Структурні різновиди часток

З структурного погляду частки поділяються на прості й скла­дені. До першого різновиду належать одиниці елементарної струк­тури: би (6), же (ж), бо, ні, не та інші, а також похідні утворення, сформовані внаслідок лексикалізації різних комбінацій первинних часток і функціональної транспозиції слів з іншими первинними функціями, наприклад: буває, було, ніби, нібито, адже, лише, да- вай(те), справді, собі, зовсім, однак, просто, нехай, ось, он.

Складені частки — це аналітичні єдності на зразок а то, на­вряд чи, всього-навсього, далеко не, до чого (ж), на що (вже), от би, ледве чи не, як не, хай би, хоч би та ін.

§ 189. Функціональні різновиди часток

За виконуваними функціями розрізняють такі різновиди час­ток: І) формотворчі; 2) заперечні; 3) стверджувальні; 4) питальні;

1. модальні; 6) вказівні.

Формотворчі частки хай (нехай), би (б), бодай беруть участь у творенні аналітичних форм наказового, бажального і умов­ного способів дієслова, наприклад: Нехай би мені хтось добрень­кий прислав книжки і рукописи (Леся Українка); / хай вам буде все до речі, Нехай вас сонце не пече, і дощ буйненький ваші плечі Не полива і не січе (М Зеров).

До часток не належать зворотний дієслівний постфікс -ся (сь) (битися, збиратися, сміятися) і словотвірні афікси де (дехто),

-небудь (хто-небудь), будь- (будь-хто, будь-коли), -сь (десь, хтось, колись) тощо. Згадані та інші подібні морфеми виконують виразну словотвірну функцію і, отже, мають статус афіксальних одиниць.

Заперечні частки не, ні, ані виражають повне або часткове заперечення змісту повідомлення, наприклад: Шалені темпи. Час не наша власність. Фантастика— не мріяв і Жюль Верн (Л. Кос­тенко); Ніщо життя не спинить: ні постріли, ні зрада, ні під­ступ, ні трутизна продажної душі (М. Бажан). Частки ні, ані па­ралельно виступають і як єднальні сполучники. Формально вира­жене подвійне заперечення використовується як емоційно-екс- пресивний засіб ствердження, наприклад: / наша юність буде хай такою, щоб їй ніхто не заздрити не міг (В. Симоненко); Не можна не любити степу! Не можна не любити його землі, пухкої, чорної, масної, що пахне польовими квітами і пшеницею (Ю. Дольд-Михайлик).

Стверджувальні частки так, еге, егеж, атож, аякже вказують на те, шо зміст відповідного повідомлення відображає дійсну або ж таку ситуацію, шо обов’язково мас бути реалізована. Крім того, відповідні службові елементи, як і заперечні частки, ма­ють супровідні модальні значення увиразнення, спеціального ви­ділення того або того повідомлення. Наприклад: Йому захотілось показати, що й він не остання людина в селі. Атож, хіба кому доводилось тягати таких щук, як дідові Олофіру! (О. Донченко); Та на таке питання зауряд одказують: «еге, авжеж» аякже, любитиму дуже», — одмовила вона всміхаючись (Марко Вовчок).

Заперечні і стверджувальні частки у відповідних комунікативних ситуаціях набувають функцій слів-речень.

Питальні частки чи (чи ж, чи не, та чи), хіба (хіба ж, та хіба), невже (невже ж, та невже) поєднують значення питаль- ності, виступаючи засобом оформлення відповідного комунікатив­ного різновиду речень, і модальності, зокрема таких ЇЇ виявів, як сумнів, хвилювання, здивування, непевність, недовіра тощо. На­приклад: Хіба є хто на світі крилатіший за людину? (О. Гончар); Невже не можна ради дати серцю, страждання втихомирити нестримні? (Д. Павличко). Те дерево, що я садив, чи діждеться весни? (М. Рильський).

Модальні частки становлять найважливіший функціональ­ний різновид службових слів аналізованого класу. їм властивий широкий діапазон значень, пов’язаних із вираженням суб’єктив­ного ставлення до повідомлюваного, емоційних оцінок, безпосе­редніх реакцій мовця, спричинюваних відповідними ситуативно- комунікативними умовами.

У складі модальних виділяються частки зі значенням: а) при­пущення, сумніву, непевності щодо вірогідності повідомлювано­го (мов, мовби, немов, немовби, немовбито, мовляв, ледве чи, на­че, неначе, ніби, навряд чи тощо), наприклад: Яка се тяжка річ і для нього і для всіх, оті приступи кашлю. Тепер мовби трошечки легше (Леся Українка); Стаття Франка незвичайно подобалась мені... Так ясно, просто і дотепно ледве чи хто потрапив би у нас вивести тоту гнилятину на чисту воду (М. Коцюбинський);

б) підсилення, категоричного увиразнення, спеціального виділен­ня цілого повідомлення або окремих його частин (і, та, так, аж, все, таки, уже, ще, же (ж), бо, саме, якраз, десь, якось, куди, собі, тобі, воно, його тощо), наприклад: У мене серце аж краєть­ся, що він на згубу йде (Леся Українка); Спинися, людино, ти ж бо — найрозумніша істота природи (Я. Баш); А з неба місяць так і сяє (Т. Шевченко); Живу, як знаєте, я на хуторі і якраз на узліссі (Остап Вишня); в) волевиявлення, спонукання до дії (да­вай, давайте, годі, ну, же (ж), так тощо), наприклад: Годі ж нудитись, складаючи руки... (П. Грабовський); Так борись, вико­рінюй, виривай бур'ян з їхніх душ, щоб стали вони справжніми людьми (О. Гончар); Він переставив фігуру. — Ну-ну. Давай/ (А. Головко); г) переповідності, встановлення зв’язку повідомлення з його джерелом, з іншими подіями і фактами (мов, мовляв тощо), наприклад: Він сяде в човен і навстріч полине Крізь ночі тьму і

вітру тьму густу. Щоб слух не йшов, що, мов, Матвій Долина Варив десь юшку, був не на посту (А. Малишко); Не встигла ще й поснідати, прибігла сторожова дівчина: Докія Петрівна посла­ла, мовляв, діло якесь є (А. Головко).

Вказівні частки (ось, осьде, он, онде, ген, от, то, ото, це, оце, воно) виступають у дейктичній (від грец. сіеіхіз — вказів­ка) функції. їх використовують як засоби актуалізації компонен­тів окремих висловлювань у відповідних мовленнєвих ситуаціях підкреслення, спеціального виділення їх, наприклад: Ось врива­ється Володимир у хмари і ось виринає, знову і знов пірнає і ва­литься в повітряну яму (О. Довженко); От поплавець край темних трав густих ліг — затремтів — підвівся — знов приліг (М. Риль­ський); / що воно за дитина> ніяк не заплаче! (К. Гордієнко).

Частки перебувають у найтіснішому зв’язку з контекстуаль­ним оточенням, яке дає змогу ідентифікувати їх, відмежовувати від інших омонімічних службових і повнозначних слів.

ЧАСТКА §117. Значення і склад часток

1. Частка службова частина мови, яка надає окремому слову, висловлюванню чи реченню певного смислового або емоційного відтінку.

Наприклад, у реченні: Лише мох вкриває собою оте віко­вічне, ніким не займане каміння (А. Шиян) — частка лише ви­діляє слово мох, частка не заперечує ознаку займане.

Частки за своїм значенням і вживанням поділяються на такі, що надають певного смислового відтінку окремому сло­ву чи групі слів, такі, що вживаються для оформлення різних видів речень, а також приєднувальні, словотворчі й формо­творчі.

2. Частки, які надають окремому слову чи групі слів смислового відтінку, за значенням є такі:

а) підсилювально-видільні — вживаються для підсилен­ня або виділення окремих слів у реченні: навіть, тільки, лише (лиш), всього-на-всього, хоч, хоча б, принаймні, аж, же(ж), -таки, -то, все, ще, вже, вже й, і, та, собі, о, ой; наприклад: Та скажи мені, друже, нащо все в житті приходить тільки тоді, колими перестаємо бажати цього?(Ю. Яновський). Мені аж страшно, як згадаю оту хатину край села! (Т. Шевченко);

б) уточнювальні — вказують на міру точності або прав­дивість повідомлення: саме, якраз, справді, точно, власне, рів­но, майже, приблизно, десь, мало не, трохи не, ледве не, ледве чи, навряд чи, ніби, наче, мов, мовби, немовби, буцім; наприк­лад: Збори почалися рівно о другій годині (М. ТрублаїнІ). Дим став немов густішим, до нього примішалося ще щось (Г. Хот- кевич);

в) вказівні — служать для того, щоб привернути увагу до якогось предмета, явища: то, ото, от, це, оце, ось, осьде, он, онде, воно; наприклад: Он зірка в небі пролетіла (В. Сосюра).

Це завтра свято військове у нас, ми маємо усі піти в вінках (Леся Українка).

3. Частки, які вживаються для оформлення різних видів речень — розповідних (стверджувальних і заперечних), пи­тальних, спонукальних, окличних, є такі:

а) стверджувальні — виступають замінниками стверджу­вальних речень або підсилюють їх: так, авжеж, аякже, атож, ага, еге, еге ж, гаразд; наприклад: Авжеж, такий у нас ведеться звичай (Леся Українка).— Ви добре знаєте Кар­па? — поспитав я.— Атож... (М. Коцюбинський);

б) заперечні — вживаються в заперечних реченнях або замінюють їх: не, ні, ані; наприклад: Ні, краще ніколи не роз­дивлятись, з чого зроблене те, що нам до вподоби (М. Коцю­бинський);

в) питальні — вживаються для оформлення питальних речень або в ролі самостійних запитань: чи, хіба, невже, що за, га, та ну; наприклад: Чи є кращі в життю літа та над молодії? (Леся Українка). Невже історія нас так нічого й не навчила ?;

г) спонукальні — надають висловлюванню різних відтін­ків побажання, наказу, просьби, заборони, заклику до дії: бодай, годі, ну, давай, на, -бо, -но; наприклад: Бодай кати їх постинали, отих царів, катів людських! (Т. Шевченко). Так годі спать! виходьте на дорогу (П. Тичина). А підійди-но сюди! (Ю. Збанацький);

г) окличні ~~ вживаються для оформлення окличних ре­чень: що за, що то за, ну й; наприклад: Що за година гарна настала! Ну й день!

4. Приєднувальні частки вказують на певний зв’язок між висловлюваннями: теж, також, до того ж, ще й, адже, от­же, тож, значить, так, то (за своїм значенням вони набли­ набли­жаються до сполучників); наприклад: Тож як мудрості дохо­диш,— хочеться і жить і жить! (П. Тичина). Зайди у лютому чи квітні, то хліб і сіль завжди навпіл (А. Малишко).

5. Словотворчі й формотворчі частки виконують роль префіксів, суфіксів та закінчень, але відрізняються від них тим, шо можуть писатися окремо, через дефіс або приєдну­ватися до закінчення: абихто — аби з ким, ніщо — ні в чому, щодня — що другого дня, будь-який —- будь до якого, коли-не­будь, знав би, хай подумає, чийсь — чийогось, вчитися — вчишся.

До словотворчих належать частки аби», де», -сь, казна-, хтозна-, будь-, небудь-, ні-, що-: абищо, дехто, якийсь, казна- звідки, хтозна-куди, будь-де, коли-небудь, ніякий, щороку.

До формотворчих належать частки би, б (за їх допомогою утворюється умовний спосіб: сказав би, зраділа б); хай, нехай (за їх допомогою утворюється наказовий спосіб: хай скаже, нехай прийдуть)', -ся (за її допомогою утворюються зворотні дієслова: вмиваюся, тривожаться).