§ 76. Корінь слова.

Слова спільного кореня

Корінь — це основна стрижнева морфема, що виражає за­гальне (поняттєве) лексичне значення слова.

Корінь є носієм речового значення слова, що відображає еле­мент об’єктивної дійсності, а тому є обов’язковою частиною кож­ного слова. Водночас як поняттєва морфема корінь об’єднує всі споріднені слова. Повторюючись у споріднених за походженням словах, коренева морфема об’єднує ціле гніздо похідних слів. На­приклад, корінь весн- об’єднує спільним поняттєвим змістом сло­ва, що належать до різних частин мови: весна, провесна, весніти, весняний, по-весняному, навесні.

Значення кореня у словотвірних рядах слів видозмінюють і конкретизують словотворчі афікси — суфікси і префікси. Корінь у порівнянні з афіксами характеризується більшою автономністю. У незмінюваних словах, особливо службових, корінь не виявляє здатності поєднуватися з афіксами, наприклад, слова амплуа, так, про, хай, ага і подібні мають лише кореневу морфему.

У змінюваних словах, крім кореня та словотворчих афіксів, які уточнюють його значення, наявні також морфеми, що виражають граматичні значення слова і утворюють його форми — закінчен­ня і формотворчі афікси (суфікси, префікси).

На відміну від афіксів корінь не має точно закріпленого за ним місця у слові. З кореня може починатися слово (літ-ак, рід-н-ий), він може стояти після префікса чи двох префіксів (на-род, воз-з єдн-а-ти), може поєднуватися з іншим коренем у складному сло­ві (криг-о-лам), але корінь завжди стоїть перед суфіксом і закін­ченням.

За особливостями вияву в споріднених словах розрізняють не- зв’язаний і зв’язаний корені.

Незв’язаний корінь має здатність до вільного вияву сво­го морфемного статусу і в непохідному, і в похідних словах. На­приклад, корінь ліс- здатний виступати в непохідному слові ліс і в похідних словах лісок, лісовий, узлісся, пролісок, лісник, лісництво та інших споріднених, до складу яких входять крім кореня слово­творчі афікси та закінчення. Більшість слів мають вільні корені.

Зв’язаний корінь функціонує тільки в поєднанні зі службо­вими, афіксальними морфемами, в основному префіксами. Слова відняти, підняти, розняти сприймаються як похідні, але корінь цих слів зв’язаний і тому не може виявити себе самостійно, без пре­фікса. Він виступає тільки в похідних словах.

Афікси. Типи афіксальних морфем. Афікси (від лат. а£[іхиз — прикріплений) є носіями словотвірного і грама­тичного значень слова, тобто вони уточнюють значення кореня, видозмінюють первісне лексичне значення як засоби творення по­хідних слів або вказують на відношення його до інших слів, ви­ступають засобом творення форми того самого слова. Афікси ма­ють певне закріплене за ними в мові значення і виступають з цим значенням у цілому ряді слів або в тій самій граматичній формі слова як показник цієї форми. Наприклад: слова плановик, степо­вик, сніговик мають суфікс -ик, який видозмінює значення кореня і формує нову назву з особовим або предметним значенням.

Значення афіксів виявляється не самостійно, а в єдності з ко­ренем слова. Саме тому можлива омонімія афіксів. Вони здатні по­єднуватися з коренями спів різних словотвірних типів. Суфікс -ик у словах Івасик, коник, гвинтик — омонімічний, так само, як і пре­фікс при- у словах присмерк, пришкільний, привітати.

Афікси послідовно розрізняються за місцем і роллю у слові.

За місцем у слові виділяють префіксальні і постфіксальні мор- феми.

Префікс (лат. ргае}1хи$ — прикріплений спереду) — мор­фема, шо стоїть перед коренем, наприклад: про-спавитися, над­будова. на-земний.

Постфікс (від лат. роїї — після і лат. /іхм — прикріпле­ний) — це афікс, що виступає у слові після кореня.

До постфіксів належать суфікс, флексія і власне постфікс.

Суфікс (від лат. — підставлений) — це службова

морфема, що. як правило, посідає місце відразу після кореня, поряд із ним, наприклад : спів-ак, літ-н-ій, віт-а-ти, але неб-ес-н-ий, та-ес-н-ий.

Флексія, або закінчення, — афікс, що займає кінцеву позицію в змінюваному слові і є засобом творення форм слова.

Власне постфікс — це афікс, що виступає в абсолютному кін­ці слова. Наприклад, постфікс -ся приєднується до дієслів як сло­вотворчий афікс і водночас надає їм зворотного або пасивного значення: учити —учитися, писати — писатися.

До постфіксів зараховують також окремі частки, що стали за­собом творення займенників і прислівників: будь-, небудь-, казна-, хтозна- тощо, однак вони можуть приєднуватися не лише в кінці слова {хто-небудь, який небудь), а й на початку (будь-що, казна-хто, хтозна-коли).

Такі постфікси відрізняються від постфікса -ся тим, що не ві­діграють класифікуючої ролі, тобто не є засобом оформлення і роз­різнення однієї якоїсь частини мови (наприклад коли-небудь — прислівник, хто-небудь — займенник).

Словотворчі (дериваційні) і граматичні афік- си. За Функцією^ слові афікси поділяються на словотворчі (де­риваційні) і граматичні. Словотворчі афікси служать для уточнення предметного значення кореня. Цю роль здатні викону­вати суфікси, префікси і постфікси.

Суфікс як словотворчий засіб відрізняється від інших морфем рядом ознак. Значення словотворчих суфіксів порівняно з коре­нем більш узагальнене. Вони приєднуються до різних коренів, ви­ражаючи своє словотвірне значення в межах певного словотвір­ного типу слів. Суфікс чутливо реагує на вибір твірної основи і своє значення реалізує тільки у зв’язку з кореневою морфемою. Так, суфікси -от(а), -їсть, -изн(а) здатні виражати значення уза­гальненої ознаки, властивості, абстрактного поняття в єдності з коренями прикметників, які позначають конкретні ознаки або влас­тивості предметів: добр-от-а добр-ий, хоробрість <— хоробр-ий, крут-изн-а крути-й.

Суфікс -к(а) може приєднуватися до будь-якого кореня імен­ника, якщо він виступає основою для творення слів зі значенням зменшеності: ріка — річка, дуга — дужка, муха — .чушка, mono- ля тополька, ідея — ідейка, Явдоха — Явдошка. Омонімічний йому суфікс -к(а) є засобом творення іменників від дієслівних основ зі значенням узагальнених дій, процесів, продукту дії: випі­кати — випічка, обточити — обточка, класти — кладка, вига­дати — вигадка.

Отже, сфера дії словотворчого суфікса обмежена певними слово­твірними типами слів у межах частин мови.

Роль суфікса у морфемній будові слова відрізняється також від ролі префікса. Суфікс, приєднуючись до кореня (твірної осно­ви), не лише уточнює чи видозмінює поняттєвий зміст похідного слова, а й водночас є показником (разом із закінченням) належ­ності його до певної частини мови. Саме суфікс виявляє здатність переводити основу слова з одного розряду (частини мови) в інший, наприклад: зима — зим-ува-ти, списати — спис-ок, мужній — мужнь-о.

Префікс свою словотворчу роль виконує як афікс з модифіку­ючим значенням. Він уточнює значення кореневої морфеми. На­приклад, префікс роз- конкретизує значення дії, вираженої діє­словом, як відцентрового руху (в усі боки), раптової, сильної дії, повного охоплення тощо: розійтися, розлетітися, розбігатися, роз­реготатися, розімліти, розпастися, розкланятися.

Префікс відрізняється від словотворчого суфікса тим, що він не впливає на морфологічне оформлення слова, не визначає на- лежності його до частини мови. Префікс приєднується не до ко­реня, а до цілого слова, тому не може переводити основу з однієї частини мови до іншої. Наприклад: весна — провесна, давній — прадавній, ходити — заходити, звично — незвично.

Особливим типом словотворчих афіксів є і нте рф і кс и (від лат. inter — між і fixus прикріплений), що використовуються для зв’язку двох (або більше) коренів у складному слові. В україн­ській мові роль інтерфіксів виконують голосні о, е. Традиційно їх називають сполучними, або словотвірними, голосними. Своєрід­ність інтерфікса полягає в тому, що він не виражає словотвірного значення, а лише поєднує корені (твірні основи) у складне слово, наприклад: лісотундра, першодрук, сонцепоклонник, працездат­ний, життєрадісний.

Як інтерфікси кваліфікуються також структурні елементи, що використовуються у творенні прикметників і дієслів. Вони висту­пають між коренем і словотворчим суфіксом, наприклад: Десна — десн-ян-ськ-ий, Глушки — глушк-ів-ськ-ий, Біличі — білич-ан-ськ-ий, бігати — біг-ан-ин-а.

Дериваційними афіксами вважають і так звані афіксоїди. Цим терміном позначаються напівпрефікси (префіксоїди), напів- суфікси (суфіксоїди), що є складовими частинами слів, які спів­відносні з самостійно вживаними словами. Як префіксоїди квалі­фікуються такі початкові складові частини: повно-, ново-, само-, авто- тощо. Наприклад: повноправний, повнометражний, повно- кровний, повноважний; новосформований, новоприбулий; самохід­ний, самодостатній, самовпевнений; автопоїлка, автобіографія, автотренування. До суфіксоїдів належать одиниці типу -річний [багаторічний, дворічний, сторічний), -вод {рисовод, лісовод, діловод), -воз (важковоз, водовоз, рудовоз, тепловоз, лісовоз) то­що. Продуктивно вживані складові частини слів наведених зраз­ків втрачають свою предметну семантику і набувають статусу служ­бових словотвірних морфем.

Г раматичні афікси виконують функцію творення граматич­них форм слів. Вони поділяються на формотворчі і словозмінні.

Формотворчі афікси — суфікси і меншою мірою префік­си — відрізняються від словотворчих тим, що беруть участь у тво­ренні форм того самого слова.

Формотворчі суфікси стандартизовані, обов’язкові для всіх слів тієї частини мови, у межах якої утворюють певну систему слово­форм. Наприклад: 1) усі дієслова мають форму інфінітива, що твориться суфіксом -ти; форми минулого часу дієслів творяться за допомогою суфіксів -в- (або нульового) та -л-, до яких приєд­нується родо-числове закінчення {писати — писав, писала, писа­ло, писали; нести — ніс, несла, несло, несли); 2) формотворчі су­фікси -ш, -іш- служать для творення форм вищого ступеня порів­няння прикметників і прислівників (довгий — довший, рівний — рівніший, довго — довше, рівно — рівніше).

Формотворчими називають також префікси і суфікси, які слу­жать для творення видових пар дієслів.

Основним типом граматичних афіксів в українській мові є флексії (з а к і н ч е н н я), що виражають відношення слова до інших слів у словосполученні та реченні. Закінчення завжди ви­ступає у певній системі словозміни змінюваних частин мови. Типи відмінювання іменників, прикметників, числівників, зай­менників розрізняються системою закінчень, які виражають гра­матичні значення відмінка, роду і числа або лише відмінка (в кількісних числівниках). Дієслова мають складну систему діє­відмінювання за особами, родами і числами, основними показ­никами яких є особово-родово-числові флексії. Закінчення ха­рактеризується високим ступенем абстракції. Воно функціонує у парадигматичній системі того або того лексико-граматичного класу слів.