4.2. Принцип суверенної рівності держав

Для класичного міжнародного права було характерним поширення принципу суверенної рівності тільки на цивілізовані держави. На нецивілізовані держави, в основному в Азії і Африці, цей принцип не поширювався, а тому цивілізовані держави вважали для себе правомірним втручатися в їх внутрішні справи, встановлювати над ними протекторати, створювати екстериторіальні сетльменти1, здійснювати консульську юрисдикцію і т. ін.

У сучасному міжнародному праві принцип суверенної рівності держав означає повагу їх суверенітету і юридичної рівноправності в міжнародних відносинах. З цього випливає обов'язок кожної держави поважати право іншої держави здійснювати законодавчу, виконавчу та судову владу в межах своєї території без втручання з боку інших держав. І на цій основі самостійно реалізовувати свої права й обов'язки як суб'єкта міжнародного права. Друга складова цього принципу означає юридичну рівність усіх держав незалежно від відмінностей економічного, соціального, політичного або іншого характеру.

Принцип суверенної рівності проголошений у п. 1 ст. 2 Статуту ООН: "Організація заснована на принципі суверенної рівності всіх її членів".

У Декларації 1970 р. визначені, зокрема, елементи поняття суверенної рівності:

a) держави юридично рівні;

b) кожна держава користується правами, властивими повному суверенітету;

c) кожна держава зобов'язана поважати правосуб'єктність інших держав;

d) територіальна цілісність і політична незалежність держав недоторканна;

е) кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні та культурні системи;

і) кожна держава зобов'язана виконувати повністю і сумлінно свої міжнародні зобов'язання і жити в мирі з іншими державами.

Положення про принцип суверенної рівності держав містяться також у Декларації принципів Гельсінського Заключного акта НБСЄ 1975 р., Підсумковому документі Віденської зустрічі представників держав - учасниць НБСЄ 1989 р., Паризькій хартії для нової Європи 1990 р., засновницьких актах регіональних організацій та інших міжнародних документах.

Незважаючи на визнання юридичної рівності держав у вказаних документах, об'єктивно зберігається фактична нерівність держав, що на практиці виявляється у порядку роботи деяких міжнародних органів і організацій. Наприклад, права постійних членів Ради Безпеки ООН відрізняються від прав непостійних членів цього головного органу Організації Об'єднаних Націй. Зроблено це з метою забезпечення ефективної роботи Ради Безпеки ООН. Фактична нерівність держав також враховується в діяльності Міжнародного валютного фонду (МВФ), Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР) та інших міжнародних організацій. Виявляється це в системі зваженого, тобто нерівного голосування при ухваленні рішень. Держави - учасниці таких організацій мають різну кількість голосів, що визначається їх фактичною нерівністю у певних сферах.

Сьогодні все частіше в літературі обговорюється необхідність договірної передачі суверенними державами частини своїх повноважень міжнародним органам і організаціям з метою ефективного і швидкого вирішення регіональних та глобальних проблем. При цьому деякі юристи-міжнародники вважають, що таке делегування державами своїх прав на користь міжнародних інституцій означає обмеження суверенітету держав. Насправді, передаючи частину своєї компетенції міжнародним організаціям, держави не обмежують свого суверенітету, а навпаки, реалізують своє суверенне право добровільно укладати угоди з іншими суб'єктами міжнародного права. Крім того, за державою зберігається право розірвати таку угоду на підставі міжнародно-правових норм. Проте зростання кількості міжнародних угод, за якими держави делегують частину своїх прав міжнародним органам і організаціям, не означає обмеження їх суверенітету, а свідчить про те, що наш світ стає все більш взаємопов'язаним і вимагає колективних зусиль у розв'язанні складного комплексу проблем, які ставить перед ним час.

Розділ 4. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА4.1. Юридична природа основних принципів міжнародного права4.2. Принцип суверенної рівності держав4.3. Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань4.4. Принцип мирного розв'язання спорів4.5. Принцип незастосування сили або погрози силою4.6. Принцип надання допомоги ООН у її діях4.7. Принцип співробітництва держав4.8. Принцип невтручання у внутрішні справи держав4.9. Принцип непорушності державних кордонів4.10. Принцип територіальної цілісності4.11. Принцип поваги прав людини і основних свобод4.12. Принцип самовизначення народів