§ 69. Прислів’я і приказки.

Крилаті слова

За ознакою вштворюваності, усталеним компонентним складом виділяють такі мовні одиниці, як прислів’я і приказки.

Прислів’я — короткий, стійкий щодо лексичного складу, як правило, ритмічно організований вислів повчального характе­ру. Засобом мовного вираження прислів’я переважно виступає прос­те або складне речення, наприклад: Природу тяжко одмінити; По­ганому роду нема встиду; Птицю пізнати по пір То, а чоловіка по бесіді; Вісті не лежать на місці; Від солодких слів кислиці не по­солодшають; Слово — не полова, язик — не помело; Хто багато обіцяє, той рідко счова дотримує.

Приказка — короткий вислів, часто також розрахований на повчання. На відміну від прислів’я цей різновид усталених і відтво­рюваних зворотів мас так званий буквальний план, тобто вжива­ється у прямому значенні відповідно до яких-небудь конкретних життєвих ситуацій, наприклад: Серце — не камінь; Серцю не роз­кажеш; Иабачакав — і в торбу не забереш; Ходить та й спить; Собі на умі; Розуїму палата. та ключ від неї загублений.

Крилатими словами називають стійкі, афористичні (від грец. афоріацос — визначення, вислів), найчастіше образні висло­ви, засвоєні з фольклорних, літературних або наукових джерел, а також вислови видатних політиків, істориків, вживані у мовленнє­вій практиці, наприклад: Всякому• городу нрав і права (Г. Сково­рода), Лиш боротись —значить жить (І. Франко), Лиш той не­нависті не знає, хто цілий вік нікого не любив (Леся Українка); Нове життя нового прагне слова (М. Рильський); Інші часи — інші пісні (Н. Буало): Попіл Клааса б'є в серце (Ш. де Костер).

Приказки, прислів’я і крилаті слова зараховують до фразеоло­гічного фонду мови, хоч така їх кваліфікація не стала загально- пошнреною.

Джерела походження фразеологізмів

1.     Народна мова: замилювати очі (брехати), дати гарбуза (відмовити), пасти задніх (відставати). Також сюди входять всі прислів’я та приказки.

2.     Стійкі вирази, пов’язані із професією, певним фахом: шитий білими нитками (недоладна брехня) (з мови шевців), товкти воду у ступі ( займатися непотрібною справою ( з мови пекарів), з іншої опери (недоречне) ( з мови музикантів, співаків).

3.     Античні вислови, які вимагають знання міфів Давньої Греції: дамоклів меч ( про навислу загрозу), гордіїв вузол ( про нерозв’язну проблему), ахіллесова п’ята (вразливе місце), сізіфова праця (даремна і важка), троянський кінь (прихована загроза), авгієві конюшні (дуже брудне місце).

4.     Біблійні вислови: альфа і омега (початок і кінець), випити чашу до дна (довести справу до кінця), притча во язицех (людина з поганою славою), вавилонське стовпотворіння (велелюдне місце).

5.     Крилаті вислови як українських, так і світових письменників та поетів: останній з могікан (Фенімор Купер), а судді хто? (О. Грибоєдов), життя іде, і все без коректур (Л. Костенко)

Запозичені з інших мов фразеологізми: дивитись крізь пальці (навмисне не помічати чогось), де собака заритий (суть проблеми) (з німецької); бути не в своїй тарілці (відчувати себе незручно), повернутись до наших баранів (повернутись до попередньої теми) (з французької мови), синя панчоха (стара дівка), перейти стежку ( заступити комусь шлях до здійснення чогось) ( з англійської мови), трубка миру (з мови індіанців через мову американських колоністів).

10.2. Предмет і завдання словотвору

Словотвір, або дериватологія (лат. <Іегіуаііо> від гіуо — відводжу, утворюю), — це розділ мовознавства, який ви­вчає слова з погляду способів творення і структури.

Предметом словотвору є різнопланові аспекти творення слів відповідно до тих або тих відношень мотивацій між вихідними і похідними одиницями, класифікація похідних слів за ознаками де­риваційної структури і словотвірними значеннями в межах відпо­відних лексико-граматичних класів слів (частин мови), визначен­ня продуктивності окремих способів і засобів словотвору.

Словотвірні процеси української мови орієнтовані на форму­вання лексичних одиниць різної частиномовної природи, насам­перед тих, що виконують номінативну функцію, а отже, забезпе­чують потребу називання конкретних предметів, осіб, абстрактних понять, ознак, найрізноманітніших дій, процесів.

Словотвір має першорядне значення як сфера мовної дійснос­ті, система семантичних, формальних показників якої забезпечує поповнення словникового складу української мови новими лек­сичними одиницями. Завдяки словотворові, що послуговується фік­сованими мовними ресурсами (твірними основами і словотворчи­ми формантами), словниковий склад української мови запишаєть­ся відкритою динамічною системою.

Розрізняють синхронний і діахронний словотвір. Синхрон­ний (описовий) словотвір вивчає словотвірну структуру слів на якому-небудь конкретному етапі розвитку мови. Діахронний словотвір вивчає історію появи похідних слів на основі зіставлення різних періодів функціонування мови.

Основними поняттями синхронного словотвору є: словотвірна мотивація і словотвірне значення похідного слова з урахуванням його сучасних (живих) зв’язків з іншим словом або словосполу­ченням. Словотвірні відношення розуміються як відношення по­хідного (вторинного) слова до того, від якого воно утворилося.

Словотвірні відношення виявляються між спорідненими сло­вами. Однією з найважливіших структурних ознак синхронного аналізу похідних слів є спосіб їх словотвору. Тому до завдань сло­вотвору належить вивчення всього арсеналу словотворчих засо­бів мови, словотвірних типів і розрядів у межах використовуваних способів словотворення.

Описовий словотвір української мови розглядає словотвірні про­цеси, які виявляють закономірності її розвитку на сучасному етапі. Системне вивчення словотвору передбачає розгляд способів тво­рення слів, їх будови з урахуванням належності до частини мови, характеру твірної основи та тих звукових змін, які властиві су­часній мові. Щоб зрозуміти характер структури слова, треба з’ясу­вати не лише його морфемний склад, а й значення морфем у їх зв’язках і відношеннях у слові. Останні виявляються при аналізі словотвірної структури слова з урахуванням мотиваційних від­ношень у гнізді споріднених слів. Розуміння словотвірної струк­тури слова грунтується і на знанні морфемної структури слова, то­му ці відомості містить розділ про словотворення.

МОРФЕМНА СТРУКТУРА СЛОВА В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ