1. Частки, що виражають різні змістові відтінки значення слів, словосполучень або речень

До цієї групи часток належать:

а) в к а з і в н і частки: ось, он, онде, ген, це, оце, то, от, ото («От сонечко вже за синю гору запало, от уже й вечір».— Мар­ко Вовчок). Перед прислівниками ось, от набувають підсилю­вального характеру;

б) означальні частки: саме, якраз, справді, точно, влас­не, рівно, Деякі з цих часток можуть виступати в ролі прислівни­ка, вони можуть відноситися до всіх повнозначних частин мо­ви. Означальні частки вказують на кількісну неповноту, при­близність, уточнюють зміст слова, до якого відносяться («Сиді­ли ми в садку, там саме зацвітаю І сипався з каштанів білий цвіт».— Леся Українка);

в) в и д І л ь н і частки: навіть, тільки,лише,лиш, лишень, хоч би, хоч, хоча б, аж, же (ж), -таки, уже (вже), собі, бодай, все ж. Видільні частки служать для логічного виділення в реченні сло­ва, до якого вони відносяться («Прийди хоч уві сні і нахились до мене». — В. Сосюра).

Власне модальні частки надають висловлюванню певного емоційно-оцінного забарвлення. Це може бути як сумнів у ві­рогідності повідомлення, так і впевненість у його правдивості, важливості тощо.

Як і модальні прислівники, частки цієї групи в реченні висту­пають синтаксично не зв’язано з іншими членами речення, од­нак, на відміну від прислівників, вони не можуть виступати у предикативній функції («Навряд чи десь по інших країнах співа­ють так гарно й голосисто, як у тс на Україні». — О. Довженко);

б) стверджувальні частки: так, еге, еге ж, атож, аяк­же, авжеж. Вони вказують на те, що сказане цілком відповідає дійсності або що мовець повністю згоден з повідомленням. З ме­тою підсилення частка так може повторюватись. Інші частки зу­стрічаються переважно в розмовній мові й в мові художньої літе­ратури (« — По-твосму, то всі б то люди готові поїсти одні дру­гих? — АтожІ Авжеж готові!» — І. Нечуй-Левицький).

Частка да не відповідає нормам сучасної української літера­турної мови. У діалектах української мови зустрічаються ствер­джувальні частки айно, йо.

в) заперечні частки: не, ні, ані.

Частка не вживається майже з усіма частинами мови. У за­ за­лежності від місця в реченні вона може заперечувати як зміст висловлення повністю, так і якийсь із компонентів речення. Ко­ли частка не вживається в реченні двічі — перед допоміжним дієсловом і перед інфінітивом у складеному присудку — запере­чення нейтралізується і речення набуває стверджувального змі­сту (Він не міг не прийти).

Коли в реченні з часткою не у присудку є заперечний за­йменник, заперечний зміст речення посилюється: («Тихо, любо жилося дитині, І ніщо не сушило серденька». — Леся Українка).

Частка ні вживається для підсилення заперечення, вираже­ного дієсловом-присудком з часткою не або словом нема. Вона може підсилювати заперечення як одиничного додатка, так і кожного з кількох однорідних додатків. У цій функції частка ні, повторюючись, виступає одночасно в ролі підсилювального єд­нального сполучника («Нас не спинять ні холод, ні спека, ані ку­ля, ні яд, ні багнет...» — В. Сосюра).

Крім того, частка ні виступає еквівалентом речення при за­перечній відповіді.

Частка ані, варіант частки ні, вживається для більш експре­сивного заперечення одиничного додатка або групи однорід­них додатків (при повторенні). («Так уже я звівся, що ані гніва­тись, ані жалкувати ні на кого не маю!» — Марко Вовчок);

г) питальні частки: чи, хіба, невже та ін. Питальні част­ки служать допоміжним засобом для оформлення питальних ре­чень. Вони можуть входити до складу питального речення або бути еквівалентом питального речення («Невже справжній смак свободи можна відчути лише в обмеженнях їіЬ> — О. Гон­чар). Частки хіба і невже надають питальному реченню відтін­ку сумніву. В ролі еквівалентів питального речення можуть уживатися і стверджувальні частки з питальною інтонацією (<₍ — До Марусі? Еге так? — сказала Христина, подаючи руку Ломицькому.

• £_геі — обізвався Ломицький». — І. Нечуй-Левицький).

Розмовні питальні частки га, ну можуть служити для пере­питування або спонукати до продовження розмови, виражати недовіру до почутого тощо.

3. Емоційно-експресивні та експресивно- підсилювальні частки

Частки як, який, що за, що то за вживаються як допоміжний засіб для оформлення окличних речень, вони увиразнюють емо­ційну оцінку висловлення («Яке се щастя! Я можу зараз волю ту вволити, бо вілла та моя!» — Леся Українка).

Частки просто, адже, адже ж, от уже, куди там, де там, підсилюючи виразність мовлення, наближаються за значенням до видільних часток, але служать не для логічного, а для емо­ційного виділення слова чи словосполучення, до якого вони від­носяться («Що вас єднає? Адже ви такі різні». — Є. Гуцало)

СЛОВОТВОРЧІ ТА ФОРМОТВОРЧІ ЧАСТКИ

Словотворчі частки завжди виступають у сполученні з ін­шими словами. На відміну від словотворчих морфем, вони мо­жуть змінювати місце в структурі слова і навіть відриватися від нього при відмінюванні. Словотворчу роль в українській мові відіграють частки будь-, -небудь, казна-, хтозна-завгодно, ~сь, аби-, де-, не-, ні-, -би, -б, -же, -ж. З їхньою допомогою творять­ся неозначені і заперечні займенники, прислівники, сполучники: будь-який, хто-небудь, казна-де, якийсь, мовби, щоб, ніхто, негар­ний, немов, неначе.

Формотворчі частки використовуються для творення різних граматичних форм:

умовного способу — би, б («Яка б розкішна в кралі не була коса, Зітне колись без жалю і Ті коса». — Б. Кравців);

наказового способу — хай, нехай (« — Нехай мене оця сира земля поглине! Бодай я втопився в канаві, в оцім болоті! Ще не вірите?» — І. Нечуй-Левицький);

зворотної форми дієслова -ся, -сь (збираю — збираюся (зби­раюсь));

форми давноминулого часу — був, була, було («Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року... Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної ук­раїнської держави — України». — Акт проголошення незалеж­ності України);

вищого ступеня порівняння прикметників — най-: найвідо- міший.

Для підсилення форм вищого ступеня порівняння прикмет­ників використовуються частки що-, як-: найменший, щонаймен­ший, якнайменший.