23. Козацько-селянські рухи у 20-30-х роках XVII ст.

Після придушення селянсько-козацьких повстань 1591-1596 рр. польський уряд, магнати і шляхта продовжували захоплювати українські землі, збільшувати панщину та оброк, закріпачувати селян. Козаки були позбавлені всіх прав і оголошені поза законом. Однак ніщо не могло стримати визвольний рух українського народу та антифеодальну боротьбу. Селяни і міщани не визнавали влади королівських старост і феодалів, відмовлялися виконувати панщину та інші повинності. Масові виступи селян, міщан і козаків були звичайним явищем. Особливо вони активізувалися взимку 1613-1614 рр. на Брацлавщині, а наприкінці 1615 - на початку 1616 р. охопили значну територію Східної України. У 1618 р. повстання перекинулися на Київщину і Волинь. Повстанці не визнавали польської адміністрації, самі визначали собі права, обирали керівників. У 1616р. польський сейм констатував, що всередині Речі Посполитої утворилася інша держава. Після смерті П. Сагайдачного, який умів стримувати козаків від радикальних виступів і одночасно відстоювати їх інтереси перед польським сеймом і королем, в Україні почали поширюватись народні виступи. У 1625 р. справа дійшла до відкритого конфлікту. В урочищі Медвежа Лоза відбулась битва між козаками під проводом Марка Жмайла і поляками на чолі з Конєцпольським. Після невдалих спроб розгромити козаків сторони сіли за стіл переговорів. Було укладено Куруківську угоду (1625 р.), згідно з якою козацький реєстр становив 6 тис. чол., а плата козакам збільшувалась до 60 тис. злотих. За це козаки повинні були припинити всі війни і морські походи. Ця угода призвела до конфлікту між реєстровими (Григорій Чорний) та нереєстровими козаками, гетьманом яких був Тарас Федорович (Трясило). Чорний зажадав, щоб нереєстровці вийшли з Січі і підкорилися йому. У березні 1630р. Тарас Трясило з 10 тисячами кінних і піших козаків виступив із Січі. Запорожці підійшли до Черкас, оточили будинок Чорного, схопили-його і, звинувативши у зраді, стратили. Незабаром повстання охопило Лівобережжя і частину Правобережжя. Повстанці під проводом Тараса Федоровича зайняли Канів, а згодом Переяслав. Коронний гетьман Конєцпольський на початку квітня виступив з Бара і попрямував на Київ, закликаючи шляхту приєднатися до очолюваного ним війська.

Під Переяславом повсталі вщент розгромили поляків. Сам Конєцпольський ледь врятувався. Загони повсталих налічували близько 30 тис. чоловік. Розгром коронних військ змусив Конєцпольського почати переговори з представниками заможного козацтва, яке пішло на компроміс. Козацька верхівка намагалася шляхом угоди з урядом домогтися собі привілеїв. 29 травня 1630 р. було укладено Переяславську угоду, за якою зберігалися основні умови Куруківського договору, укладеного 5 листопада 1625 р. між польським урядом і козаками, відповідно до якого козаки одержали платню у 60000 злотих на військо, але їм заборонили самостійні військові походи. Нова угода 1630 р. збільшувала реєстр до 8000 чоловік. Тарас Федорович з частиною козаків повернувся на Запоріжжя. Селянство, міщани, нереєстрові козаки були незадоволені і продовжували боротьбу. Визвольний рух українського народу у першій чверті XVII ст. підготував сили для рішучої боротьби проти шляхетської Речі Посполитої, визволення України від іноземного панування, утворення незалежної держави - Української козацької республіки.