20.3.Вигук як особливий лексико-граматичний розряд слів. Звуконаслідувальні слова.Синтаксична характеристика вигуків.
Вигуки — це слова, що виражають емоції та спонукання, не називаючи їх, а також відтворюють нечленоподільні звуки. Вигуки в мові виступають замінниками речень. їхнє ж
конкретне значення великою мірою залежить від контексту, ситуації. (висловлює захоплення,передає побоювання., виражає переляк. Ох, Боже, Боже, трошки того віку, а як важко його прожити (М. Коцюбинський) — відтворює почуття досади, невдоволення.
За значенням вигуки поділяються на емоційні, спонукальні, застиглі формули спілкування та звуконаслідувальні слова.
2. Емоційні вигуки виражають почуття, настрій, переживання, стан людини, її ставлення до різних явищ дійсності: о, ой, ох, ах, ех, ай, ух, ой лишенько, ой леле, ґвалт, тьху, тю, фу, цур йому, овва, от тобі й на, отож то й є, де ж пак, слава Богу, боронь Боже.
3. Спонукальні вигуки виражають наказ, спонукання або служать засобом привернення чиєїсь уваги, впливу на поведінку тварин: геть, годі, ну, цить, тсс, гайда, ануте, анумо, гей, агей, агов, алло, но, вйо, соб, цабе, тпру, гиля, агуш, а киш, киць-киць, ціп-ціп, паць-паць.
4. Застиглі формули спілкування виражають привітання, пробачення, подяку, побажання, божбу, прокльон, лайку тощо: добридень, спасибі, до побачення, на добраніч, дякую, будь ласка, прошу, пробачте, вибачте, даруйте, прощайте, щасливо, помагайбі, їй-богу, чорт би його взяв, к чорту, .
5. Звуконаслідувальні слова відтворюють різні звуки природи, тварин, машин тощо: ку-ку, кру-кру, кукуріку, ках-ках- ках, гав-гав, му-у-у, тьох-тьох-тюї, тік-так, дзень, брязь, бах, ш-ш-ш.
Вигуками є особлива група слів, які не називають ніяких понять і служать для безпосереднього короткого виявлення емоцій, волі людини та для передачі звуконаслідування. лінгвістичній традиції звуконаслідувальні слова розглядаються у зв'язку з вигуками: або як окрема група вигуків, або як слова, що не входять до складу вигуків і стоять поряд з ними чи після них. В українському мовознавстві вони кваліфікуються здебільшого як окрема група вигуків, за допомогою якої передаються, відтворюються різні звуки природи, тварин, птахів, машин тощо. Пор.: «Він жив, той морок, рухався, дихав, шептав щось тисячними устами, безперестанно, уперто, з посвистом, як стара баба. Соломія сиділа перестрашена та прислухалася, про що шепче морок.— Шу... шу... шу...— починав він іздалека,— шу... шу... шу...— одзивалось тут коло неї,— шу... шу... шу...— шепотіло все разом...» (М. Коцюбинський); Звуконаслідувальні слова відрізняються від вигуків своєю великою фонетичною варіантністю, що свідчить про їх схематичне, приблизне графічне відображення. Це найбільше спостерігається в художній літературі, бо, прагнучи якнайточніше передати звукове розмаїття навколишнього світу засобами писемного мовлення, автори створюють графічно різні звуконаслідування для позначення спільної ситуації, що функціонують як фонографічні синоніми, пор., напр., дзень, дзінь, дзелень, що використовуються для позначення високих дзвінких і легких звуків, породжених ударами металевих предметів або діями з ними; тік-тік і цок-цок, що передають звучання годинникового механізму.
До звуконаслідувань здебільшого зараховують одиниці типу бух, бах, гуп, клац, стук, трісь і под., що є коренями відповідних дієслів, пор. бухнути, бахнути, гупнути, клацнути, стукнути, тріснути. їх називають ще дієслівними вигуками, вигуковими дієслівними формами, вербоїдам» тощо. Своєю звуковою формою вони відтворюють той чи інший звук, а також указують на швидкість, різкість здійснення дії, напр.: « — Гуляй, душа, без кунтуша! — Та бух! по столу кулаком...» (Панас Мирний); «Не витримав: приложився — ббах! — одна на місці; Ви підходите — націляєтесь.— Бах!— і нема гагари» (Остап Вишня); « — Мовчу я, а в самого серце тільки стук-стук-стук, стук-стук-стук» (Г. Тютюнник).
Білет 21.1.Лексико-синтаксичний та лексико-семантичний способи словотворення.
ЛЕКСИКО-СИНТАКСИЧНИЙ СПОСІБ ТВОРЕННЯ — це утворення нових слів шляхом об’єднання (злиття, зрощення) в одному слові двох чи більше лексичних одиниць,тобто лексикалізація словосполучення: Звенигород, Славгород, Добрийдень (прізвище), Давигора (прізви¬ще), довгограючий, високорозвинений, легкоозброєний, маловпли¬вовий, вічнозелений, крутивус, паливода, запанібрата, сьогодні, дикоростучий, вісімдесят.
Лексико-синтаксичний спосіб словотворення — це спосіб утворення нових слів у результаті стягнення в одне слово двох або більше, що виражають одне поняття: сьогодні, шістдесят, вічнозелений, спасибі, вельмишановний, вищезгаданий, дотла, втридорога, чимдуж, горілиць, обидва. Лексико-семантичний спосіб словотворення — це спосіб творення нових слів унаслідок розщеплення значення слова на два самостійні значення, тобто процес утворення омонімів від багатозначного слова: титан (гігант, метал, кип'ятильник), піонер (військо в Іспанії, перший; член дитячої організації), супутник (проводжатий, космічний об'єкт).
ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИЙ СПОСІБ ТВОРЕННЯ полягає в роз-щепленні колись полісемічного слова на кілька омонімів: 1) корінь (частина рослинного організму), корінь (основна морфема), корінь (математичний знак); 2) встигати (= не спізнюватися), встигати (добре вчитися); 3) номер (графічний знак), номер (кімната в готелі). Рідше виникають нові слова шляхом концентрації значення фра-зеологізму в одному опорному слові: пісок (цукровий пісок), температура (підвищена температура). В обох цих різновидах лексико-семантачного словотворення нове слово виникає в результаті розвитку старого значення слова. Третій різновид полягає в тому, що існуючому в мові слову даєть¬ся значення, ніяк не зв’язане з основним: “Чайка” (легковий авто¬мобіль), “Рубін», “Електрон»(хоподнпьтт), “Зірочка»(кінотеатр). При лексико-семантичному словотворенні нових фонетичних оди¬ниць не виникає; створюются нові щодо змісту слова.