Поняття і специфіка міжнародного права як особливої системи права

Сьогодні засоби масової інформації різних держав досить часто використовують термін "міжнародне право". Практично щодня можна почути повідомлення про те, що дії уряду держави А порушують норми міжнародного права, а реакція на них з боку сусідньої держави В була стриманою і такою, що відповідає міжнародному праву.

Все частіше міжнародні міжурядові і неурядові організації та індивіди апелюють до міжнародного права. Що представляє цей так популярний нині феномен?

Міжнародне право - це система юридичних норм, що регулюють відносини між державами й іншими суб'єктами міжнародного права і створюються шляхом узгодження позицій учасників цих відносин та забезпечуються у разі потреби індивідуальним або колективним примусом.

Міжнародне право є особливою системою права, відмінною від внутрішньодержавної. Специфіка системи міжнародного права пояснюється перш за все особливостями об'єкта регулювання, його суб'єктів, порядком створення і функціонування норм.

Об'єктом регулювання норм міжнародного права є суспільні відносини між акторами (дійовими особами)1 міжнародної системи. Причому сама ця система істотно відрізняється від внутрішньодержавної системи за елементами, які її утворюють, характером їх зв'язку, взаємодії й взаємопроникнення, попередження й усунення конфліктних ситуацій.

Так, головними елементами внутрішньодержавної системи права є громадяни, юридичні особи і державні органи. Відносини у внутрішньодержавній системі - це перш за все владні відносини, які здійснюються законодавчими, виконавчими і судовими органами. Основними акторами міжнародної системи виступають суверенні держави, народи, що реалізують право на самовизначення, і міжурядові організації, над якими немає організації політичної влади. Відносини між ними мають не субординацій-ний, а координаційний характер.

Суб'єктами внутрішньодержавного права є індивіди, юридичні особи і державні органи. При цьому головним актором внутрішньодержавної системи виступає громадянин. Саме громадяни створюють державу та її органи, щоб вони служили їм відповідно до норм внутрішньодержавного права. Суб'єкти міжнародного права - суверенні держави, народи, що реалізують право на самовизначення, міжурядові організації (ООН, МОП, ІМО та ін.), державоподібні утворення (раніше - Данциг, Західний Берлін, нині - Ватикан). Слід підкреслити, що правозастосовну міжнародну правосуб'єктність мають індивіди і неурядові організації (Грінпіс, Міжнародна амністія, Асоціація міжнародного права та ін.). Головними акторами міжнародної системи є суверенні держави, на підставі волевиявлення яких утворюються вторинні або похідні суб'єкти міжнародного права - міжурядові організації й державоподібні утворення.

Для міжнародної системи характерна відсутність законодавчого органу. Тому порядок створення норм міжнародного права відмінний від процедури створення норм внутрішньодержавного права. Норми міжнародного права створюються шляхом узгодження позицій суб'єктів міжнародного права і втілюються в міжнародних договорах або звичаях.

Особливістю міжнародної системи є також та обставина, що в ній немає судових і виконавчих органів з функціями, ідентичними тим, що є в будь-якій внутрішньодержавній системі. А це означає, що порядок функціонування і застосування норм міжнародного права відрізняється від аналогічного порядку внутрішньодержавного права. У міжнародному праві головними принципами реалізації його норм є добросовісне виконання взятих зобов'язань і факультативна судова юрисдикція.

Всі ці факти свідчать про те, що міжнародне право - це самостійна і специфічна система права. Проте, не зважаючи на специфіку цієї системи регулювання міжнародних відносин, вона є системою правових норм, тобто юридично обов'язкових розпоряджень. Саме це відрізняє цю систему від інших способів регулювання міжнародних відносин, наприклад, від міжнародної моралі й міжнародної ввічливості, з якими міжнародне право взаємодіє. Спостерігається також взаємовплив міжнародного права і зовнішньої політики держави, під якою розуміється загальний курс її діяльності на міжнародній арені. Зовнішня політика повинна здійснюватися у правових рамках, тобто відповідати нормам міжнародного права. У жодному випадку зовнішньополітичні інтереси держави не можуть бути виправданням відступу від вимог міжнародного права. У свою чергу зовнішня політика і дипломатія як найважливіший спосіб її здійснення покликані сприяти прискоренню створення міжнародно-правових норм, необхідних для регулювання певних відносин, з метою забезпечення їх стабільності й поступального розвитку.

Слід також підкреслити, що міжнародне право - це не просто сукупність юридичних норм, а система права, що складається з тісно взаємопов'язаних елементів (галузей, інститутів і норм), об'єднаних навколо системотвірного елемента - основних принципів міжнародного права.

Необхідно звернути увагу на те, що міжнародне публічне право, або просто міжнародне право (обидва поняття ідентичні й широко використовуються в юридичній літературі), відрізняється від міжнародного приватного права, яке є комплексним правовим утворенням, що складається з норм внутрішньодержавного права, що регулюють цивільно-правові, трудові й сімейні відносини з іноземним компонентом. Міжнародне приватне право охоплює такі предмети, які одночасно підлягають юрисдикції двох або більше держав. З огляду на те, що внутрішні закони різних держав, які належать до цих предметів, часто суперечать один одному, виробилася сукупність принципів, що мають на меті запобігти або обмежити такі конфлікти (колізії). Міжнародне право і міжнародне приватне право взаємодіють один з одним, але по суті це різні правові явища.

+++++++++

Міжнародне право є самостійною складною системою. Системний характер міжнародного права пояснюється тим, що його елементи тісно взаємопов'язані і взаємодіють, утворюючи певну цілісність. Системність міжнародного права має об'єктивний характер і її не слід ототожнювати з системою науки міжнародного права, яка створюється окремими вченими і науковими центрами і по суті суб'єктивна.

Міжнародне право - складноструктурована система, для якої характерна певна ієрархічність норм. Ядром такої системи є загальновизнані принципи і норми міжнародного права, зафіксовані в міжнародних договорах і звичаях. Важливе місце в ієрархічній структурі цієї системи належить галузям міжнародного права, що регулюють якісно однорідні відносини (дипломатичне і консульське право, право міжнародних організацій, міжнародне морське право і т. ін.). Кожна галузь є самостійною підсистемою міжнародного права. Структурним елементом галузей виступають інститути міжнародного права (інститут ратифікації міжнародного договору, інститут континентального шельфу і виключної економічної зони, інститут загальної спадщини людства та ін.). Самі інститути складаються з норм міжнародного права, які становлять первинний елемент всієї системи. Характерною особливістю системи міжнародного права є її юридична нормативність, що відрізняє її від таких нормативних систем, як мораль і ввічливість.

Цікаві співвідношення та взаємодія міжнародного та внутрішньодержавного права. Обидві системи права мають юридично нормативний характер і є самостійними. Проте це не означає, що між ними немає жодного зв'язку. Міжнародне і внутрішньодержавне право взаємодіють і помітно впливають на розвиток один одного. Питання полягає в тому, яким чином? Із цього приводу думки юристів-міжнародників доволі різні. У науці міжнародного права сформувалося три основні напрями з проблеми співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права - дуалістичне і два моністичних. Більш детально вони будуть розглянуті в розд. 5.