7. Матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування

Задоволення потреб населення знаходиться в прямій залежності від фінансової самодостатності територій. Основою фінансової автономії муніципалітетів є місцевий бюджет. У Великобританії власні бюджети мають графства, міста - графства, графські і сільські округи; у Німеччині - громади і міста; у Франції - департаменти і комуни.

Місцеві бюджети широко використовуються для впливу на економіку, для регулювання господарських процесів, розвитку культури й освіти, згладжування соціальних конфліктів, працевлаштування населення і вирішення багатьох інших проблем.

Доходи місцевих бюджетів зазвичай складаються з чотирьох основних частин: податків, неподаткових доходів, субсидій і дотацій з центрального бюджету і позик. Одним з найважливіших джерел доходів місцевих бюджетів є податки, що складають від 10% ресурсів місцевих бюджетів в Італії, Ірландії, до 40% у Данії і Франції.

Менш значну роль у місцевих бюджетах відіграють неподаткові доходи. До них відносяться доходи від власності, що належить місцевим органам влади, від комунальних послуг, комерційної діяльності, продажу нерухомості, штрафів, грошових зборів. Вони коливаються від 10% до 25% надходжень у місцеві бюджети.

До важливих джерел фінансування місцевих бюджетів майже всіх країн Заходу відносяться державні субсидії і дотації. Вони забезпечують основну частину місцевих бюджетних витрат, і коливається від 80% в Італії, до 60% Німеччини, Данії і 25% - 30% у США і Франції.

Ще одним джерелом фінансування місцевих бюджетів є позики. Традиційно їхня роль була дуже обмеженою, але у 80-і рр. ХХ ст. відбувалося інтенсивне зростання різних видів позик, здійснюваних місцевими властями. Найбільш розповсюдженою формою довгострокових позик є заставні листи і муніципальні облігаційні позики.

Поряд з фінансовою базою економічну основу місцевого самоврядування складає муніципальна власність. Серед муніципальних підприємств досить чітко виділяються дві основні групи:

- підприємства прямого управління, жорстко контрольовані місцевими органами влади;

- підприємства з делегованим управлінням, частина контролю над якими передана місцевими властями фізичним або юридичним особам.

Муніципальні підприємства прямого управління є найбільш традиційною формою організації муніципальних справ. До них, насамперед, відносяться:

• пожежна охорона;

• похоронна служба;

• експлуатація доріг;

- реєстрація актів цивільного стану;

- утримання архівів, бібліотек, об'єктів культури, спорту і т.п.

Ці підприємства практично не мають адміністративної і фінансової автономії. Вони не є юридичними особами, не можуть самостійно вирішувати питання найму\звільнення.

Муніципальні підприємства з делегованим управлінням існують у всіх країнах Західної Європи. Делегування управління передбачає передачу функцій управління муніципальними підприємствами фізичним і юридичним особам, що представляють як державні, так і приватні установи. Воно може відбуватися у формі концесії (за контрактом), створення змішаних компаній, чи асоціацій міжкомунальних (що об'єднуює кілька місцевих колективів) утворень.

Конституція України (ст. 142) до матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування відносить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, що є власністю територіальних громад сіл, селищ, а також об'єкти їх спільної власності, що знаходяться в управлінні районних і обласних рад.

Комунальна власність. Провідне місце в структурі матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування займає комунальна власність. Поняття комунальної власності вперше на законному рівні було введено Законом України “Про власність“ від 7 лютого 1991 року й у той час комунальна власність (чи відповідно до Закону - власність адміністративно-територіальних одиниць) розглядався як різновид державної власності (ст. 31 Закону). Конституція України 1996 року, визначає комунальну власність як самостійну форму власності, суб'єктами якої є територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у місті.

Від імені й в інтересах територіальних громад правомочності по володінню, використанню і розпорядженню об'єктами права комунальної власності можуть здійснювати відповідні органи місцевого самоврядування.

До складу комунальної власності входить: рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи й організації, у т.ч. банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частина в майні підприємств, житловий фонд, нежилі приміщення, місцеві енергетичні системи, суспільний транспорт, системи зв'язку й інформації, установи культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування, майно, передане в комунальну власність іншими суб'єктами власності, і яке-небудь інше майно, рухомі і нерухомі об'єкти, що по праву власності належить територіальним громадам, а також кошти отримані від відчуження об'єктів права комунальної власності.

Перелік об'єктів права комунальної власності територіальної громади визначає відповідна сільська, селищна, міська рада,

Територіальні громади можуть мати спільну власність - об'єкти, що задовольняють загальні потреби територіальних громад, об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів, що за рішенням двох чи декількох територіальних громад, відповідних органів місцевого самоврядування об’єднуються на договірній основі для виконання спільних проектів чи для загального фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ, організацій.

Управління об'єктами права комунальної власності здійснюють виконавчі органи місцевого самоврядування чи інші уповноважені ними юридичні і фізичні особи.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах із правом власності інших суб'єктів (ст.13 Конституції України). Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені в територіальних громад і передані іншим суб'єктам без згоди територіальної громади чи відповідного рішення ради або уповноваженого нею органа, за винятком випадків, передбачених законом.