
- •1. Діалектна лексика
- •§ 13. Чергування /е/-/0/ після шиплячих та /й/
- •§ 63. Основні типологічні ознаки фразеологізмів
- •§ 64. Класифікація фразеологізмів
- •§ 65. Зв’язок фразеологізмів з частинами мови
- •§ 66. Фразеологічна варіантність та індивідуально-авторські перетворення
- •§ 67. Експресивно-стилістичні властивості фразеологізмів
- •§ 68. Джерела фразеології
- •§ 69. Прислів’я і приказки.
- •§ 74. Поняття морфеми
- •§ 75. Основа слова і закінчення
- •§ 76. Корінь слова.
- •§ 77. Зміни в морфемній структурі слова
- •§78. Відмінювання займенників
- •Морфемний аналіз
- •Зразок аналізу:
- •15.2. Словотвір
- •15.3. Іменник §47. Загальне поняття про іменник
- •Іменник називає предмет і відповідає на питання хто? що?
- •За характером називання іменники бувають загальні і власні.
- •За значенням іменники поділяються на назви істот і назви неістот.
- •§48. Рід іменників
- •Рід незмінюваних іменників встановлюється так:
- •§ 112. Лексико-граматичні розряди іменника
- •§ 118. Категорія роду
- •§ 119. Формальні показники роду
- •§ 120. Іменники спільного роду
- •§ 121. Особливості роду іменників
- •§ 122. Родова диференціація
- •§116. Особливості вживання деяких сполучників
- •Правопис сполучників
- •§ 14. Губні приголосні
- •§ 15. Передньоязикові приголосні
- •§ 16. Задньоязикові та глоткові (фарингальні) приголосні
- •§ 18. Передньоязикові сонорні приголосні
- •§ 19. Середньоязикові приголосні
- •§ 20. Класифікація основних алофонів українських приголосних
- •1. Частки, що виражають різні змістові відтінки значення слів, словосполучень або речень
- •Структурні різновиди часток
- •§ 189. Функціональні різновиди часток
- •§118. Написання часток
- •В інших випадках при написанні не з іменниками треба орієнтуватися на зміст висловлювання:
- •В інших випадках при написанні не з прикметниками треба орієнтуватися на зміст висловлювання:
- •20.2.Лексичні запозичення в українській мові з інших мов.Старословянізми,їх семантичні,фонетичні,словотвірні,морфологічні ознаки.
- •20.3.Вигук як особливий лексико-граматичний розряд слів. Звуконаслідувальні слова.Синтаксична характеристика вигуків.
- •21.2.Історичні чергування голосних фонем.Чергування о,е,і(з історичними коментарями.)
- •21.3.Система частин мови в сучасній українській мові.
- •Як робити словотворчий розбір слова?
- •22.3.А)Категорія числа іменника,її обумовленість зовнішньою семантикою,засоби вираження.
- •Поняття про категорію числа
- •Засоби вираження категорії числа
- •Форми вираження категорії числа
- •Семантичні розряди іменників
- •Іменники, що мають форму однини і множини
- •Іменники, що вживаються тільки в однині (singularia tantum)
- •Іменники, що вживаються тільки в множині (pluralia tantum)
§ 14. Губні приголосні
Зімкнені губні [л], Щ, [л’], [£’]. Тверді зімкнені приголосні [л], [б] — основні алофони відповідних фонем. Під час їх вимови нижня губа змикається з верхньою. Тому вони називаються губно-губними. Зімкнення раптово розривається видихуваним струменем повітря, внаслідок чого утворюється специфічний шум. Однак в артикуляції [б] і [л] є істотні відмінності: [б\ утворюється з участю голосу і є дзвінким звуком, [л] утворюється без участі голосу і виступає глухим звуком.
Напівпом’якшені алофони [л’], [£’] відповідних твердих фонем виступають, як правило, в позиції перед [/] ([б'ір], (п'ір]), але можливі також перед голосними заднього ряду [а], [у] в словах іншомовного походження: [б’ш'], [б*уст]у [п'уре], [п’арна].
Щілинні губні [фі Твердий щілинний приголосний [ф] — основний алофон відповідної фонеми. За його вимови нижня губа зближується з верхніми зубами. Тому звук називається губно-зубним. Через утворену плоску щілину проходить повітряний струмінь, тертя якого створює шум, характерний для глухого [ф].
Напівпом’якшений алофон {ф’] утворюється з одночасною додатковою і-подібною артикуляцією язика та незначним розтяганням губ у сторони.
§ 15. Передньоязикові приголосні
Передньоязикові зімкнені [лі], Iд3, [т'І [«':), [д'\\. Тверді передньоязикові зімкнені приголосні [лі], [д] — основні алофони відповідних фонем. Під час їх вимови передня спинка разом з кінчиком язика впирається у верхні зуби та початок альвеол, а нижня частина язика притискується до нижніх зубів. Зімкнення, що утворюється між передньою частиною спинки язика і верхніми зубами (з нижнім краєм альвеол), раптово розривається сильним повітряним струменем, завдяки чому виникає характерний шум. Цей шум, не супроводжуваний голосом, утворює глухий [т\. Той самий шум, але дешо ослаблений унаслідок меншої напруженості мовних органів і супроводжуваний голосом, утворює дзвінкий приголосний [д]. Палаталізовані зімкнені глухий [т'] і дзвінкий [<)'] — основні алофони відповідних фонем. На відміну від твердих [т], [д], артикуляція палаталізованих [т% [<)'] ускладнюється додатковою і»подібною артикуляцією.
В українській мові досить поширені подовжені палаталізовані (пом'якшені) приголосні звуки [т':], [<)':], що є реалізацією двох звичайних палаталізованих фонем Іт'І і Ід'/ в таких, наприклад, словах, як життя, майбуття, знаряддя, міддю, сіттю. Порівняно з нормально короткими [т'] і [<)'] вони відзначаються більшою тривалістю.
Передньоязикові щілинні [сі, [з], [с'1, [У], [с':], [з':]. Передньоязикові щілинні приголосні [с], [з] — основні алофони відповідних фонем. За їх вимови передня частина спинки язика зближується з передніми зубами й альвеолами, при цьому посередині язика утворюється вузька щілина у формі жолобка. Краї язика притискуються до бокових зубів і до частини твердого піднебіння. Широкий кінчик язика впирається в основу нижніх зубів. Повітряний струмінь протискується крізь щілину, вдаряється об верхні різці, і внаслідок цього утворюється різкий шум, що нагадує свист. За цією акустичною ознакою приголосні [с], [з] називаються свистячими. Без участі голосу твориться глухий [с], а з участю голосу — дзвінкий [з].
Палаталізовані щілинні [с% [з') — основні алофони відповідних фонем. За їх вимови основна артикуляція, властива [с], [з], ускладнюється додатковим підняттям передньої частини язика до твердого піднебіння, внаслідок чого вони набувають типового /-подібного забарвлення. Крім звичайних палаталізованих щілинних [с'З, [У] в українській літературній мові існують ще подовжені палаталізовані [с':], [з':3, що є реалізацією двох звичайних палаталізованих фонем Іс'І і /з7 в таких, наприклад, словах, як волосся [волос :а], галуззя [га.пуз':а] та ін.
Передньоязикові щілинні [ш], [ж], [їм’3, [ж'3, [і«’:], [ж’:3- Шумні передньоязикові щілинні [ш], [ж] — основні алофони відповідних фонем. Під час їх вимови утворюються посередині язика одночасно дві щілини: перша — між широким кінчиком язика й переднім краєм твердого піднебіння навпроти альвеол, друга — між задньою частиною спинки й переднім краєм м’якого піднебіння. Проходячи крізь дві щілини, повітряний струмінь утворює характерний шум, що нагадує шипіння. За цією акустичною ознакою приголосні [ш], [жі називаються шиплячими. Глухий [ш] утворюється без участі голосу, дзвінкий [ж] — з участю голосу.
Напівпом’якшені алофони [ш’З, [ж’З в питомо українських словах з’являються перед [і], наприклад: [наш'і], [вуж1 і], [іи'іс'т'], {ж'(яка], а в словах іншомовного походження — також перед голосними заднього ряду, наприклад: Жюль, шюте.
Як напівпалаталізовані в українській мові виступають також подовжені приголосні [ш’:}, [ж’:], в яких реалізуються по дві фонеми ІмІ і /ж/: [затйш' :а]ч [пі' д\аш'\а], [запор'їж':а], [зб'їж'\а] тощо.
Африкати [і<], Щ [£']. Передньоязикові африкати [і<], [£] — основні алофони відповідних фонем. Під час їх вимови кінчик язика спочатку утворює зімкнення з ділянкою біля верхніх різців і альвеол, а потім це зімкнення поступово переходить у коротку щілину. Артикуляція [ц]у [0] відбувається на місці утворення [с]. При ньому, як і при [с] та [з], з’являється характерний свист, за яким приголосні [і<], [$] називають свистячими. Приголосний [ц] — глухий, а [$} — дзвінкий.
Палаталізовані африкати [ц% [£'] — основні алофони відповідних фонем. Вони відрізняються від своїх твердих відповідників додатковим підняттям середньої спинки язика до твердого піднебіння.
По дві пом’якшені фонеми Іц'І І /$'/, що стоять поряд, виявляються в українській мові у довгих пом’якшених приголосних [ц':], [£':], наприклад: міццю [м'їц':у], під дзьобом [п ’і^'.ббом].
Африкати /ч/, [дк], [ч’], [дк*’], [ч’:]. Африкати [ч], [діс] — основні алофони відповідних фонем. За їх вимови широкий кінчик язика спочатку змикається з переднім краєм твердого піднебіння, а потім це зімкнення поступово переходить у коротку щілину. Одночасно до переднього краю м’якого піднебіння наближається задня частина спинки язика.
Проходячи крізь дві щілини, повітряний струмінь утворює характерний шум, за яким африкати [ч] і [діс] називаються шиплячими. Приголосні [ч], [діє] належать до твердих, [ч] — глухий, [діс] — дзвінкий.
У позиції перед [і] фонеми /ч/, /діс/ виступають у своїх напів- пом’якшених алофонах [ч’], [Ас*], наприклад у словах: орачі, ключі, бджілка та ін.
Українській мові властивий також подовжений напівпом’якше- ний приголосний [ч’:]? наприклад: обличчя [облич':а], ніччю [ніч'.у].