§ 112. Лексико-граматичні розряди іменника

У характері вияву предметності як найзагальнішої значеннєвої характеристики і граматичних категорій, а також взаємозв’язків між ними помітні досить істотні відмінності між окремими гру­пами іменників. Про своєрідну рівновагу між поняттями грама­тичної і позамовної предметності можна говорити лише в тих ви­падках, коли іменники виступають назвами таких реальних об’єк­тів, як істоти, дискретні, втілені у відповідних формах предмети, речовини тощо. Цілком слушним є твердження, що саме згадані іменники становлять семантичний центр, або ядро, відповідного класу слів, якому протиставляються іменники — опредмечені абстрактні назви дій, ознак, різних станів, відношень між предме­тами та їх ознаками тощо.

Різнопланові іменники і щодо ступеня повноти властивих їм граматичних категорій. Так, значна варіативність спостерігається у функціонуванні категорії числа. Крім типових випадків розме­жування форм однини і множини (стіп — столи), існують лексичні групи іменників, яким властива лише одна з цих форм (сум, олія, ліки). На грунті взаємозв’язку між семантичними і граматичними ознаками виділяються лексико-граматичні розряди іменників, а саме: загальні і власні іменники, конкретні Й абстрактні іменники, предметні і речовинні іменники, збірні іменники, іменники —назви істот і неістот.

§ 118. Категорія роду

До найхарактерніших граматичних категорій української мови належить категорія роду, яка, крім іменника, поширюється на прикметник, окремі функціональні розряди займенника, дієслово (форми минулого часу і умовного способу, дієприкметник), окре­мі числівники.

Основним осередком вияву категорії роду є іменник, у струк­турі якого вона виступає незалежним, несловозмінним морфоло­гічним показником. Поза постійно закріпленою родовою прина­лежністю не існує жоден іменник. Виняток з цього всеохоплюю- чого правила становлять лише ті іменники, які не мають повної парадигми числа і передають відповідні лексичні значення за до­помогою форми множини (ворота, двері, вершки, нутрощі).

Щодо інших згаданих частин мови, то категорія роду в них має залежний, власне словозмінний характер і виявляється у зв’язку з потребами синтаксичного узгодження прикметника, займенника, дієслівних форм і окремих числівників з іменником. При цьому слід наголосити, що в частині випадків тільки узгоджувані ком­поненти словосполучень виступають формальними показниками родової приналежності іменників.

У граматичній системі української мови послідовно виявля­ється характерна типологічна ознака слов’янських мов, сутність якої полягає в розрізненні трьох родів: чоловічого, жіночого й се­реднього.

Родові форми іменників розрізняються за двома ознаками: влас­не граматичною і значеннєво-граматичною. Відповідно до першої ознаки, що поширюється на всі іменники, крім тих, якими позна­чаються істоти, форма чоловічого, жіночого або середнього роду не мотивується співвідношенням між іменником як засобом но­мінації предмета або явища і самим предметом або явищем. У цьо­му переконують перші-ліпші приклади немотивованого розподі­лу між родами іменників однієї й тієї самої лексико-семантичної групи, наприклад, назви дерев (чол. рід: дуб, берест, граб. явір, ясен, бук, кедр, кипарис; жін. рід: береза, осика. тополя. сосна), назви металів і сплавів (чол. рід: цинк, свинець; жін. рід: мідь, латунь, бронза; середн, рід: золото, срібло, олово), назви днів тижня (чол. рід: понеділок, вівторок, четвер; жін. рід: середа, п'ятниця, су'бота, неділя), назви зернових культур (чол. рід: овес, ячмінь; жін. рід: пшениця, гречка; середн. рід: жито, просо), наз­ви частин людського організму (чол. рід: ніс, палець, лікоть, хре­бет; жін. рід: голова, рука, щока, нога\ середн. рід: коліно, ребро, серце, зап'ястя, плече, вухо, око). Наведені й подібні до них при­клади показують, шо родова диференціація, побудована на власне граматичних ознаках, не випливає з яких-небудь реальних особ­ливостей позначуваних іменниками конкретних предметів і абст­рактних понять. Отже, виходячи з сучасного стану української, як і інших слов’янських мов, не можна констатувати, якими причи­нами зумовлюється протиставлення в межах категорії роду типу дуб — береза, рука — плече, будинок — хата тощо.

Інша картина спостерігається у випадках значеннєво-граматич­ної функції форм роду, властивої іменникам — назвам істот. Тут родові форми виступають органічними складниками значеннєво­го плану відповідних лексичних одиниць і беруть безпосередньо участь у мовному вираженні природного, реального розмежуван­ня істот чоловічої й жіночої статі (чоловічий і жіночий рід), з од­ного боку, і малят, недорослих істот (середній рід) — з іншого.