5. 25. Агресія та альтруїзм

Альтруїзм (лат. alter — Інший) — надання допомоги, не пов'язане свідомо із власними егоїстичними Інтересами; вчинки, спрямовані на благо іншої людини; допомога іншому, що здійснюється без винагороди, без свідків, ціною можливих власних втрат.

Є так званий чистий (справжній, автентичний) альтруїзм, який не розраховує на вдячність. У великих гуманістичних ученнях, у класичній світовій літературі передусім саме такий альтруїзм оспівувався і прославлявся як найвища цінність людства, як найкращий взірець для наслідування. Натомість відомо чимало прикладів, коли альтруїстична поведінка проявляється на публіці й коли альтруїстичний вчинок не обов'язково позбавлений особистої вигоди.

Альтруїстичні дії пов'язані з соціальними нормами, які диктують нам певну поведінку, певні життєві зобов'язання. У зв'язку з цим було виокремлено норми, котрі мотивують альтруїзм: взаємності, справедливості й соціальної відповідальності. Дослідники стверджують, що норма взаємності є моральним кодом і передбачає, шо люди передусім нададуть допомогу, а не нашкодять тим, хто їм допоміг. 

В цілому можна назвати низку рекомендацій, які стануть у пригоді тій людині, котра хоче навчитися допомагати: поважати того, кому допомагаєш; мати до людини, яка потребує допомоги, гуманні, теплі почуття; намагатися бути незалежним від того, кому допомагаєш; не претендувати на свободу й незалежність людини, якій допомагаєш; надати людині право залишатися такою, яка вона є; пам'ятати, що допомога має відповідати потребам реципієнта.

Поняття «агресія» використовується в різних значеннях. Згідно з теорією інстинктів і потягів (В. Мак-Дугалл, 3. Фройд, К. Лоренц) агресія — природна внутрішня властивість людини; форма поведінки, яка визначається вродженими інстинктами й потягами. У зв'язку з цим агресивна енергія періодично накопичується в індивіда й потребує виходу або трансформації. 

Фрустрáція (від лат. frustratio — омана, марне очікування) — психічний стан людини, що виражається в характерних переживаннях і поведінці і те, що викликається об'єктивно непереборними (або суб'єктивно сприйманими як непереборні) труднощами на шляху до досягнення мети і розбіжності реальності з очікуваннями суб'єкта.

Таким чином, акт агресії має два джерела: гнів, що виник у індивіда, та сигнали. Л. Берковіц разом з колегами провів цілу низку експериментів, один з яких отримав назву ефекту зброї. Йдеться про те, що в результаті життєвого досвіду окремі об'єкти (сигнали агресії) асоціюються в людини з агресією. Таким об'єктом може слугувати зброя, яка не лише провокує агресію, а й створює психологічну дистанцію між жертвою та агресором. Можна сформулювати такі основні висновки експериментальних досліджень у рамках фрустраційної теорії агресії:

Теорія агресії: теорія інстинктивної агресії, агресія – реакція на фрустрацію, агресія як набута соціальна навичка.Зовнішні та внутрішні джерела агресії: біль, спека, атакуюча поведінка, тіснота, збудження.

5.26. Психологія конфлікту.

Конфлікт (від лат. conflictus — зіткнення) — зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій або поглядів опонентів чи суб'єктів взаємодії.

Отже, під динамікою конфлікту розуміють раптову чи поступову зміну стосунків між учасниками взаємодії, яка залежить від специфіки їхніх міжособистісних стосунків, характерологічних особливостей, значущості визначених ними цілей з урахуванням факторів дійсності, які на них впливають.

Динаміка конфлікту загалом передбачає такі фази (стадії):

1) виникнення конфліктної ситуації;

2) усвідомлення об'єктивної конфліктної ситуації;

3) інцидент, привід;

4) настання конфлікту;

5) розв'язання конфлікту.

Жоден конфлікт не виникає раптово. Йому передують відкриті чи приховані соціально-психологічні процеси між особистостями або у свідомості окремої особистості чи якоїсь групи. Тобто йому передує конфліктна ситуація.

Конфліктна ситуація - це суперечності, що накопичилися, пов'язані з діяльністю суб'єктів соціальної взаємодії, які створюють підґрунтя для реального протиборства між ними.

Можливе подолання конфліктних ситуацій:

- повне чи часткове підпорядкування іншого;

- компроміс;

- переривання конфліктних дій;

- інтеграція та ін.

А. Аграшенков (1997) виділяє такі різновиди конфліктів, як конструктивні й деструктивні.

Конструктивним конфлікт буває тоді, коли опоненти не виходять за рамки етичних норм, ділових відносин і розумних аргументів. Розв'язання такого конфлікту призводить до розвитку відносин між людьми та розвитку групи (відповідно до одного із законів діалектики, котрий стверджує, що боротьба протилежностей - джерело розвитку).

Деструктивний конфлікт виникає у двох випадках:

- коли одна зі сторін завзято й жорстко наполягає на своїй позиції та не бажає враховувати інтереси іншої сторони;

- коли один з опонентів удається до морально засуджуваних методів боротьби, прагне психологічно придушити партнера, дискредитуючи та принижуючи його.

Позитивне розв'язання конструктивного конфлікту - це насамперед усунення недоліків, причин, які призвели до нього. 

Причини конструктивних конфліктів: - Несприятливі умови праці та навчання; - Недоліки в організації трудової та навчальної діяльності; - Невідповідність прав і обов'язків; - Неритмічність навчального процесу; - Відсутність чіткості у розподілі обов'язків; - Низький рівень дисципліни. Ознаки конструктивного конфлікту - Сприяє вирішенню проблем; - Збільшує ступінь включеності в обговорювану проблему; - Забезпечує емоційну розрядку; - Дозволяє людям більше дізнатися один про одного; - Сприяє особистісному зростанню, придбання знань і умінь у професійному спілкуванні. Позитивне дозвіл конструктивного конфлікту - це, насамперед, усунення недоліків, причин, до нього привели. А оскільки причини ці об'єктивні, що відображають недосконалість організації навчально-виховного процесу, то усунення їх означає удосконалення навчально-виховного процесу. Ділове рішення конструктивних конфліктів - один із шляхів розвитку колективу. Причини деструктивних конфліктів Деструктивні конфлікти, як правило, породжуються суб'єктивними причинами. До них можна віднести неправильні дії вчителя або учнів, а також психологічну несумісність окремих людей. Виділяють три групи причин: Перша група. Порушення педагогічної етики: - Всілякі прояви грубості, зарозумілості, зневажливого ставлення; - Обман (явний і неявний), невиконання обіцянок; - Нетерпимість до думок, відмінним від власного, затиск критики; - Критика принижував гідність учня; - Зловживання службовим становищем. Друга група. Несправедлива оцінка вчителем учнів: - Помилки у застосуванні заохочень і покарань; - Недоліки у розподілі роботи між учнями; - Огульна критика групи учнів; - Нечітке формулювання доручаються завдань; - Недооцінка вчителем роз'яснювальної роботи. Третя група. Конфліктна особистість. Причини деструктивних конфліктів в особистісно-емоційній сфері полягають у психологічної несумісності опонентів.

5.24. Педагогічне спілкування — це система органічної соціально-психологічної дії учителя-вихователя і вихованця в усіх сферах діяльності, що має певні педагогічні функції, спрямоване на створення оптимальних соціально-психологічних умов активної та результативної життєдіяльності особистості.

Оптимальним треба вважати таке спілкування педагога з вихованцями у процесі навчально-виховної роботи, яке створює найбільш сприятливі умови для розвитку позитивної мотивації у навчальній діяльності, для соціально-психологічного розвитку дитини, забезпечує сприятливий емоційний клімат у всіх сферах діяльності, ефективне керівництво соціально-психологічними процесами в учнівському колективі та дає змогу максимально використовувати особистісні якості вихованців.

Педагогічний такт (від лат. ІакШв — дотик, відчуття) — це міра педагогічно доцільного впливу учителя на учнів з урахуванням їх психічного стану. З педагогічним тактом тісно пов'язані вміння педагога володіти соціальною перцепцією (лат. регсерйо — сприймання, пізнання), що передбачає чуттєве сприйняття зовнішніх предметів і людей ("читання по обличчю").

Успішність спілкування, особливо на початковому етапі, певною мірою залежить від уміння вчителя "подати себе", створити позитивний імідж через самопрезентацію.

Оскільки основним засобом педагогічного спілкування є слово, то культура мовлення вчителя створює морально-психологічний ореол, який робить спілкування бажаним для вихованців.

На основі особливостей взаємодії людини (особливо тієї, що виконує керівні функції на будь-якому рівні) з іншими людьми або певними колективами склалися такі стилі спілкування:

1) авторитарний (від лат. autoritas — влада) — ґрунтується на беззаперечному підкоренні окремої людини або колективу владній особистості. Педагог-вихователь, що стоїть на позиціях авторитаризму, одноосібно визначає напрями діяльності

2) ліберальний (від лат. liberalis—вільний) — ґрунтується на безпринципному, байдужому ставленні до негативних дій вихованців, характеризується потуранням дій учнів. Педагог схильний не втручатися в життєдіяльність колективу, не виявляє активності й ініціативи у керівництві колективом, пасивно пливе за подіями, самоусувається від відповідальності за стан справ;

3) демократичний (від лат. demokratia — влада народу, народовладдя) — ґрунтується на врахуванні думки і волі колективу в організації життєдіяльності вихованців. Педагог спільно з членами колективу визначає завдання, організовує діяльність вихованців на виконання усвідомлених завдань, заохочує ініціативу учнів, радиться з ними щодо пошуків шляхів і засобів вирішення завдань, розвиває самоуправління, залучає активістів до виконання керівних функцій. Демократичний стиль якнайповніше сприяє розвитку особистості школярів, формуванню їх людської гідності, підготовки до активної діяльності в демократичному суспільстві. На засадах демократичного стилю має розвиватися педагогіка співробітництва.

6. 1. предметом вікової психології є дослідження закономірностей психічного розвитку людини на різних етапах її індивідуального життя.

Як відмічалось, вікова психологія виникла у результаті диференціації наук, своїм корінням вона була започаткована, як і вся психологія, у філософії, пізніше — вийшла із загальної і генетичної психології, а потім у ній самій проходив процес диференціації. У його результаті виникла дитяча психологія, яка у свою чергу ділиться на психологію раннього віку, психологію дошкільника, психологію молодшого школяра. Ці галузі знань розглядаються як розділи вікової психології. В цих розділах висвітлюються факти й закономірності психічного розвитку функцій, психологічні особливості дітей раннього, дошкільного та молодшого шкільного віку. До вікової психології входить психологія підлітка, психологія юнака, психологія ранньої зрілості, психологія середньої зрілості, психологія пізньої зрілості.

Педагогічна психологія також є галуззю психології. Педагогічна психологія вивчає психологічні проблеми навчання і виховання. Це наука, яка вивчає закономірності процесу засвоєння людиною соціального досвіду в умовах навчально-виховного процесу. Педагогічна психологія виникла у другій половині XIX ст. Засновником української і російської педагогічної психології був психолог і педагог К.Д. Ушинський (1823—1871). Велику роль у її становленні відіграли українські психологи і педагоги П.Д. Юркевич (1826—1874), О.Ф. Лазурський (1874—1917) та ін.

Психологи основну увагу у педагогічній психології зосереджують на вивченні психологічних закономірностей навчання і виховання дітей, підлітків, юнаків і дорослих людей. Педагогічна психологія диференціювалась на декілька галузей знань. Серед них — психологія навчання, психологія виховання, психологія учителя.

Метод спостереження. Науково-психологічне спостережен¬ня вимагає певних знань і підготовки. Щоб успішно вивчати психічне життя дітей, потрібно виробити вміння точно спостерігати всі зовнішні прояви (дії, рухи, мову, міміку), а головне — навчитися правильно тлумачити психологічне значення цих зовнішніх проявів. І недостатньо помітити зміну у виразі обличчя, потрібно зрозуміти, що вона означає.

Експериментальний метод. Експеримент — вивчення пси¬хічного явища, умови виявлення і розвитку якого створюють¬ся штучно, спеціально. Експерименту, як правило, передує ви¬роблення гіпотези, за допомогою якої визначається задум експерименту і його мета.

Вікова та педагогічна психологія пов’язані з такими науками: Вікова та педагогічна психологія тісно пов’язані між собою.

З філософією – яка виступає методологічною основою для В. та ПП.

З педагогікою – найтісніший між педагогікою та педагогічною психологією яка виникла на межі двох наук педагогіки та психології. Педагогіка надає віковій та педагогічній психології інформацію про передовий досвід, про шкільну практику, а В. та ПП. Озброюють вчителів знаннями про психологічні закономірності розвитку психіки, формування особистості дітей, про психологічні закономірності навчально-виховного процесу.

З загальною психологією – яка виступає фундаментом для розвитку вікової та пед. Псих. А В., ПП., збагачують загальну психологію новим фактичним матеріалом для розкриття нових психологічних закономірностей

З соціальною психологією – надає інформацію про закономірності міжособистісного спілкування і спільної діяльності у різних соц. групах.

історією яка вивчає закономірності розвитку психології на всіх історичних етапах.

З дефектологією – вивчає відхилення психічних та фізичних станів дітей. Використовує дані дефектології для організації навчання та виховання дітей.

З анатомією та фізіологією – яка озброює В. та ПП.. знаннями про особливості фізичного розвитку дітей різних вікових особливостей та необхідного дотримання певних санітарно-гігієнічних норм до організації виховного процесу.

З методиками викладання шкільних предметів.

З математичними науками – які розробляють методи математичної статистики для кількісної обробки результатів психологічних досліджень.