§ 119. Формальні показники роду

Основним показником роду є закінчення називного відмінка однини іменника. Формальним показником іменників чоловічого роду є нульове закінчення. Це означає, що відповідний іменник з погляду морфемного складу є чистою основою на приголосний (народ, будинок, стіл, день, хміль, лікоть, край, урожай, обрій, настрій, ніж, м'яч, товариш, кущ). Беручи до уваги характер кінцевого приголосного, можна констатувати, що всі без винятку іменники з кінцевим -Й, переважна більшість іменників з осно­вою на твердий приголосний, крім одиничних іменників з кінце­вим губним та -р (верф, любов, кров, кіновар, твар, лазур), належать до чоловічого роду, а частина іменників з основою на шиплячий (ніч, далеч, туш, розкіш, подорож, упряж, нехворощ) входить до складу групи іменників жіночого роду.

Твердість кінцевого приголосного відіграє в українській мові своєрідну регулюючу роль, що особливо помітно у зв’язку з мор­фологічними характеристиками основ на губні. Оскільки глубь, степь, сыпь, зябь, накипь, насыпь у морфологічній системі росій­ської мови мають жіночий рід, то їх українські відповідники глиб, степ, сип, зяб, накип, насип унаслідок ствердіння відповідних кін­цевих звуків, змінивши свою граматичну кваліфікацію, перейшли до групи іменників чоловічого роду.

До більш складних належать питання розподілу щодо катего­рій роду тих іменників, які в називному відмінку однини мають нульове закінчення при кінцевих м’яких приголосних основ. Імен­ники з цим формальним показником розподіляються між чолові­чим і жіночим родом. Пор., зокрема, такі приклади: лебідь — мо­лодь, гість — вість, колодязь — галузь, лось — рись, місяць — міць, день — тінь. Однак і в такій ситуації можна помітити певні ви­значальні тенденції родової диференціації іменників. Насамперед потрібно відзначити, що в сучасній українській літературній мові нараховується незначна кількість іменників чоловічого роду на /д'/, /дз'/, /т7, /з7, /с7. Майже вичерпно їх можна проілюструвати такими прикладами: вождь, лебідь, ведмідь, жолудь, гудзь, гедзь, витязь, бевзь, язь, тесть, зять, нежить, гість, кіготь, ніготь, дьоготь, лікоть, клапоть, віхоть, тать, кметь, колодязь, князь, ретязь, ферзь, лосось, лось, карась, дідусь, татусь, братусь. Імен­ники ж на /ц7, /н7, /л7 представлені великою кількістю, причому в їх родовій кваліфікації активну роль відіграють словотворчі фор­манти, зокрема такі характерні суфікси, як -ець⁵ {хлопець, борець, смалець, сирець), -ень {учень, велетень, крижень, кисень), -ань {головань, бородань, лобань), -тель {учитель, приятель, цінитель, вихователь). До менш продуктивних належить суфікс чоловічого роду -інь {гребінь, щебінь, промінь, корінь, ремінь, кипінь тощо). В окрему підгрупу виділяються іменники чоловічого роду з за­кінченнями «а, «я, -о, -е в називному відмінку однини. Істотна особливість їх полягає в тому, що всі вони, крім одиничних випад­ків, виступають в основному як назви істот чоловічої статі, на­приклад: староста, воєвода, джура, Микола, друзяка, молодчака, паруб'яга, чолов'яга; вужака, звірюка, суддя, витія, дядько, бать­ко, Петро, Гаврило, хлопчисько, хвалько, парубійко, батенько, зя­тенько, музиченько, соловейко, вовчище, котище, парубчище, але: ножака, холодюка, домина, носюра, вітронько тощо. На підста­ві наведених прикладів можна зробити висновок, що до важливих резервів поповнення в цілому нетипових для чоловічого роду імен­ників на -а, -я, -о, -е належать власне словотвірні засоби, зокрема суфікси суб’єктивно-оцінного значення, які створюють у семан­тичному плані відповідних іменників відтінок позитивного або не­гативного ставлення до позначуваних ними осіб чоловічої статі. Похідні на -енко утворюють групу архаїчних лексем (пор.: удо­венко, судденко, коваленко, короленко, шинкаренко, слюсаренко, ли­маренко, писаренко, козаченко, мірошниченко тощо) з первинним загальним значенням «син особи, названої мотивуючою основою». Усі вони широко представлені в системі українських прізвищ і внаслідок приналежності до чоловічого роду не відмінюються, спо­лучаючись з жіночими іменами (Петром Коваленком, але з Ма­рією Коваленко).

Іменники жіночого роду характеризуються закінченнями -а, -я {вода, рука, горошина, біганина, студентка, вишня, пісня, вулиця, братія, професія, чудасія), нульовим закінченням з твердим кін­цевим приголосним основи (найбільшою мірою тут представлені основи на шиплячі) і нульовим закінченням з м’яким кінцевим при­голосним основи. Як уже зазначалося, нетиповими для жіночого роду є іменники на тверді приголосні. Виняток становлять окремі лексичні одиниці з кінцевими губними та /р/ і не дуже поширені утворення з кінцевими шиплячими {велич, далеч, зустріч, запо­лоч, ніч, безліч, здобич, жовч, наволоч, неміч, картеч, малеч, гич, неміч, поміч, північ, піч, річ, січ, нехворощ, подорож, одіж, дрож, упряж, суміш, ретуш, фальш, розкіш). Зате досить численну гру­пу утворюють іменники з нульовими флексіями, основи яких за­кінчуються м’якими приголосними: розповідь, твердь, безвихідь, ожеледь, кладь, гладь, мазь, сизь, різь, паморозь, прив'язь, печаль, мораль, цитадель, акварель, гниль, сіль, роль, зелень, синь, сивінь, тінь, юнь, рунь, вись, вісь, благодать, сіножать, блакить, борть, область, снасть, доблесть, честь, брость, парость, шерсть, міць. Особливо продуктивні в сучасній українській мові іменники жі­ночого роду з суфіксом -ість {молодість, певність, рівність, чуй­ність, першість, мрійність, революційність, довершеність, зеле- ність, власність, обороноздатність тощо).

«Цей суфікс має фактично необмежену продуктивність щодо творення відприкметникових іменників. Відповідний тип іменни­ків такою мірою відкритий і регулярний у сучасному словотво­ренні, що справді його можна включити до прикметникової пара­дигми з майже таким же ступенем обгрунтування, як дієприкмет­ники та дієприслівники традиційно включаються до дієслівних па­радигм»⁶.

Іменникам середнього роду в називному відмінку однини влас­тиві закінчення -о {вікно, дно, озеро, весло, пасовисько, видовись­ко, коло, будівництво, суспільство, учительство, материнство, листячко, коріннячко, левенятко, зозуленят к о), -е {поле, море, го­ре, днище, видовище, полотнище, глинище, сховище, залізце, де­ревце, місце, весельце, озерце, віконце, кільце), -а {дівча, ведмежа, курча, хлопча, лоша, внуча, коліща), -я {знання, життя, буття, суцвіття, ходіння, бігання, хитання, вістря, повітря, замостя, побережжя, заріччя, сузір'я, подвір'я, довір'я, піддаишія, листя, верб'я, дуб'я, коріння, пташеня, левеня, орленя, зозуленя, лосеня, рученя, плем'я, стрем'я, ім'я, сім'я).

Окрему групу іменників, що виділяються за однотипною озна­кою, у межах середнього роду утворюють назви недорослих істот з особовим і неособовим значенням. Крім закінчень -а (після шип­лячих приголосних) і -я (після всіх інших приголосних) до істот­них супровідних показників цієї групи належать власне формо­творчі суфікси -ат-, -ят-, які з’являються в непрямих відмінках однини (крім знахідного й орудного, наприклад, знах. ведмежа, немовля, ор. ведмежам, немовлям, але: род. ведмежати, немов­ляти , дав. ведмежаті, немовляті) і в усіх відмінкових формах множини (іведмежата, немовлята, ведмежат, немовлят, ведме­жатам, немовлятам). Іменники — назви недорослих істот характе­ризуються словотвірною варіантністю, наприклад: орл-я, орл-ен-я — орл-енятк-о — орл-еняточк-о, пташ-а — пташ-ен-я — птаиі- енятк-о — пташ-енято-чк-о, курч-а — курч-атк-о — курч- аточк-о.

Характерна словотвірно-морфологічна особливість української мови, безпосередньо пов’язана зі змінами в родовій приналежності іменників, полягає в тому, що за зразком назв недорослих істот можуть оформлятися й іменники — назви неістот, набуваючи при цьому оцінного здрібніло-пестливого значення: колесо — коліща — коліщатко, рука — рученя — рученятко, брова — бровеня тощо.

Формотворчий суфікс -єн- (ім'я — ім-ен-і) характерний для обмеженої кількості іменників середнього роду на -я.

У підгрупі іменників — назв неістот помітні також певні зако­номірності значеннєвого розподілу закінчень. Так, збірні й абстракт­ні іменники, утворені за допомогою суфікса -ств- (-цтв-) {студент­ство, суперництво), послідовно мають флексію -о. Закінчення -я характеризує збірні іменники на позначення сукупності предме­тів (бадилля, насіння), широке коло абстрактних і конкретних імен­ників (верхів'я, рівноправ'я, межиріччя, пониззя, змагання, при­буття, весілля, зілля, безладдя) з такою визначальною особливіс­тю, як подвоєння приголосних перед флексією (крім губних та -р і тих випадків, коли перед закінченням є збіг двох приголосних). За типовим узагальненим лексичним значенням у межах абстракт­них і конкретних іменників на -я виділяються назви оиредмече- них дій {змагання), назви з локативною семантикою (узбережжя, подиіля, пониззя), назви абстрактних ознак (безводдя, безлісся, без­межжя, повновладдя, рівноправ'я, здоров'я).

Закінчення -о належить до типових морфологічних ознак іменників середнього роду з суфіксами -иськ-о (крім тих, що на­зивають істоти чоловічої статі: хлопчисько, вовчисько): прізвисько.

пасовисько, ножисько, рибисько, дівчисько; л-о: правило, вудило, горнило, чорнило, вітрило, мірило, свердло, повидло, ковадло.

Звертають на себе увагу також окремі випадки пов'язаного з семантичними умовами функціонування закінчення -е у сфері імен­ників — назв неістот середнього роду. До них належать, зокрема, численні похідні з суфіксом -ц-е (озерце, весельце). Специфічни­ми с також іменники на -ищ-е: вбгнигце, глинище, стернище, го­родище, таборище, бойовище, водоймище, граблище, літнище тощо.

У морфологічній системі сучасної української літературної мо­ви та в окремих діалектних морфологічних підсистемах спостері­гаються випадки варіативного вживання родових форм іменників, напр.: 1) чоловічий — середній рід: горн — горно, жезл — жез- ло, коромисел — коромисло, свердел — свердло, цебер — цебро, плес — плесо, безлад — безладдя, покут — покуття, полумінь — полум'я; 2) жіночий — середній рід: грона — гроно, титла — титло, Ворскла — Ворскло, безсоромність — безсором'я, недба­лість — недбальство, безжурність — безжур'я\ 3) жіночий — чоловічий рід: блакить — блакит, волоть — волот, брость — брост\ 4) чоловічий — жіночий — середній рід: ґонт — гонта — ґонтя, перл — перла — перло, шов — шва — шво\ 5) чоловічий — жіночий рід: біль, глиб, дрож, крадіж, кужіль, купіль, нежить, харч. Існує також варіативність іменників у межах одного роду, що зумовлює розподіл їх між різними відмінами, зокрема першою і третьою, наприклад: бистрина — бистрінь, глибина — глибінь, гуща — гущ, ланя — лань, роля — роль, нехвороща — нехворощ, одежа — одіж, січа — січ, постеля — постіль, аквареля — ак­варель, шинеля — шинель, латина — латинь