56.IV Універсал цр і його історичне значення

У ніч на 12 (25) січня М. Грушевський оголосив IV Універсал. У ньому говорилося: "Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу. 30 всіма сусідніми державами, як то: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною та іншими ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя Самостійної Української Республіки, - власть у ній буде належати тільки народові України..." Проголошувалось також, що влада в Україні належатиме тільки її народові, від імені якого виступатимуть Українські Установчі Збори. До їх зібрання мала правити Українська Центральна Рада та її виконавчий орган, який отримав назву Рада Народних Міністрів.

Одним з найголовніших завдань, які потребували вирішення в найближчий час і знайшли своє відображення в Універсалі, було укладення миру з Німеччиною та її союзниками. Для цього в Брест була відправлена мирна делегація.

У день проголошення IV Універсалу Центральна Рада прийняла Закон про національно-територіальну автономію. Право на автономію автоматично визнавалося за трьома найбільшими національними групами - росіянами, євреями і поляками. Білоруси, німці, чехи, молдавани, татари, греки і болгари могли одержати це право за умови, якщо їхні петиції у цій справі зберуть щонайменше 10 тис. голосів.

Мир із центральними державами і організація з їхньою допомогою оборони України стали реальним порятунком у ході війни з більшовиками. Лише проголошення незалежності могло вивести країну на шлях самостійної міжнародної політики. Цій меті служив IV Універсал Центральної Ради.

Прийняття Універсалу стало визначною подією в житті українського народу. Тривалий шлях боротьби завершився логічним результатом: проголошенням незалежності. Хоча в той час не вдалося відстояти самостійну українську державу і добра нагода відродження і закріплення своєї державності зазнала краху, але ідея самостійної соборної України жила в умах кращих представників українського народу, надихала їх на боротьбу за незалежну Україну. Саме в цьому полягає головне історичне значення IV Універсалу Центральної Ради.

57. Мирний договір унр з державами Німецько-Австрійського блоку у Брест-Литовську та його умови

Брест-Литовський договір

Першочерговим завданням нового режиму було підписання миру з Німеччиною.

На першому етапі переговорів (3-22 грудня 1917 р.) йшлося про долю територій та народів, окупованих Німеччиною. Зрештою, німецька делегація дала зрозуміти, що, на її думку, на територіях, де перебувають німецькі війська (Галичина, Литва, Латвія, Естонія, Польща), народи висловили свою волю на користь Німеччини. Така позиція спричинила у переговорах перерву.

9 січня 1918 р. участь у них взяли представники Центральної Ради та уряду Української" Народної Республіки. Л. Троцький (голова радянської делегації на переговорах) змушений був визнати делегатів від Центральної Ради повноправними представниками та виразниками інтересів незалежної України.

18 січня Троцький відбув до Петрограда для участі у дебатах, що розгорілися у партійному керівництві більшовиків, про долю переговорів та мирного договору з Німеччиною.

Боротьба розгорнулась навколо трьох основних тез:

- перша - група "лівих комуністів" на чолі з М. Бухаріним виступала за ідею революційної війни, яка б забезпечила умови для розгортання світової революції;

- друга (автором якої був Л .Троцький) - вихід вбачався в односторонній відмові радянської Росії вести війну; якщо ж імперіалісти спробують захопити країну і повалити радянську владу, то внутрішня опозиція в їхніх державах перешкодить цим намірам. Узагальнюючим вираженням цієї позиції стала формула: ні війни, ні миру;

- третя - група на чолі з В. Леніним виступала за підписання миру на будь-яких умовах.

11 січня 1918 р. ЦК РСДРП(б) прийняв рішення, яке зобов'язувало радянську делегацію у Бресті продовжувати переговори, доки Німеччина в ультимативній формі не вимагатиме підписання миру.

Зрештою, перемогла остання точка зору.

9 лютого 1918 р. такий ультиматум було пред'явлено. Тоді Л.Троцький всупереч рішенню ЦК більшовиків заявив, що радянська Росія вести війну не буде, але мирного договору не підпише. Це стало поводом для відновлення Німеччиною бойових дій. 18 лютого німецькі війська розпочали свій наступ.

18 лютого ЦК більшовиків на вимогу Леніна погодився прийняти умови миру, запропоновані Німеччиною, і переговори поновились. Л.Троцького від участі у них було усунуто. До Бреста відправилася делегація на чолі із Сокольніковим. З березня 1918 р. мирний договір було підписано.

За його умовами радянська Росія:

- визнавала за Німеччиною Прибалтику, Польщу, частину Білорусії;

- зобов'язувалась відмовитись від претензій на Фінляндію, передати Туреччині Каре, Батум, Ардаган, укласти мир з Українською Центральною Радою, провести демобілізацію своєї армії, роззброїти флот, відновити старий, вигідний для Німеччини, торговий договір;

- зобов'язувалася сплатити Німеччині репарації у розмірі 6 млрд марок.

Таким чином, за умовами договору радянська Росія втрачала територію у 800 тис. кв. км. (колись належала Російській імперії), на якій проживало 26% населення, вироблялось 32% сільськогосподарської та 23% промислової продукції, видобувалося 75% вугілля та залізної руди.

Для вирішення питання про затвердження договору було скликано VII з'їзд РСДРП(б), який, не зважаючи на опір "лівих комуністів", схвалив рішення про підписання Брестського миру. 14 березня умови договору були ратифіковані Надзвичайним Всеросійським з'їздом рад.

Брест-Литовський договір діяв до листопада 1918 р. Після Листопадової революції в Німеччині ВЦВК анулював його та оголосив таким, що втратив свою чинність.