництва, адміністрація Рейгана перейшла до іншої стратегії боротьби зі стагфляці­єю. Як рішучий засіб цієї боротьби виступає підтримка виробництва за рахунок значного зниження податків. Слід зазначити, що подібна зміна стратегії себе виправдала, адже протягом 80-х років відбулися помітні зміни знижен­ня інфляції, відновлення економічного зростання була сформована нова податкова система, яка характеризува­лася більш низькими і менш прогресивними прямими по­датками. Так, максимальна ставка податку на прибуток корпорацій була зменшена з 46 до 34%, а максимальна ставка прибуткового податку з 40 до 33%. Цікаво відміти­ти, що, незважаючи на помітне скорочення ставок, прямі податки в результаті підйому виробництва і, відповідно, збільшення бази оподаткування, не зменшили обсяги по­даткових надходжень державі [17].

Важлива роль податковій політиці в антиінфляційно-стабілізаційних програмах оздоровлення економіки відводи­лася і в інших країнах. Як приклад можна взяти досвід Чилі по виконанню подібної програми у другій половині 70-х років минулого століття. Поставивши як першочергове завдання ліквідацію дефіциту держбюджету як основного джерела гіперінфляції в країні чілійський уряд пішов на різке збільшення непрямих податків. Але для оживлення і підйо­му виробництва паралельно було зменшено ставки прямих податків і запроваджено податкові пільги з метою стиму­лювання виробництва, а також використано державні за­ходи, направлені на досягнення сприятливих структурних змін в економіці. Все це разом узяте і привело до зниження інфляції та підйому виробництва [7].

Сучасним податковим системам властива вагома частка податкових надходжень бюджетів у ВНП. За даними останніх років, вона становила: у США - 30%, Японії - 31, Англії - 37, Канаді - 37, Німеччині – 38, Італії – 40, Франції - 44, Бельгії - 46,1, Нідерландах - 48, Норвегії - 48,3, Данії-52, Швеції-61% [19].

Найвища частка податкових надходжень у ВНП харак­терна для шведського варіанта моделі функціональної со­ціалізації з властивим їй державним втручанням передусім не у виробництво, а у відносини розподілу, що зумовлює необхідність акумуляції в руках держави значної частки ВНП з її подальшим використанням на соціальні цілі.

Важливою характеристикою сучасних податкових си­стем розвинутих країн є їхня структура, дослідження якої почнемо з аналізу співвідношення прямих та непрямих по­датків. Перевага в більшості держав світу при цьому схиляється на бік прямого оподаткування, зумовленого підвищеною орієнтацією на врегулювання соціальних компромісів та підпорядкуванням податкових систем принципові соціальної справедливості. Пояснюється ця тенденція обста­виною, що прямі податки ставлять рівень податкового навантаження в пряму за­лежність від рівня доходів, тому вони вважаються більш справедливими за не­прямі податки. Окрім того непрямі податки перебувають в прямій залежності з рівнем цін в економіці, оскільки в кінцевому підсумку закладаються в ціни товарів, робіт, послуг та в кінцевому підсумку сплачуються споживачами. Стрімкий розвиток прямих методів прогресивного оподаткування, починаючи з 1950-70-х рр., посприяв перекладенню податкового тягаря на заможні верстви населення та застосуванню фінансових ресурсів держави в напрямах реалі­зації соціальних програм, капіталовкладень, державних замовлень тощо. За струк­турою оподаткування в країнах світу сьогодні виділяються такі групи:

• перевага прямих податків: Австрія, Нідерланди, Данія, Канада, Люксембург, Нова Зеландія, США, Швейцарія, Японія; їх підвищення відбулося у Велико­британії, Німеччині, Фінляндії;

• перевага непрямих податків: Греція, Ірландія, Іспанія, Норвегія, Фран­ція; їх підвищення відбулося в Австралії, Італії, Швеції;

• урівноважена структура (у відносному вимірі): Італія, Норвегія, Фінляндія, Швеція [16, 117].

Виходячи з наведеної класифікації, виникають труднощі з віднесенням податкової системи України до однієї з цих груп. Це приблизно урівноважена структура оподаткування з домінуванням прямих податків - податку на прибуток та прибуткового податку; найбільшу частку серед податкових доходів бюджету країни становить ПДВ. Хоча названий підхід є досить умовним, оскільки ці податки існують самі собою без будь-якого узгодження внаслідок відсутності кінцевої мети та функ­ціонального призначення від їх запровадження. Фактично названі три види податків формують основну частину бюджетних доходів в Україні і виступають об'єктами посиленої уваги при розгляді шляхів удосконалення податкової системи.

До причин суб'єктивного характеру, які зумовлюють в Україні структуру непрямого оподаткування, належить насамперед породжена фіскальною мотивацією податкова політика держави.

Удосконалення ПДВ є найрадикальнішою зміною в чинній податковій системі, оскільки він вис­тупає у ній найбільш деструктивним елементом. Проблема цього податку є цілісною: механізм його нарахування і стягування. Об'єктом оподаткування в цьому випадку виступають видатки, а не доход (прибуток). Сплачується ПДВ населен­ням при безпосередньому придбанні товарів чи послуг, Оскільки він входить до їх ціни. А при високих цінах це підриває споживчий попит, що тягне за собою і згор­тання виробництва.

Зарубіжні дослідження податкової системи України, що їх проводили фахівці Амстердамського університету на чолі з С. Ван Уійбергеном, встановили, що в Україні створено таку модель ПДВ, яка не має аналогів у світі [7, 32-36]. Перш за все це стосується вершини ставки податку, яка в більшості країн не становить і 20%: Великобританія і Нідерланди -17,5%, Німеччина -15%, Канада - 7%, Японія - 5%; в деяких країнах ПДВ взагалі відсутній (США, Фінляндія) [3, 125]. Парадоксальним є те, що в окремих випадках в Україні ПДВ стягується в абсурд­них ситуаціях, де фактично ніяка додана вартість не створюється. Актуальними питаннями постійно залишаються дата виникнення податкових зобов'язань та компенсація податкових кредитів платникам [15].

Разом з тим значні масштаби непрямого оподаткування у Франції, Іта­лії, Німеччині окрім вищезазначеної причини зумовлені та­кож особливостями соціально-економічної політики урядів цих країн, спрямованої, з одного боку, на стимулювання за допомогою податків від господарської діяльності, що потре­бує застосування широкого спектра податкових пільг для корпорацій (тоді як, наприклад, у США податкова реформа 1983 року скасувала більшість пільг), які зменшують надхо­дження від податку на прибутки до бюджету в Німеччині частка цього податку - 4,7%, у Франції - 5,4%). Значна роль непрямих податків у багатьох західних "країнах викликана та­кож їхньою високою фіскальною ефективністю і використан­ням цих податків для збалансування місцевих бюджетів (зо­крема, в Німеччині). Можливість останнього зумовлена тим, що споживання є більш-менш рівномірним у територіально­му розрізі, тому непрямі податки забезпечують більш рівномірне надходження до місцевих бюджетів [2].