9. Риторика у Давньому Римі

Стосовно розвитку риторики в Давньому Римі слід за­значити, що для епохи республіки не був характерний культ чис­того слова, звукової гармонії, насолода від витонченості оратора. Коли римляни звернулись до грецької риторики, то вони були зачаровані її красою. Відбувся рух від простоти промови до нагро­мадження, до азіанства.

У цей період загострюється ворожнеча між риторикою та фі­лософією. Адже більшість римських учнів пішли навчатися до риторів і лише одиниці — до філософів. Філософи вважали, що риторика — не наука, весь позитивний зміст викрала у філософії, тільки філософ може бути по-справжньому красномовним.

І ст. до н.е. характеризується тим, що в цей час був створений підручник з риторики, який називається «До Гереннія». Довгий час вважалося, що він належить Цицерону, однак подальші дослідження показали, що відомий римський оратор не був автором цього підручника. Сучасні дослідники цієї пам'ятки вважають, що авторство да­ного підручника належить представнику латинської риторичної школи, яка в ті часи орієнтувалася насамперед на вміння оратора вести політичну боротьбу.

10. Риторика Цицерона

На відміну від автора риторики «До Гереннія» відомий римський оратор та філософ Марк Туллій Цицерон напопягає на зв'язку риторики та філософії. Хоча його філософія являє собою філософію під знаком риторики. В діалозі «Про оратора» він, зо­крема, пише:

«Філософія не схожа на інші науки. В геометрії, наприклад, або в музиці, що може зробити людина, яка не вивчила них наук? Тільки мовчати, щоб її не прийняли за божевільну. А філософські запитання відкриті для будь-якого проникливо­го та дотепного розуму, що вміє на все знаходити правдопо­дібні відповіді й викладати їх у майстерній та рівній промо­ві. І тут самий пересічний оратор, навіть і не дуже освічений, але маючий досвід у промовах, переможе філо­софів цим своїм нехитрим досвідом і не дозволить себе об­разити та зневажити».

Цицерон залишив після себе чималу кількість промов, а також кілька теоретичних творів, присвячених ораторському мистецтву: «Про оратора», «Брут», «Оратор» та ін.

Видатний давньоримський оратор вважав, що для красномов­ства необхідними є:

• природне обдарування;

• навички;

• знання.

При цьому перевагу він віддавав третьому компоненту, оскі­льки першість належить освіченому оратору. Зокрема, свої ора­торські успіхи він пов'язував не з талантом, а з освітою. Без знань немає справжнього красномовства. Цицерону належать та­кож відомі слова про те, що багатство змісту породжує й багатст­во вираження. Якщо зміст значний, то він викликає природний блиск і в словах.

Цицерон удосконалив розробку риторичної техніки. Зокрема, у творі «Оратор» він характеризує турботи ідеального оратора таким чином: «що сказати», «де сказати», «як сказати».

1.«Що ска­зати» означає винахід матеріалу. Тут оратор, на думку Цицерона, має керуватись розумом.

2.«Де сказати» означає розташування ма­теріалу. Тут римський оратор пропонує сильні аргументи ставити на початку та в кінці, а слабкі — посередині.

3.«Як сказати» стосу­ється і виголошення, і викладу. Щодо виголошення, то оратор, на думку Цицерона, повинен володіти голосом, рухами та обличчям.

4.Однак основним завданням оратора є словесне вираження (ви­клад). Він розробляє тео­рію трьох стилей. При виборі стилю оратор повинен керуватись доречністю. Взагалі ідеальний оратор — це «такий оратор, який вміє говорити про низьке просто, про високе яскромовно й про середнє помірно».

Стосовно ж співвідношення риторики та філософії відомий римський оратор відмічає, що філософія — це найважливіша час­тина освіти оратора, але частина. Він вважає, що в Римі настали часи для створення ідеального освіченого оратора, оратора-політика, який був би одночасно й філософом.

Таким чином, давню суперечку між риторикою та філософією Цицерон вирішує на користь риторики, його філософія — це фі­лософія під знаком риторики.

З переходом від республіки до імперії латинське красномовст­во повторило ту ж еволюцію, яку свого часу зазнало грецьке кра­сномовство під час переходу від еллінських республік до еллініс­тичних монархій. Значення політичного красномовства знизи­лось, а урочистого — зросло. Судове красномовство продовжу­вало процвітати. Римське право складається в систему. І тепер судові оратори прославляються вже як прокурори чи адвокати.