3.3. Кодифікація і прогресивний розвиток міжнародного права

Одним із видів систематизації правового матеріалу є кодифікація. Це вид нормотворчої діяльності суб'єктів міжнародного права, направлений на переробку чинних міжнародно-правових норм, усунення прогалин І суперечностей у міжнародному праві та створення на цій основі нових кодифікуючих актів, що замінюють усі колишні акти, які діяли в певній сфері міжнародних відносин. За допомогою кодифікації відбувається і формальне закріплення міжнародних звичаїв. Юридичною формою кодифікуючих актів є міжнародний договір. У процесі цієї діяльності відбувається і прогресивний розвиток міжнародного права. Великий внесок у прогресивний розвиток міжнародного права роблять ООН, її головні, допоміжні органи і спеціалізовані установи.

На другій сесії Генеральної Асамблеї ООН переважна більшість членів Шостого комітету (Комітету із правових питань) підтримала пропозицію про створення Комісії міжнародного права. 21 листопада 1947 р. Генеральна Асамблея прийняла резолюцію 174 (II), якою заснувала Комісію міжнародного права та схвалила Положення про Комісію, в п. 1 ст. 1 якого йдеться: "Комісія міжнародного права має своєю метою сприяння прогресивному розвитку міжнародного права і його кодифікації". У ст. 15 Положення з'ясовується відмінність між поняттям "прогресивний розвиток", що вживається у значенні "підготовки проекту конвенції з тих питань, які ще не регулюються міжнародним правом або з яких право ще недостатньо розвинуто у практиці держав", і поняттям "кодифікація", що вживається у значенні "більш точного формулювання і систематизації норм міжнародного права в тих сферах, в яких є певні положення, встановлені широкою державною практикою, прецедентами і доктриною".

Комісія складається з 34 членів - визнаних авторитетів у сфері міжнародного права. Членський склад Комісії повинен відображати основні форми цивілізації й основні правові системи світу. Члени Комісії обираються в особистій якості Генеральною Асамблеєю ООН строком на 5 років. Комісія готує проекти з питань міжнародного права, які потім розглядаються на представницьких міжнародних конференціях з метою ухвалення конвенцій з питань, що становлять інтерес для міжнародного співтовариства. На основі проектів Комісії були прийняті такі важливі міжнародно-правові акти: Віденська конвенція про дипломатичні зносини (1961 р.), Віденська конвенція про консульські зносини (1963 р.), Конвенція про право міжнародних договорів (1969 р.), Конвенція про спеціальні місії (1969 р.), Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів (1973 р.), Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів (1978 р.) та ін.

Функції з кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права виконують й інші допоміжні органи ООН: Рада з прав людини (правозахисна установа в системі ООН, яка у 2006 р. замінила Комісію з прав людини), Комітет з використання космічного простору в мирних цілях, Комісія з наркотичних засобів та ін. Беруть участь у цій діяльності також спеціалізовані установи ООН, наприклад, ІМО, МОП, ЮНЕСКО.

++++++ Юридична природа основних принципів міжнародного права

Основні принципи міжнародного права є загальновизнаними нормами вищого порядку, які утворюють фундамент міжнародного права і покликані забезпечити стабільне та ефективне функціонування міжнародної системи.

Основними вони іменуються тому, що є принципами загального міжнародного права і поширюються на всіх суб'єктів міжнародного права, на відміну від галузевих міжнародно-правових принципів. Загальновизнано, що основні принципи міжнародного права - це імперативні норми (Jus cogens), тобто відхилення від них ні індивідуально, ні за угодою суб'єктів міжнародного права неприпустиме. Саме це забезпечує їх універсальний характер, а врешті-решт і стабільність та ефективність функціонування міжнародної системи. Це означає, що будь-яке порушення основних принципів міжнародного права будь-яким суб'єктом міжнародного права призводить до спричинення серйозної шкоди законним інтересам інших суб'єктів. Внаслідок того, що сучасне міжнародне право - відносно молода система права, її основні принципи € критерієм правомірної поведінки в тих сферах міжнародних відносин, які ще не врегульовані конкретними міжнародно-правовими нормами. Звідси випливає, що дотримання основних принципів міжнародного права абсолютно обов'язкове для всіх його суб'єктів.

Основні принципи міжнародного права закріплені в Статуті ООН (преамбула, ст. 1 і 2). У ст. 2 зафіксовано сім основних принципів. Тлумачення основних принципів дається в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, прийнятій на 25-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1970 р. У Гельсінському Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі, підписаному керівниками 33 європейських і двох північноамериканських держав 1 серпня 1975 р., є Декларація принципів, якими держави-учасниці керуватимуться у взаємних відносинах. Ця Декларація містить уже десять принципів міжнародного права, а не сім, як у ст. 2 Статуту ООН. Проте і цей перелік основних принципів міжнародного права не є вичерпним. Сьогодні міжнародне співтовариство вкрай потребує ухвалення принципу екологічної безпеки, але через різні, в основному суб'єктивні, причини цей принцип, на жаль, поки не отримав юридичного закріплення.

Слід зазначити, що в Декларації 1970 р. підкреслюється необхідність при тлумаченні і застосуванні основних принципів міжнародного права враховувати їх взаємопов'язаний характер, а також необхідність розглядати їх у контексті всіх інших принципів. Отже, неприпустимо виривати із загального контексту будь-який з основних принципів міжнародного права і зводити його в абсолют на шкоду іншим принципам.