§ 74. Поняття морфеми

Морфема (від грец. цор<рг| — вигляд, форма) — це найменша неподільна значуща частина слова. Морфема виступає як носій певного лексичного чи граматичного значення і регулярно від­творюється у процесі мовлення відповідно до моделей, властивих певній мові. Наприклад, у слові братній виділяються три морфе­ми: брат~н-ій\ перша з них наявна в споріднених словах брат, братів, братання; друга — властива прикметникам відіменнико- вого творення типу муж-н-ій, друж-н-ій, а третя — наявна в усіх прикметниках м’якої групи у називному відмінку.

Вияв морфеми у слові і його словоформах позначається тер­міном морф (морфа).

Морф(морфа) — конкретний вияв морфеми, найменша значуща частина,, що виокремлюється у складі певної конкретної словоформи слова; те ж, що й варіант морфеми.

Аломорф(аломорфа) — це морф певної морфеми, що зазнав фонетичної модифікації, зумовленої звуковим складом су­сідніх морфі в або формальною будовою слова.

Наприклад, морфема як сукупність усіх можливих виявів у мові морфа з в українській мові може виступати у звукових варіантах з-, зі-, »3-, с-: збити, зійти, ізняти, спитати. У словах родити і рід аломорфи род- і рід- є виявом однієї кореневої морфеми.

Морфемна структура слова — це закономірна єдність взаємо- пов язаних складових частин, розташованих у певній послідовності відповідно до іх ролі в організації слова як цілісної одиниці лек­сичного і граматичного рівнів мови.

За структурою слова української мови неоднотипні. У зміню­ваних виділяється основа і закінчення, а незмінювані не мають та- кого поділу. Ця особливість випливає з того, що у змінюваних сло­вах є потреба виражати тотожність семантики в усіх словоформах однією частиною — основою, а різні граматичні значення слово­форм того самого слова — іншою частиною, яка має різне вира­ження, — закінченням.

§ 75. Основа слова і закінчення

Основа — частина змінюваного слова, що виражає Його лек­сичне значення. При морфемному поділі слова основою є та час­тина, що залишається після вилучення афіксів з граматичним зна­ченням. Наприклад, у словах місто, визвольний, чотири виділя­ються основи міст-, визвольн-, чотир- відкиданням закінчень «о, -ий, -и; у дієслівних словоформах пишу, пишемо, пишуть, пиши, пишіть після вилучення закінчення залишається основа теперіш­нього часу пиш-у а в словоформах писав, писала, писали після від­кидання формотворчого суфікса (-в-, -л-) і закінчення залишаєть­ся основа минулого часу писа-.

За морфемним складом основа може бути кореневою (простою) і афіксальною (складною). Коренева основа дорівнює кореню. На відміну від кореневої основи вафіксальній, крім кореня, наявний один або кілька словотворчих афіксів.

З погляду сучасних семантико-словотвірних зв’язків основа мо­же бути непохідною (немотивованою) і похідною (мотивованою).

Непохідною є основа, у складі якої не виділяються слово­творчі афікси і яка не мотивується через зв’язки з спільнокорене- вими словами, наприклад, у словах мир, сонце, білий, знати: мир-, сонц-, біль, зна-. Значення непохідної основи може бути виявлене лише внаслідок етимологічного аналізу. Похідна — це основа, у складі якої, крім кореневої морфеми, виділяється один чи кілька словотворчих афіксів і яка мотивується через семантико-слово- твірні зв’язки з іншими словами того самого кореня. Наприклад, основи слів морозиво, правдивий, роздати мають у своєму складі словотворчі афікси (мороз- ив, правд-и в, роз-да~) і мотивуються спорідненими словами (мороз, правда, дати). Похідна основа завж­ди мотивована.

За особливостями вияву в споріднених словах розрізняють вільні

і зв’язані основи.

Вільними називають основи, що мають здатність до віль­ного вияву в похідних (афіксальних) споріднених словах і в словах з непохідними основами. Наприклад, у словах покрикувати, пере­кричати, викрик, крик основа крик- може виступати самостійно і в споріднених словах, де вона ускладнена словотворчими афіксами.

Зв'язана основа не мас здатності вільно виявляти свій мор­фемний склад; функціонує лише в складі похідних слів. Так, у сло­вах роззу ти, взути, озути; звикнути, звичка морфеми (зу-, вик-, вич-) без поєднання з іншими морфемами не вживаються.

Змінюване слово — це єдність спільної для всіх його слово­форм частини, шо є носієм лексичного значення й тому залиша­ється незмінною, і змінної частини, що виражає функціональну відмінність однієї словоформи від іншої. Наприклад, слово бере­за при постійній основі берез- завдяки закінченням виражає різні відмінкові і числові значення: берез-г., березу берез-і, берез-у, берез-ою, (на) берез-і (однина), берез-и, беріз, берез-ш, берез-и, берез-шн, (на) берез-ах (множина), а прикметник білокорий за допомогою закінчень виражає граматичні значення відмінка, ро­ду і числа, що залежать від роду, відмінка і числа іменника: біло- кор-г береза, бічокор-оі берези, бічокор-ій березі тощо.

Поділ на незмінну і змінну частини властивий змінюваним сло­вам — іменнику, прикметнику, числівнику, займеннику, дієслову. Характер зв’язку незмінної і змінної частин — основи і закінчен­ня — виражається в різному ступені абстракції. Закінченням влас­тивий вищий ступінь абстракції; вони приєднуються до основ усіх слів (або цілих розрядів) у межах змінюваної частини мови.

ТИПИ МОРФЕМ

За значенням і роллю в будові слова морфеми поділяються на кореневі і службові.

Службові, або афіксальні, морфеми, у свою чергу, поділяються за місцем розташування в слові щодо кореня і функцією у струк­турі слова.