4..Типові помилки в аргументації та критиці

Важливе значення для оратора має знання та вміння користуватися правилами стосовно аргументації та критики. Бі­льшість із них встановлені в межах логіки. Розглянемо основні правила та типові помилки, що можуть виникнути в процесах об­грунтування певних положень.

Слід підкреслити, що залежно від структури аргументації /критики правила поділяють на три групи:

1) правила щодо тези;

2) правила щодо аргументів;

3) правила щодо форми.

Крім того, правила аргументації/критики можна поділити ще залежно від етапів ораторської діяльності. Одним з основних правил, яке стосується тези та аргументів, є правило чіткості та ясності. Розгляд його буде здійснено в наступному розділі «Ело-куція», оскільки воно безпосередньо пов'язане саме з формулю­ванням певних положень. Інші правила доречно розглянути в межах даного розділу.

Правило щодо тези: Теза повинна залишатись незмінною протягом усієї аргументації або критики. Порушення цього правила призводить до того, що оратор у своїй промові обґрунто­вує положення, яке відрізняється від того, що було ним заявлене. Заміна однієї тези на іншу в процесі аргументації/критики може відбуватися навмисно й ненавмисно. Відповідно розрізняють такі помилки, що виникають у результаті порушення правила щодо тези:

• «підміна тези»;

• «втрата тези».

«Підміна тези» — це помилка, яка полягає у навмисній заміні оратором того положення, яке обґрунтовуєть­ся в промові.

Як правило, така помилка виникає в тих випадках, коли лю­дина відкрито не може довести заявлену тезу. Тоді вона намага­ється відволікти увагу аудиторії, пропонуючи положення, що ні­би схоже із початковим, однак має інший смисл.

У реальній практиці спілкування досить часто відбувається часткова підміна тези. Вона виявляється або в розширенні, або в звуженні тези. Розширення тези може призвести до того, що ора­тор буде обґрунтовувати хибне твердження, а звуження — до то­го, що буде доведена лише частина положення, що потребує об­грунтування.

Взагалі якщо мова йде про аргументацію, то оратор намага­ється звузити тезу, тоді її легше обгрунтувати. Якщо ж мова йде про критику, тоді оратор намагається розширити тезу. С. По­вариш з цього приводу пише:

«Наприклад, спочатку сперечальник поставив тезу: «всі лю­ди егоїсти», але, побачивши, що неможливо довести й запе­речення супротивника сильні, починає стверджувати, що те­за була просто «люди егоїсти». ...Якщо ж, навпаки, супро­тивник виставив тезу «люди егоїсти», софіст намагається витлумачити її в більш вигідному для себе сенсі: в тому сенсі, що «всі люди егоїсти», оскільки в такому вигляді тезу ле­гше спростувати. Взагалі свою тезу софіст звичайно намага­ється, коли справа кепська, звузити: тоді її легше захищати. Тезу ж супротивника він намагається розширити, тому що тоді її легше спростувати».

«Втрата тези»— це така помил­ка, яка полягає у ненавмисній заміні того положення, яке обґрунтовується в промові.

Вона виникає ніби випадково, незалежно від волі оратора. Тобто він сам не усвідомлює, що обґрунтовує не те положення, яке заявив у своїй промові, а лише подібне до нього. Розглянемо тепер правила щодо аргументів.

Правило І: Аргументи повинні бути обгрунтованими твер­дженнями. В комунікативній практиці це правило говорить на­самперед про те, що співрозмовники повинні визнавати прийнят­ність аргументів (для цього вони й повинні бути обгрунтовани­ми). Тобто якщо хтось із учасників спілкування не визнає певне положення, тоді його не можна використовувати в якості аргумента для підтвердження тези. Обгрунтування тези становить собою, як правило, багатосту­пеневий процес. Спочатку висувають тезу, до якої підбирають аргументи. Далі вони виступають вже як похідні тези, до яких, у свою чергу, наводять твердження, які б їх обґрунтовували. Схе­матично цей процес виглядає таким чином:

Схема 1

ТЕЗА

Аргумент 1

Твердження Твердження Твердження

на підтримку на підтримку на підтримку

За такої побудови промови аргументи виявляються незалеж­ними один від одного, проте всі підтримують тезу оратора. Кожний аргумент розпочинає новий блок тексту, в якому мають бути наведені твердження на користь даного положення. Між блоками повинен існувати зв'язок, який забезпечується використанням відповідних перехідних конструкцій.

Можливий інший «ланцюговий» варіант розташування аргу­ментів, коли кожне наступне твердження підтримує попереднє:

Схема 2

ТЕЗА

Аргумент 1.

Аргумент 1.1.

Аргумент 1.п

Обидві схеми можуть комбінуватися в межах промови.

У випадку порушення цього правила виникає помилка, яка має загальну назву «необгрунтований аргумент». Вона має де­кілька різновидів:

• «хибний аргумент»;

• «випередження основи»;

• «коло в обгрунтуванні».

«Хибний аргумент» (лат.) — це така помилка, коли в якості аргументе використовується хибне твердження.

Однак оратор може й не знати про це. Тому при відборі аргу­ментів слід бути дуже уважними й ретельно продумувати обгрун­тування кожного твердження, що використовується як аргумент в ораторській промові.

«Випередження основи» (лат) — це така помилка, коли в якості аргументе використовується твердження, яке й не є наперед хибним, але саме по­требує обґрунтування.

Тобто достовірність такого положення тільки припускається, однак не встановлюється з необхідністю.

«Коло в обґрунтуванні» (лат.) — це така помилка, коли для обґрунтування тези використову­ється аргумент, який, у свою чергу, випливає з цієї тези.

Наприклад:

«Цього не може бути, тому що цього не може бути ніколи».

У даному випадку людина для підтвердження своєї тези вико­ристовує ту саму тезу, хоча й у дещо зміненому вигляді.

У сучасних комунікативних ситуаціях проблема виявлення кола в обгрунтуванні пов'язана з тим, що, як правило, воно виникає не при прямому співставленій аргументу та тези. Тобто між ними мо­же бути кілька етапів аргументації, коли ланцюжок міркувань (схе­ма 2) робить коло і повертається до вихідного твердження. Ф. ван Єємерен і Р. Гроотендорст наводять такий приклад:

«Конкуренція стимулює економіку, тому що конкуренція означає, що кожний хоче бути кращим за всіх, швидше всіх і продати товар дешевше за всіх. Оскільки, врешті решт, ко­жний хоче бути учасником конкуренції, щоб конкурувати з іншими людьми, то це виявляється корисним для розвитку економіки».

Структура даної аргументації може бути представлена в тако­му вигляді:

Теза: Конкуренція стимулює економіку.

Аргумент 1.1. Конкуренція означає, що кожний хоче бути кращим за всіх, швидше всіх і продати товар дешевше за всіх.

Аргумент 1.1.1 Кожний хоче бути учасником конкуренції.

Аргумент 1.1.1.1 Кожний хоче конкурувати з іншими людьми.

Аргумент 1.1.1.1.1. Конкуренція корисна для розвитку економіки.

Отже, у даному прикладі наявна помилка «коло в обґрунту­ванні», оскільки аргумент 1.1.1.1.1 співпадає з тезою.

Правило 2: Аргументи повинні бути достатніми для обгру­нтування тези. Слід підкреслити, що поняття достатності є до­сить відносним. Серед слухачів є люди, які більш схильні до прийняття аргументації, а є такі, які взагалі не готові до сприй­няття тих положень, що пропонує оратор. Тим не менш, хоча рі­вень достатності аргументації має індивідуальний характер для кожного слухача, можна виділити декілька загальних рис цієї до­статності. Насамперед, одного аргументу, як правило, замало для обгрунтування тези. З іншого боку, оратору не слід прагнути й до якомога більшої кількості аргументів. У такому випадку може виникнути помилка, яка називається «надмірне обгрунтування».

«Надмірне обґрунтування» (лат.)— це така помилка, коли людина, намагаючись навести якомога більше аргументів на користь своє/ тези, непомітно для себе починає використовувати необґрунтовані, суперечливі, хибні аргументи.

У різноманітних сферах спілкування здається, що чим більше аргументів, тим краще. Проте переконливість певних тверджень залежить не від кількості, а від якості аргументів. Оратору при підготовці до промови слід зважати саме на якість тих положень, за допомогою яких він буде відстоювати свої тези. Кожний зай­вий аргумент послаблює обгрунтування. Тому перевагу слід від­давати ієрархічно організованій промові, в якій доводи на ко­ристь тези об'єднані в певні блоки.

Правило 3: Аргументи повинні відповідати тезі, яка обґру­нтовується. Суть цього правила полягає в тому, що оратор пови­нен для обгрунтування своєї тези наводити такі аргументи, які пов'язані з темою промови. Інакше може виникнути помилка, яка називається «безпідставний аргумент».

«Безпідставний аргумент» (лат.— це така помилка, коли людина на підтримку своєї тези наводить довільні, неочевидні твердження.

Слід звернути увагу на те, що ступінь вимогливості до аргу­ментів залежить від конкретних ситуацій спілкування. У науці ми більш вимогливі до певних положень, ніж, наприклад, у повсяк­денному житті. С. Поварнін з цього приводу писав:

«Якщо хто-небудь сперечається з нами за гривеник, у нас буде один ступінь вимогливості до його доводів; якщо супе­речка йде за двісті тисяч — зовсім інший».

Правило щодо форми аргументації має такий вигляд: Відно­шення між аргументами і тезою повинно бути принаймні відношенням підтвердження. Суть цього положення полягає в тому, що між аргументами та тезою має існувати зв'язок, який відповідає правилам певних аргументативиих схем.

Порушення правила щодо форми аргументації призводить до помилки, яка має загальну назву «не підтверджує». Ця помилка має декілька різновидів:

• «від сказаного умовно до сказаного безумовно», яка харак­терна для симптоматичної аргументації;

• «після цього, отже, з цієї причини», яка характерна для при­чинної аргументації;

• «хибна аналогія», яка характерна для аналогійної аргумен­тації.

«Від сказаного умовно до сказаного безумовно» (лат)— це така помил­ка, коли аргументами, прийнятними або за певних умов, або в певний час, або в певному місці, обґрунто­вують тезу безумовного характеру.

«Після цього, отже, з цієї причини» (лат.) — це така помилка, коли послідовність у часі сприймається як така, що містить причинний зв'язок.

«Хибна аналогія» — це така помилка, коли наявні об­ставини, що роблять порівняння недійсним.

Слід наголосити на тому, що дотримання правила щодо фор­ми аргументації тісно пов'язане зі знаннями та вмінням застосу­вати на практиці закони і правила логіки щодо різних типів мір­кувань. Інколи інтуїтивної логіки або «логічного чуття» достат­ньо для того, щоб помітити логічні помилки в процесі аргумен­тації. Чим більше людина аналізує різноманітні тексти, тим кра­ще у неї розвивається «логічне чуття». Однак без спеціальних знань буває важко уникнути логічних помилок навіть у повсякденному спілкуванні. Розвитку й вдосконаленню логічної куль­тури оратору допоможе ретельне опанування курсу логіки (див. список літератури в кінці посібника).