§116. Особливості вживання деяких сполучників

1. Сполучник і чергується з и, якщо попереднє слово кін­чається або наступне починається з голосного: сонце й місяць, висока й струнка, співає й декламує, комети й астероїди, Київ й Одеса.

Але чергування / — й не відбувається:

а) після паузи: Щось такеє бачить око, і серце жде чогось (Т. Шевченко);

б) перед й, я, ю, є, ї: Петро і Йосип, груші і яблуні, вага і ємкість;

в) при зіставленні і протиставленні: вороги і друзі, земля і люди, людина і космос;

г) як правило, у заголовках: «Інтеграли і ряди», «Госпо­дарська і фінансова діяльність держадміністрації».

2. В одному реченні слід уникати надмірного повторення як сполучника /, так і сполучника та, доречно використо­вуючи то один, то другий: Економічній безпеці й незалежності України загрожують гіперінфляція, падіння виробництва та величезний дефіцит бюджету, що спричиняє високі процентні ставки й підриває довгострокові вклади, корупція та організо­вана злочинність (3 газети).

3. Парні сполучники не тільки... а й, як... так і і подібні слід розташовувати так, щоб перша частина стояла перед од­ним однорідним членом речення чи групою їх, а друга - перед другим: Правильна політика в галузі розвитку продук тивних сил передбачає раціональне використання не тільки природних ресурсів, а й виробничого та науково-технічного по­тенціалу (але неправильно: «... передбачає не тільки рацїо- нальне використання природних ресурсів, а й виробничого та науково-технічного потенціалу»).

4. Іноді для приєднання підрядного причинового речен­ня до головного неправильно використовують слова «так як»: «Я не дав відповіді, так як не з’ясував ще всіх обставин». Треба: Я не дав відповіді, бо (тому що, через те що> оскільки) не з ‘ясував ще всіх обставин.

СПОЛУЧНИК

Сполучником називається службова частина мови, що вживається для поєднання слів, словосполучень і частин склад­ного речення.

Сполучник є важливим граматичним засобом вираження узагальнених понять про різні зв’язки між предметами і явищами навколишньої дійсності. Чим людство глибше пізнає ці зв’язки, тим більше уточнюються, увиразнюються і збагачуються семан- тико-граматичні відношення в реченні. Це відбивається на роз­витку й оновленні граматичної будови речень. Сполучники допо­магають зрозуміти такі граматичні відношення в реченнях.

Розрізняються сполучники однозначні і багатозначні. Од­нозначні виконують лише функцію зв’язку слів, функцію сполучення — бо, якщо, якби, так що, доки, поки, хоч: «/ якщо пісня вийде в люди, то пломінь серця не вгашу» (А. Малишко); «Загинув би, напевно, люд нещасний, якби погасла та маленька іскра любові братньої» (Леся Українка); «Хоч мороз і припікає, зате комарів немає» (присл.).

До багатозначних належать такі слова у сполучнико­вій функції, які можуть виступати то як сполучник, то як сполучне слово, то як повнозначне слово. У цій ролі найчастіше вживають­ся сполучники підрядності що, як, коли, чим. Вони ж І багато­функціональні. Напр.: «Я думаю, що ми з тобою знов сто­їмо біля основ життя» (О. Довженко); «А там, на ланах, пшениця коливається, що безмежне море хвилюється» (газ.); «Навколо ле­жала рідна земля, що мусила ожити» (С. Скляренко).

ПОХОДЖЕННЯ СПОЛУЧНИКІВ

Порівняно з давнім періодом система сполучників збагачу* валася і вдосконалювалася. З 29 сполучників, зафіксованих у мові пам’яток, збереглося вісім: а, і, бо, або, але, ані, ні, аби. Де­які дійшли у зміненій фонетичній формі: ніж, що, щоб.

Крім старовинних сполучників, які дістала староукраїнська мова від давньоруської, на основі прислівників, займенників, часток та давніх сполучників утворилися нові сполучники. Отже, сучасна система сполучників — наслідок довготривалого історичного процесу. Деякі сполучники могли змінювати своє значення.

Спочатку сполучники не розрізнялися за функціями як су­рядні й підрядні. На ґрунті спільнослов’янської мови сформува­лася група підрядних сполучників. Частина первісних сполуч­ників почала обмежуватися сурядними функціями (і, а та ін.), деякі перейшли до підрядних (бо), а ще інші виконували функ­цію то сурядних, то підрядних (да, ли). У процесі історичного розвитку складнопідрядних конструкцій деякі слова за певних умов утрачали ознаки самостійної частини мови і перетворюва­лись у підрядні сполучники. Так Із займенників утворилися спо­лучники як, що, хто, який, чий, котрий, прислівників куди, де, коли, звідки, часток аж, бо, ніби, дієслів хоч, мов.

На пізніших етапах історії слов’янських мов утворилися скла­дені сполучні вислови, особливо в літературних мовах (напр.: то­му що, через те що, в міру того як, незважаючи на те що та ін.).

Самі сполучники також зазнали змін: звузилася багато­значність і багатофункціональність старих сполучників, деякі стали стилістичними синонімами, а діалектні відповідники ви­йшли з ужитку.

Тенденція до постійного уточнення і вдосконалення фор­мальних способів вираження змістових зв’язків між компонен­тами висловлюваних думок приводить до розвитку службово- лексичних засобів — заміни безприйменникових конструкцій прийменниковими, безсполучникових — сполучниковими. Ця тенденція триває в слов’янських мовах І тепер.

ТИПИ СПОЛУЧНИКІВ

За походженням виділяється два типи сполучників: 1. Н е- похідні — /, а, бо, ні, та, чи тощо; 2. П о х і д н і — або, аби, ніби, отже, неначе, мовбито, якщо, які утворилися від різних частин мови: а) від дієслів — хоч, лише, незважаючи на те що;

б) частково від займенників — щоб, якщо, тим-то; в) від прис­лівників — буцім, де, коли, куди, однак, дарма що.

За будовою вирізняється три типи сполучників: 1. П р о с - ті — це непохідні сполучники. 2. Складні — також, якщо, немовби, начеб, нібито, щоб, цебто, причому, притому, зате, про­те. 3. Складені — тешу що; лиш тільки; подібно до того, як; в л/ру того як; незважаючи на те, що; у зв’язку з тим, що; вна­слідок того що; через те, що; завдяки тому що; під впливом того, и<о — поєднання відмінкових форм іменників, займенників та прислівників із простими сполучниками. Сюди належать п а р - _н і — щ₀—то, чим—тим, не стіїьки—скічьки(«Що голова, то й розум» (присл.); «Бої точилися не тільки за кожний будинок, але й за кожний поверх, кімнату, горище, підвал, сходинку» (О. Гончар).

СПОЛУЧНИКИ СУРЯДНОСТІ Й ПІДРЯДНОСТІ

За характером синтаксичних зв’язків між словами чи речен­нями сполучники диференціюються на сполучники суряд­ності й підрядності. Сполучники сурядності вказують на зв’язок граматично рівноправних слів чи речень, сполучни­ки підрядності — на підрядну залежність предикативних частин складнопідрядних речень. Серед сполучників сурядного харак­теру розрізняється три групи: єднальні сполучники: і (й), та (і), також, теж; протиставні:**, але, проте, зате, од­нак; розділові: або, то—то, чи—чи, хоч—хоч.

Підрядні сполучники не піддаються чіткій класифікації, бо взяті самі по собі, у відриві від певної конструкції складнопід­рядного речення, не виявляють з достатньою виразністю своїх значень.

Серед сполучників підрядності за синтаксичними функціями в реченні розмежовуються сполучники і сполучні слова. Різниця між сполучниками підрядності і сполучними словами полягає в тому, що сполучне слово в підрядному речен­ні виступає в ролі підмета, присудка або додатка і буває сино­німом до повнозначних слів (котрий, який, це), співвідноситься з яким-небудь корелятом у головному реченні або мас на собі логічний наголос.

Сполучник не виступає членом речення, має послаблене лексичне значення, не може бути замінений якимось синоні­мічним сполучним словом, не співвідноситься ні з яким кореля­том у головному реченні і не має логічного наголосу. Напр.: «Горнусь до тебе, Україно, Як син до матері, горнусь» (М. Ба- кай); «Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі?» (П. Тичина).

Сполучними словами виступають відносні займенники та прислівники займенникового походження (який, чий, що, хто, де, звідки, коли та ін.). Напр.: «Де було тільки ми не зупинимось, де тільки не ступну, там уже — за звичкою — і дерево посаджу або зроблю щеплення» (О. Гончар).

Слова що, чим, коли можуть бути і сполучниками, і сполуч­ними словами. Багатозначні сполучники, як правило, багато­функціональні. Так, багатозначний сполучник що може зв’язу­вати підрядні з’ясувальні, означальні, міри і ступеня, порівняль­ні з головним реченням. Напр.: «Сподіваємося, що не всі україн­ські вчені покинуть батьківщину» (газ.), « У нас є лицарі й гетьма­ни, Що за собою поведуть» (М. Бакай); «На ринок до сусіднього села Повіз господар продавать осла. / так втомився, що напівдо- розі Прип 'яв осла та й захропів на возі» (В. Симоненко).

Сполучник коли може виступати в часових, умовних, додат­кових, означальних та інших реченнях. Напр.: «Так було зав­жди, коли він їхав на роботу» (М. Руденко); «Коли вам страшно, геть ідіть з дороги» (Леся Українка).

Різні значення може передавати і сполучник щоб. Напр.: «Горнусь до тебе, Україно, Щоб нас ніхто не роз’єднав, Підстав­лю плечі, щоб калину У лузі вітер не зламав» (М. Бакай); «Буди­нок має бути таким, щоб у ньому можна було жити» (газ.).

Сполучник як поєднує в собі часові, причинові, порівняльні, умовні значення та інші. Напр.: «І музикою сповнюється ліс, Як зашумлять осики стрункостволі» (Л. Тендюк); «Слухала його чи­тання, як слухають безнадійно хворі люди гомону неспокійних морських хвиль, лежачи на розпеченому сонцем березі» (Леся Ук­раїнка).

Деякі сполучники належать до однозначних (із застережен­нями, бо зміст підрядних речень може набувати перехідних від­ношень). Сполучники бо («Ти маєш право на гордість, бо ти — творець». — О. Корнійчук); якщо («Якщо пісня вийде в люди, то пломінь серця не вгашу». — А. Малишко); якби («Загинув би, на­певно, люд нещасний, якби погасла та маленька іскра любові братньої». — Леся Українка); так що («Теплий туман слався по полю, і налив балку по самі вінця, так що дерева потопали в ньо­му». — М. Коцюбинський); доки, поки («Ніколи не хвались, поки гаразд не зробиш діла». — Л. Глібов); хоч («Хоч нерідний син Яре­ма, а щира дитина». — Т. Шевченко).

Залежно від модальних аспектів повідомлення думки визна­чаються такі функції підрядних сполучників⁷.

1.З’ясувальні сполучники, що створюють з’ясу­вальні конструкції. Сюди належать сполучники що, щоб, як, чи, ніби, немовби, а також відносні (сполучні) слова — хто, шо, як, який, скільки в усіх відмінках. Наир : «Хороше думати, щ>) ко­лись тебе хто-небудь згадає» (О. Гончар); «Та ви вже знаєте, як сплять гаї» (П. Тичина).

1. Сполучники повної (чистої) відносності. Таке визначення дав О. О. Потебня. Чистою відносністю нази­вається такий зв’язок між компонентами складнопідрядного ре­чення, при якому відносний займенник або прислівник у фун­кції сполучника цілком збігається обсягом свого змісту з пояс­нюваним ім’ям (іменником, займенником головного компонен­та). Напр.: «Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була» (П. Тичина). Сюди належать (невідм,), який,кот­рий, що його, чий, коли, де, куди, звідки.

2. Порівняльні сполучники — як, що, мов, мов­би, наче, неначе, нібито. Напр.: «За вікнами шуміло море, наче ди­хав під скелями якийсь велетенський звір» (3. Тулуб).

3. У м о в н і — якщо, коли, якби, аби. Напр.: «Якщо будете в Полтаві восени, то привезіть з собою і “Гамлета”» (Панас Мирний).

4. Ч а с о в і —- коли, як, після того як, тільки, як тіїьни, щойно, ледве, поки» доки, відколи. Напр.: «Ледве почало світати, вирушили в дорогу» (журн.).

5. П р и ч и н о в і —бо, тому що, через те що, затим що. Напр.: «Поет не боїться від ворога смерти, бо вільная пісня не може умерти» (Леся Українка).

6. М е т и — щоб, для того щоб, аби. Напр.: «Ми не підем тоді за тобою, щоб чужого добра здобувать» (Леся Українка).

7. Наслідкові — так що. Напр : «Хутір ховався серед дерев, так що влітку іншу хатку даремно очима шукатимеш, не знайдеш між зеленим листям» (М. Трублаїні).

8. Допустові — хоч, хай, нехай, дарма що, незважаючи на те, що, як, на що, чи. Напр.: «Хай слово мовлене інакше — та суть в нім наша зостається» (П. Тичина).

СИНОНІМІКА СПОЛУЧНИКІВ

Можливість заміни одного сполучника іншим є одним із шляхів удосконалення форми вислову, передачі тонких нюансів думки. Так, при підрядному означальному реченні найпошире­нішими є сполучники який, що. Синонімічні ім котрий, де, куди, коли. Напр.: «Час, який ми провели в читальчих залах, не пропав марно. Бій був для нього якимось священнодійством, ради котро­го Вася Багіров не давав пощади ні собі, ні своїм підлеглим» (О. Гончар); «Сьогодні я такий веселий, що молодіти хочу знов» (В. Сосюра); «Наступили ті осінні, тихі та смутні дні, коли сон­це світить і не гріє» (Вас. Шевчук).

Створюють синонімічний ряд сполучники бо, таму що при значенні причиновостІ. Напр.: «Якщо сніг розтає, його потрібно добав юти, бо саме він забезпечує успішну зимівлю. При зниженні температури до мінус 40—45 °С дерево ще утеплюють, але в жодному разі не можна заносити його в приміщення, тому що воно почне рости» (М. Артеменко).

Синонімічні сполучники сурядності: або — чи: Напр,: «Ці показники повинні впливати на рівень оплати праці або премію­вання не тільки колгоспників чи працівників радгоспів, але й спе­ціалістів, керівних працівників» (В, Скакун).

Синонімічні сполучники і, та: Напр.: «Побудовано житлові і ви­робничі комплекси, культурні та адміністративні центри» (журн.)

Багаті синонімічними барвами сполучники порівняльні: ні­би, наче, неначе, мов, мовби, як, гей би. Напр.: «Стояла біла, гей би крейдяна» (Ю. Мушкетик); «Глід у кущах, мов жар, полум’я­ніє» (Л. Тендюк).