1 Форми мовленнєвого впливу

Взагалі розрізняють дві форми мовленнєвого впливу:

• пряма форма мовленнєвого впливу;

• непряма форма мовленнєвого впливу.

У сучасній лінгвістиці та філософії мови розрізнення між ни­ми виражається у виборі прямих чи непрямих мовленнєвих актів. Останнім часом непрямі форми комунікації привертають до себе все більшу увагу дослідників. Зокрема висловлюються дум­ки про те, що:

«...людина звертається до прямої комунікації тільки у випа­дку, коли засоби непрямої комунікації виявляються менш ефективними й економними для досягнення комунікативних цілей».

Вибір прямої чи непрямої форми впливу передбачає враху­вання двох основних проблем: проблеми щирості та проблеми ефективності висловлювання.

Пряма форма мовленнєвого впливу— це таке викори­стання оратором мовних виразів, коли він має на увазі лише їх буквальне значення, лише те, що він говорить.

Пряма форма мовленнєвого впливу є відкритою тактикою. Ко­ристуючись нею, оратор безпосередньо повідомляє аудиторії те, що він має на увазі. Відповідно, така форма впливу є точною, по­слідовною й узгоджується із критерієм щирості. З іншого боку, слід мати на увазі, що зв'язок між словом і предметом є довільним. Для аудиторії сприйняття подібної мовленнєвої форми не ви­кликає особливих утруднень. Слухачам не доводиться вгадувати те, що мав на увазі оратор, і думати, чи вірно вони зрозуміли його. Використання прямої форми мовленнєвого впливу передбачає ієрархічно структуровану комунікацію. При цьому більш висо­кий рівень ієрархії займає оратор. Саме за таких умов він може розраховувати на ефективність своєї промови, яка забезпечується здебільшого конвенційним характером ситуації спілкування. Як правило, для кожної ситуації існує одна пряма форма мовленнє­вого впливу. Подібну модель взаємодії оратора й аудиторії нази­вають вертикальною.

Непряма форма мовленнєвого впливу— це таке вико­ристання оратором мовних виразів, коли він має на увазі не тільки те, що він говорить, а й щось більше.

Аудиторії пропонується самій встановити, що криється в цьо­му «більше, ніж буквальне значення». Непряма форма мовленнє­вого впливу є прихованою тактикою. Оратор «каже не те, що він каже», тобто відкрито не проголошує аудиторії, що він має на увазі.

Відповідно, така форма впливу не узгоджується із критерієм щирості. Слід відмітити, що неузгодженість із критерієм щирості зовсім не означає, що оратор говорить неправду. Він свідомо обирає такі способи виразу, які в принципі дають можливість ау­диторії сприйняти те значення промови, що приховане за непря­мою формою. Тому інтерпретація непрямої форми комунікації передбачає додаткові зусилля з боку слухачів. У принципі існує небезпека того, що аудиторія зрозуміє оратора не так, як йому б хотілося.

Непряма форма мовленнєвого впливу задає, по суті, множин­ність способів сприйняття промови. У такий спосіб слухач при­єднує до виголошеного оратором того змісту, що є актуальним для самого слухача. Ефективність непрямої комунікації якраз і виявляється в цій свободі аудиторії. Подібну модель взаємодії оратора зі слухачами називають горизонтальною.

Непряма форма впливу забезпечується використанням у про­мові певних засобів виразності, якими є риторичні фігури. З ін­шого боку, як зазначалось вище, риторичні фігури створюють красу промови.