15.3. Іменник §47. Загальне поняття про іменник

1. Іменник називає предмет і відповідає на питання хто? що?

У граматиці предметом вважається все, про що можна запитати хто це? або що це? Отже, предме­ти — це не тільки назви людей {робітник, співачка), тварин (кінь, ворона), конкретних речей (сонце, книжка), а й назви опредмечених дій (засідання, облік), ознак (компе­тентність, краса), абстрактних понять (совість, доброта) тощо.

2. За характером називання іменники бувають загальні і власні.

Загальна назва дається багатьом однаковим предметам: чоловік, відвідувач, місто, гора, журная, день, щастя.

Власна назва дається окремому предметові, щоб відріз­нити його від інших подібних: Куценко, Григорій, Київ, Дніп­ро, «Вечірній Київ», Конгрес української інтелігенції, Юпітер, Чумацький Шлях.

3. За значенням іменники поділяються на назви істот і назви неістот.

Назви істот поділяються на:

а) назви осіб (тобто, назви людей за різними ознаками, назви міфологічних істот, персонажів тощо): продавець, то­кар, прибиральниця, помічник, Михайло, Шевчук; лісовик, Пе­ру н, Дажбог, Мавка;

б) назви тварин (тобто назви всіх представників тварин­ного світу, включаючи найпростіших): слон, кит, корова, сви­ня, ластівка, карась, метелик, черв’як, мікроб.

Назви неістот поділяються на:

а) назви чітко окреслених предметів і понять (тобто назви охоплюваних зором речей, деталей, частин тіла, різ­них мір, місяців, днів тижня тощо): стіл, олівець, порт­фель, ключ, дуб, рука, лоб, метр, кілограм, серпень, вів­торок^-,

б) назви нечітко окреслених предметів і понять (тоб­то назви предметів, шо не охоплюються зором, не мають чітких меж, збірні назви, назви територій, речовин, явиш, почуттів, дій, станів, ознак, ігор, абстрактних по­нять тощо): ліс, шлях, космос, гурт, народ, листя, пшо­но, завод, пісок, алюміній, грім, радість, гнів, футбол, сон, прогрес, Крим, Поділля.

§48. Рід іменників

1. іменники мають чоловічий, жіночий або середній рід. Рід іменника визначаємо, співвідносячи його з займенника­ми він, вона, воно або поєднуючи з цей, ця, це\ цей степ (він), цей біль (він), цей собака (він), ця путь (вона), ця адреса (вона), це листя (воно).

Слід пам’ятати, що в українській мові до чоловічого роду належать, крім названих вище, такі ще іменники: цей насип, цей підпис, цей літопис, цей ступінь, цей пил, цей ярмарок, цей продаж, цей кір, цей Сибір.

2. Деякі іменники можуть бути подвійного роду - чоловічого або жіночого: цей сирота і ця сирота, цей п ’яниця і ця п ’яниця, цей листоноша і ця листоноша, цей каліка і ця каліка; чоловічого або середнього: цей ледащо і це ледащо, цей базікало і це базікало; жіночого або се­реднього: ця головище і це головище, ця хмарище і це хма­рище.

Залежно від конкретного змісту значення чоловічого або жіночого роду мають прізвища: Петренко, Кублій, Хмара.

3. Рід незмінюваних іменників встановлюється так:

а) назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, цей кюре, ця леді, ця фрау;

б) назви тварин мають звичайно чоловічий рід: цей шим­панзе, цей поні, цей какаду, цей колібрі, цей кенгуру (але якщо треба вказати на самку, назві надається значення жіночого роду: ця кенгуру, ця шимпанзе);

в) назви неістот мають середній рід: це кашне, це комю­ніке, це меню, це журі, це алібі;

г) власні назви мають рід відповідно до роду загальної назви: цей Кракатау (вулкан), цей Хокайдо (острів), ця Міс­сісіпі (річка), ця Монако (країна), це Гельсінкі (місто), це Онтаріо (озеро); порівняйте ще: каламутна Міссурі (річка), рівнинне Міссурі (плато), густонаселений Міссурі (штат у США);

г) незмінювані складноскорочені слова мають рід відпо­відно до роду іменника, який входить до абревіатури в на­зивному відмінку: цей райвно (відділ), цей НБУ (банк), ця СБУ (служба), ця СОУ (спілка), це МЗС (міністерство), це МП (п ідприємство).

Іменники, що вживаються тільки в множині, за рода­ми не розрізняються: ці двері, ці сани, ці канікули, ці Карпати, ці Черкаси.

Загальна характеристика іменника як частини мови

Іменником називається частина мови, яка позначає пред­мет і виражає це узагальнене значення за допомогою граматич­них категорій роду, числа і відмінка. Іменник виступає в україн­ській мові найважливішою формою вираження номінації, об’єд­нуючи у своєму складі слова, які служать для називання найрізно­манітніших фрагментів дійсності і формування відповідних понять про них.

Категоріальне значення предметності, властиве будь-якому сло­ву цього лексико-граматичного класу, потребує докладнішого з’я­сування. Відомо, що тільки частина іменників називає субстанції, яким у реальній дійсності відповідають такі найрізноманітніші конкретні предмети, як речі щоденного побуїу, знаряддя і продукти виробництва, речовини і матеріали, істоти, об’єкти природного середовища. Усі зазначені групи іменників, перелік яких, звичай­но, далекий від повноти й вичерпності, функціонують у лексич­ному складі української мови як назви матеріальних предметів. Однак предметність матеріального світу не збігається з предмет­ністю у власне лінгвістичному розумінні. У мисленнєвій діяльнос­ті людини будь-які процеси, явища, ознаки можуть сприйматися як опредмечені поняття, набуваючи мовного вираження у формі назв-іменників. Так, слова краса, біганина позначають не предме­ти-реалії, а відповідно ознаку (краса дівчини) і дію (біганина уч­нів), які, однак, з номінативного погляду мають іменникове вира­ження як опредмечена ознака і опредмечена дія. Значення пред­метності, властиве згаданим іменникам, підтримується незалеж­ними граматичними значеннями роду, числа й відмінка, яким на­лежить головна роль у забезпеченні власне мовного опредмечен- ня непредметних за своєю об’єктивною сутністю явиш.