28. Охарактеризуйте систему показників рівня витрат і собівартості продукції.

Собівартість продукції — це виражена в грошовій формі сукупність витрат на виробництво та реалізацію продукції. Розрізняють виробничу собівартість продукції, собівартість усього товарного випуску та окремих видів продукції. За впливом на собі­вартість обсягу виробництва розрізняють змінну та фіксовану частини собівартості продукції.

Під час аналізу звичайно використовуються такі показники:

1. валові витрати;

2. виробнича собівартість товарної продукції;

3. витрати на 1 гривню товарної продукції;

4. собівартість окремих видів продукції.

Аналізуючи собівартість продукції, вирішують такі основні завдання:

1) оцінювання виконання плану за собівартістю продукції в цілому по підприємству, а також за окремими видами продукції;

2) вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових за статтями, а також за окремими видами і групами продукції;

3) виявлення резервів зниження собівартості продукції та розробка відповідних заходів щодо їх використання.

Для аналізу використовують дані звіту по собівартості продукції, звіту про фінансові результати звіту підприємства з праці. Залучають також планові та звітні калькуляції з окремих видів продукції та відповідні дані бухгалтерсь­кого обліку.

План із собівартості продукції вважається виконаним, якщо фактичний показник дорівнює плановому або нижчий від нього. В останньому випадку говорять про понадпланове зниження собівартості продукції. Для вивчення собівартості продукції у динаміці більш придатний показник витрат на 1 грн. товарної продукції (З), який обчислюється так:

,

де С — виробнича собівартість товарної продукції;

Т — вартість товарної продукції в цінах реалізації.

Цей показник одночасно може певною мірою виконувати роль показника рентабельності виробництва.

29. Охарактеризуйте принципи (умови) формування та аналізу виробничої програми.

Загальна мета аналізу виробничої програми — визначити оптимальний обсяг, номенклатуру й асортимент продукції потрібної якості для укладення договорів з її виробництва та поставок за максимального використання економічного потенціалу підприємства і досягнення стійкої прибутковості його виробничої діяльності. Для оцінювання економічної обґрунтованості виробничої програми необхідно визначити мінімальний обсяг реалізації продукції, що забезпечує підприємству вихід за межі банкрутства. Визначають також максимальний обсяг випуску виробів, який реально забезпечується наявною виробничою потужністю підприємства. У міру насичення ринку та посилення конкуренції вже не виробництво визначає обсяг продажу, а навпаки, можливий обсяг продажу є основою розроблення виробничої програми. Підприємство має виробляти тільки ті товари і в такому обсязі, котрі воно може реально й прибутково реалізувати.

Принципи (умови) формування виробничої програми:

а) пріоритети у визначенні засад виробничої діяльності ма­ють не виробники, а споживачі продукції;

б) для мінімізації ризиків виробнича програма орієнтується на укладені договори з виробництва і поставок продукції;

в) державне регулювання виробничої діяльності (обмеження окремих виробників (зброї, тютюно­вих виробів, алкогольних напоїв та ін.), ліцензування чи кво­тування торговельного обороту, через систему пільг стимулювання малоефективних, але життєво необхідних виробництв);

г) налагодження системи партнерських відносин щодо створення необхідних умов виробництва;

д) оперативне маневрування ре­сурсами і капіталом з метою максимального використання спри­ятливих умов зовнішнього економічного середовища та мінімізації можливих втрат;

ж) максимальне використанням економічного потенціалу підприємства, досягнень науки і техніки.

Виробнича програма планується на 3-5 років, на один рік з розбивкою на квартали і місяці, розраховується в натуральних, умовно-натуральних, трудових та вартісних показниках.