§ 120. Іменники спільного роду

До цієї специфічної групи зараховують порівняно невелику кіль­кість іменників з узагальненим значенням — назва особи за її характерними діями або рисами поведінки, наприклад: писака, ку­сака, читака, потіпака, посіпака, верещака, витріщака, рубака, задавака, позивака, зівака, служака, одчаяка, заводіяка, задира­ка, базіка, недоріка, кривляка, гуляка, трудяга, стиляга, бідняга, бідага, молодчага, волоцюга, ледацюга, сонюга, жаднюга, бродя­га, добряга, скуп'яга, знайда, пройда, заблуда, приблуда, проява, роззява, заправила, шельма, прожога, невидимка, плакса, рюмса, бестія, дубина, ханжа, замазура, невдаха, бідолаха, рева, приче­па, підлиза, прилиза, нездара, ненажера, потвора, заїка, каліка, нероба, ябеда, єхида, недоторка, листоноша.

З морфологічного погляду наведені іменники належать до чо­ловічого або жіночого роду залежно від статі особи, яку вони на­зивають. У зв’язку з цим родова диференціація здійснюється за до­помогою аналітичних засобів і форм узгоджуваних прикметників, займенників, дієслів або ж відповідного контекстуального оточення. Пор. аналітичне вираження в першому випадку і контекстуальне в другому: Йонька був якийсь невдаха, все йому не в руки потрап­ляло, а ковзало поміж пальцями (Г. Тютюнник); Груня мовчала, не перечила, коли свекруха називала її невдахою (К. Гордієнко).

Подвійний рід (чоловічий-середній, жіночий-середній) спосте­рігається в частині іменників, утворених за допомогою суфікса -ише (вовчище, дубище, дівчище, річище). Взаємодія двох значень роду пояснюється двома чинниками: власне формальним (за­кінчення -е як показник середнього роду: поле, море) і формаль­но-значеннєвим (стать або граматичний рід мотивуючого іменни­ка: чол. рід і чол. стать вовк — чол,-середи, рід вовчище, чол. рід дуб — чол.-середи, рід дубище, жін. рід і жін. стать свекруха — жін.-середи. рід свекрушище, жін. рід рука — жін.-середн. рід ручище). Як І в попередньому випадку, провідна роль у визначен­ні роду іменників на -ише належить аналітичним показникам: високий дубище — високе дубище.

Хитання чоловічий — середній рід спостерігається в частини іменників на -о — назв осіб за характерними ознаками або схиль­ністю до певних дій, вчинків. Це, зокрема, іменники забудько, не­знайко, непосидько, базікало, ледащо тощо.

Наведені приклади свідчать, що така характерна ознака, як спільний рід (чоловічий-жіночий, чоловічий-середній, жіночий- середній), найтісніше пов’язана з вираженням спеціалізованих, позбавлених нейтрального ставлення значень — негативно-оцін- ного, аугментативного або ж аугментативного в поєднанні з нега­тивним. Отже, експресивні семантичні відтінки знаходять свій вияв у спеціальних морфологічних показниках іменника.

§ 121. Особливості роду іменників

У межах назв осіб, які становлять один з найчисленніших се­мантичних розрядів іменника, існує три типи розрізнення роду: лексичний, лексико-словотвірний і аналітичний.

Перший з них можна виявити у прикладах таких, як: батько — мати, брат — сестра, чоловік — жінка, дядько — тітка, хло­пець — дівчина, тобто реальні родові відмінності осіб чоловічої і жіночої статі виражаються різними лексичними одиницями.

Лексико-словотвірний тип родової диференціації полягає в то­му, що між іменниками — назвами осіб чоловічої і жіночої статі, які мають відповідно граматичне значення чоловічого й жіночого роду, за допомогою відповідного суфікса твориться іменник зі зна­ченням особи жіночої статі: делегат — делегат-к-а, бібліотекар — бібліотекар-к-а, учитель — учитель-к-а, американець — амери- кан-к-а, селянин — селян-к-а, робітник — робітн-иц-я, плавець — плавч-их-а, чабан — чабан-их-а, писар — писар-ш-а, балакун — бачок-)*-а, раб — раб-ин~я, поет — поет-ес-а, актор — актр-ис-а.

Однак у сучасній українській літературній мові досить поши­рені іменники, насамперед назви осіб за професією або іншими різ­новидами діяльності, приналежності, яким не властиве розмежу­вання чоловічого й жіночого роду за допомогою яких-небудь спе­ціальних зовнішніх показників у межах слова. До них належать, наприклад, такі слова, як геолог, інженер, педагог, лейтенант, біолог, механік, технік, астроном, агроном, фотограф, географ тощо. Вказівка на особу жіночої статі у випадках, подібних до наведених, досягається за допомогою згаданих уже аналітичних засобів — форм жіночого роду залежних компонентів словоспо­лучень або ж контекстуальних показників. Пор. приклади: Наша професор повернулася з відпустки. Вона вже приступила до ро­боти. Однак у непрямих відмінках можливі тільки форми нашого професора, нашому професорові. При цьому особливої сили на­буває контекстуальна специфікація назв осіб жіночої статі.