§ 14. Губні приголосні

Зімкнені губні [л], Щ, [л’], [£’]. Тверді зімкнені приго­лосні [л], [б] — основні алофони відповідних фонем. Під час їх вимови нижня губа змикається з верхньою. Тому вони назива­ються губно-губними. Зімкнення раптово розривається видихува­ним струменем повітря, внаслідок чого утворюється специфічний шум. Однак в артикуляції [б] і [л] є істотні відмінності: [б\ утво­рюється з участю голосу і є дзвінким звуком, [л] утворюється без участі голосу і виступає глухим звуком.

Напівпом’якшені алофони [л’], [£’] відповідних твердих фо­нем виступають, як правило, в позиції перед [/] ([б'ір], (п'ір]), але можливі також перед голосними заднього ряду [а], [у] в словах іншомовного походження: [б’ш'], [б*уст]_у [п'уре], [п’арна].

Щілинні губні [фі Твердий щілинний приголос­ний [ф] — основний алофон відповідної фонеми. За його вимови нижня губа зближується з верхніми зубами. Тому звук називається губно-зубним. Через утворену плоску щілину проходить повітряний струмінь, тертя якого створює шум, характерний для глухого [ф].

Напівпом’якшений алофон {ф’] утворюється з одночасною до­датковою і-подібною артикуляцією язика та незначним розтяган­ням губ у сторони.

§ 15. Передньоязикові приголосні

Передньоязикові зімкнені [лі], Iд3, [т'І [«':), [д'\\. Тверді передньоязикові зімкнені приголосні [лі], [д] — основ­ні алофони відповідних фонем. Під час їх вимови передня спинка разом з кінчиком язика впирається у верхні зуби та початок аль­веол, а нижня частина язика притискується до нижніх зубів. Зімк­нення, що утворюється між передньою частиною спинки язика і верхніми зубами (з нижнім краєм альвеол), раптово розривається сильним повітряним струменем, завдяки чому виникає характер­ний шум. Цей шум, не супроводжуваний голосом, утворює глу­хий [т\. Той самий шум, але дешо ослаблений унаслідок меншої напруженості мовних органів і супроводжуваний голосом, утво­рює дзвінкий приголосний [д]. Палаталізовані зімкнені глухий [т'] і дзвінкий [<)'] — основні алофони відповідних фонем. На відміну від твердих [т], [д], ар­тикуляція палаталізованих [т% [<)'] ускладнюється додатковою і»подібною артикуляцією.

В українській мові досить поширені подовжені палаталізовані (пом'якшені) приголосні звуки [т':], [<)':], що є реалізацією двох зви­чайних палаталізованих фонем Іт'І і Ід'/ в таких, наприклад, словах, як життя, майбуття, знаряддя, міддю, сіттю. Порівняно з нормаль­но короткими [т'] і [<)'] вони відзначаються більшою тривалістю.

Передньоязикові щілинні [сі, [з], [с'1, [У], [с':], [з':]. Передньоязикові щілинні приголосні [с], [з] — основні алофони відповідних фонем. За їх вимови передня частина спинки язика зближується з передніми зубами й альвеолами, при цьому посе­редині язика утворюється вузька щілина у формі жолобка. Краї язика притискуються до бокових зубів і до частини твердого під­небіння. Широкий кінчик язика впирається в основу нижніх зубів. Повітряний струмінь протискується крізь щілину, вдаряється об верхні різці, і внаслідок цього утворюється різкий шум, що нага­дує свист. За цією акустичною ознакою приголосні [с], [з] на­зиваються свистячими. Без участі голосу твориться глухий [с], а з участю голосу — дзвінкий [з].

Палаталізовані щілинні [с% [з') — основні алофони відповід­них фонем. За їх вимови основна артикуляція, властива [с], [з], ускладнюється додатковим підняттям передньої частини язика до твердого піднебіння, внаслідок чого вони набувають типового /-по­дібного забарвлення. Крім звичайних палаталізованих щілинних [с'З, [У] в українській літературній мові існують ще подовжені па­латалізовані [с':], [з':3, що є реалізацією двох звичайних палаталі­зованих фонем Іс'І і /з7 в таких, наприклад, словах, як волосся [волос :а], галуззя [га.пуз':а] та ін.

Передньоязикові щілинні [ш], [ж], [їм’3, [ж'3, [і«’:], [ж’:3- Шумні передньоязикові щілинні [ш], [ж] — основні алофони відповідних фонем. Під час їх вимови утворюються посередині язика одночасно дві щілини: перша — між широким кінчиком язи­ка й переднім краєм твердого піднебіння навпроти альвеол, дру­га — між задньою частиною спинки й переднім краєм м’якого під­небіння. Проходячи крізь дві щілини, повітряний струмінь утво­рює характерний шум, що нагадує шипіння. За цією акустичною ознакою приголосні [ш], [жі називаються шиплячими. Глухий [ш] утворюється без участі голосу, дзвінкий [ж] — з участю голосу.

Напівпом’якшені алофони [ш’З, [ж’З в питомо українсь­ких словах з’являються перед [і], наприклад: [наш'і], [вуж¹ і], [іи'іс'т'], {ж'(яка], а в словах іншомовного походження — також перед голосними заднього ряду, наприклад: Жюль, шюте.

Як напівпалаталізовані в українській мові виступають також подовжені приголосні [ш’:}, [ж’:], в яких реалізуються по дві фо­неми ІмІ і /ж/: [затйш' :а]_ч [пі' д\аш'\а], [запор'їж':а], [зб'їж'\а] тощо.

Африкати [і<], Щ [£']. Передньоязикові африкати [і<], [£] — основні алофони відповідних фонем. Під час їх вимови кінчик язика спочатку утворює зімкнення з ділянкою біля верхніх різців і альвеол, а потім це зімкнення поступово переходить у коротку щілину. Артикуляція [ц]_у [0] відбувається на місці утво­рення [с]. При ньому, як і при [с] та [з], з’являється характерний свист, за яким приголосні [і<], [$] називають свистячими. Приго­лосний [ц] — глухий, а [$} — дзвінкий.

Палаталізовані африкати [ц% [£'] — основні алофони відпо­відних фонем. Вони відрізняються від своїх твердих відповідни­ків додатковим підняттям середньої спинки язика до твердого під­небіння.

По дві пом’якшені фонеми Іц'І І /$'/, що стоять поряд, виявля­ються в українській мові у довгих пом’якшених приголосних [ц':], [£':], наприклад: міццю [м'їц':у], під дзьобом [п ’і^'.ббом].

Африкати /ч/, [дк], [ч’], [дк*’], [ч’:]. Африкати [ч], [діс] — основні алофони відповідних фонем. За їх вимови широкий кін­чик язика спочатку змикається з переднім краєм твердого підне­біння, а потім це зімкнення поступово переходить у коротку щіли­ну. Одночасно до переднього краю м’якого піднебіння наближа­ється задня частина спинки язика.

Проходячи крізь дві щілини, повітряний струмінь утворює ха­рактерний шум, за яким африкати [ч] і [діс] називаються шипля­чими. Приголосні [ч], [діє] належать до твердих, [ч] — глухий, [діс] — дзвінкий.

У позиції перед [і] фонеми /ч/, /діс/ виступають у своїх напів- пом’якшених алофонах [ч’], [Ас*], наприклад у словах: орачі, клю­чі, бджілка та ін.

Українській мові властивий також подовжений напівпом’якше- ний приголосний [ч’:]_? наприклад: обличчя [облич':а], ніччю [ніч'.у].