Навчально-методичний матеріал з курсу

Організація місцевого самоврядування в Україні

Зміст

1. Розвиток місцевого самоврядування в Україні

2. Європейська Хартія про місцеве самоврядування

3. Місцеве самоврядування: поняття, система, сутність

Моделі місцевого управління і місцевого самоврядування

4. Поняття і система місцевого самоврядування в Україні

5. Вибори депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів

б. Форми, органи і посадові особи місцевого самоврядування

7. Матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування

Місцевий бюджет

8. Статут, символіка територіальної громади сіл, селищ, міст

9. Функції і повноваження місцевого самоврядування

10. Гарантії місцевого самоврядування

11. Місцеві ради - органи місцевого самоврядування

12. Нормотворча діяльність органів місцевого самоврядування

13. Організація роботи депутатів місцевих рад сільських, селищних, міських голів, їх права, обов'язку і гарантії діяльності

14. Виконавчий апарат ради, організація його роботи

15. Організація роботи постійних комісій місцевих рад

16. Організація роботи виконавчих органів місцевих рад

17. Організація місцевого самоврядування в столиці України - місті-герої Києві

18. Місцеві референдуми, суспільні слухання, їх предмет, порядок призначення, організація їх проведення

19. Органи самоорганізації населення

1. Розвиток місцевого самоврядування в Україні

Інститут місцевого самоврядування у сучасному розумінні склався у світовій практиці (на Заході) на рубежі XVIII - XIX ст., коли абсолютні монархії були трансформовані в демократичні, правові держави.

В Україні самоврядні традиції існують з часів Київської Русі (вічова демократія) і є частиною державних процесів у урядування. Під час Київської Русі різні форми місцевого самоврядування (сільська, міська, регіональна) складаються і розвиваються на основі звичаєвого права.

Ці традиції були продовжені в період Козацької держави (козацькі ради). У Конституції гетьмана П. Орлика (1710 р.) не тільки підтверджувалося становлення самоврядування, але й були наміри захистити його від свавілля правителів і закласти основи сучасного місцевого самоврядування.

Так, на рівні регіону елементи самоврядування знаходили свій прояв у вічах. Для вічової організації врядування характерним був більш-менш чіткий розподіл повноважень між князем і вільним населенням регіону.

Суб'єктом міського самоврядування виступали міські громади, що користалися значною адміністративною, господарською і судовою автономією. Суб'єктом сільського самоврядування виступала сільська громада - верв, що об‘єднувала жителів декількох сіл, мала землю в колективній власності, представляла своїх громадян у стосунках з іншими громадами, феодалами, державною владою.

Важливе значення для подальшого розвитку місцевого самоврядування в Україні мало Магдебурзьке право, що починає поширюватися на українські міста, починаючи із середини XIV ст. Магдебурзьке право передбачало надання міській громаді права встановлювати модель місцевого самоврядування на прикладі урядування німецьким містом Магдебургом і в деяких документах одержало назву німецького чи саксонського права. Характеризуючи правовий статус міст відповідно до Магдебурзького права, вітчизняні дослідники вказують на дві їх категорії (групи).

1) До першого відносяться - Львів, Кам'янець, Київ - міста з повним обсягом Магдебурзького права, де формувалися міські представницькі органи влади - Рада з бургомістром (орган законодавчої й адміністративної влади) і лава з війтом (орган судочинства). Ці органи зі своїми службами складали міський магістрат, тому міста мали ще й назву - магістратські.

2) Всі інші належали до категорії міст із неповним німецьким правом - т.зв. ратушні міста.

Деякі вчені вказують ще і на третю категорію – “приватно-панські“ міста чи “приватно-власницькі“ з найменшими правами, що одержували привілей на облаштованість відповідно до Магдебурзького права, як правило, від свого пана - власника, який міг у будь-який час свавільно їх змінити чи скасувати.

Першому українському місту (Санок) Магдебурзьке право було даровано Галицьким князем Болеславом-Юрієм у 1339 році, у 1356 році його одержав Львів, а в 1374 році - Кам'янець-Подільський.

Магдебурзьке право надавалося місту Великим князем Литовським чи Королем Польським і оформлялося т.зв. Магдебурзькими грамотами, що відігравали роль хартій (статутів) західноєвропейських міст.

Юридичним наслідком надання місту Магдебурзького права було: скасування звичаєвих норм, виведення міста з-під юрисдикції місцевої адміністрації (феодалів, воєвод, намісників і т.п.) і встановлення власного органу місцевого самоврядування - магістрату, що складався з двох колегій - ради (адміністративний орган) і лави (судовий орган).

Своєрідні форми набуває місцеве самоврядування в період існування Української козацької держави, що було обумовлено її полковим - сотенним устроєм (XVII - ХVІІІ ст.). Полки і сотні були одночасно військовими й адміністративно-територіальними одиницями і користувалися військово-адміністративним самоврядуванням.

Після підписання в 1654 році Договору між Україною і Московською державою починається процес поступової ліквідації українських форм місцевого самоврядування. Так, після смерті гетьмана І. Скоропадського 3 липня 1722 року в Україні почала застосовуватися т.зв. комендантська система, за якої передбачався адміністративний нагляд за діяльністю органів місцевого самоврядування з боку російських комендантів.

В 1764 р. ліквідується Гетьманство, а в 1783 році, магістратські і ратушні суди заміняються судами «по установі про губернії» і скасовується полково - сотенний устрій. Після видання Катериною II 21 квітня 1785 року «Жалуваної грамоти на права і вигоди містам Російської Імперії» були створені нові суспільно-політичні органи місцевого самоврядування - міські думи, і процес уніфікації форм місцевого самоврядування в Україні за російським зразком був завершений.

Під час УНР була здійснена спроба реформування самоврядування. Уже в II Універсалі Української Центральної Ради (20.11.1917 р.) проголошувалося про необхідність “застосувати всі засоби для закріплення і розпису прав місцевого самоврядування, що є органами вищої адміністративної влади на місцях“.

Відповідно до Конституції УНР від 29 квітня 1918 року конституційний лад України повинен базуватися на принципах децентралізації: землям, волостям і громадам надавалися права широкого самоврядування (ст. 5). Ст. 26 Конституції закріплювала принцип організаційної самостійності місцевого самоврядування. На жаль, ці й інші норми Конституції не були реалізовані.

Нова історія місцевого самоврядування в Україні починається після прийняття 7 грудня 1990 року Закону України “Про місцеві ради народних депутатів УРСР і місцеве самоврядування“, де місцеве самоврядування визначалося як “територіальна самоорганізація громадян для самостійного вирішення безпосередньо чи через державні і громадські органи, які вони обирають, всіх питань місцевого життя, виходячи із інтересів населення, на основі законів Української РСР і власної фінансово-економічної бази“.

Наступним кроком у становленні місцевого самоврядування в Україні стало прийняття 26 березня 1992 року нової редакції закону (у новій редакції він мав назву Закон України “Про місцеві ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування“), де намітився відхід від дуалістичної теорії і передбачалося впровадження інститутів місцевого і регіонального самоврядування. Місцеве самоврядування розглядалося як територіальна самоорганізація громадян для самостійного вирішення безпосередньо чи через органи, що вони обирають, всіх питань місцевого життя в межах Конституції України, законів України і власної фінансово-економічної бази, а регіональне самоврядування - як територіальна самоорганізація громадян для вирішення безпосередньо чи через органи, що вони створюють, питань місцевого життя в межах Конституції і законів України.

Територіальною основою місцевого самоврядування визначались село, селище, місто, а регіональне самоврядування - район, область. Нині в Україні здійснюється адміністративна реформа, що тісно пов'язана з конституційною й муніципальною реформою.

Таким чином, у силу історичних причин тільки наприкінці XX ст. в Україні склалися необхідні умови для формування демократичної муніципальної системи.