15.2. Словотвір

Сучасна українська лексика постійно збагачується завдяки творенню нових слів за певними закономірностями. Слово­твір як розділ мовознавства вивчає структуру слів, способи їх творення, словотворчі значення, що виникають у процесі слово­творення. Словотворче значення — це значення, що належить слову в цілому і формально виражається внутрішніми засобами ряду слів певної частини мови. Воно відмінне від лек­сичного та граматичного, не має такого загального характеру і виявляється лише в межах словотворчого типу. Так, слово­творче значення в словах крутизна, жовтизна, новизна вказує на опредмечену ознаку, що подається в основі прикметника, сполучуваного з суфіксом абстрактності -изи. Кожне зі слів має своє лексичне значення, об’єднує їх словотворче значення опредмеченої абстрактної ознаки. Словотворче значення конк­ретизується в лексемі, а категоріальна належність визначається формо- та словотворчими афіксами. Тому словотвір тісно по­ по­в’язаний з лексикологією і граматикою.

Зв’язок словотвору з лексикологією безпосередній: слово­твір збагачує словниковий склад мови на базі сучасного мов­ного матеріалу. Крім того, саме лексичні одиниці мови з точ­ки зору свого морфемного складу, структури і способів дери­вації є конкретним предмето^власне словотвору. Наприк­лад, новЬслойа місяцехід, космонавігація, мовленнєвий виник­ли з елементів, що існували в мові (лексеми сполучаються за допомогою інтерфіксів або за допомогою відомих суфіксів та префіксів). Зв’язок з граматикою полягає в тому, що всі ново­утворені слова оформляються за граматичними законами мови. Так, слова місяцехід, космонавігація увійшли до складу іменників, мовленнсвшХ — до складу прикметників за тради­цією. З⥒язок словотворення з формотворенням виявляється в тому, що творення нових слів часто здійснюється тими сами­ми засобами (наприклад, префіксами і суфіксами), що І тво­рення нових форм. Таким чином, словотворче значення реа­лізується в конкретному слозі, тому основною одиницею сло­вотвору є слово як конструктивне поєднання лексичних і гра­матичних значень.

СТРУКТУРА СЛОВА

Усі слова української мови поділяються на слова з непохід­ними та похідними основами. За структурою слово може бути простим, вираженим тільки одним структурним елементом (ліс, путь, мова, ясен), і складним, здатним членуватися на кілька структурних елементів (русим, призов, апріорний). Ці структурні елементи, найменші значеннєві частини слова, називаються морфемами. Кожна морфема має своє значення, особливе призначення в словотворчій структурі слова, зафіксоване тра­диційним місцем у слові. Залежно від значення, функції, харак­теру та місця в структурі слова розрізняються морфеми коре­неві й афіксальні.

Кореневі морфеми становлять лексичне ядро слова. Ко­ренем слова називається неподільна морфема, спільна для всіх споріднених слів, які мають одне лексичне ядро: сад, садо­вий, садівник, садівництво. Кореневі морфеми існують як непо­хідні (гора, коса, озеро, бджола) і як похідні (загір'я, прокіс, бджільник, озерний). Завдяки тому, що корені містять спільне загальне значення багатьох слів, у словотворчій системі україн­ської мови утворюються гнізда споріднених слів. Слова службо­вих частин мови мають тільки кореневу морфему.

Афіксальні морфеми (службові) надають слову додат­кових значень, маючи словотворче або формотворче значення. Словотворчі афікси є засобом творення нових слів; вони поз­бавлені самостійних лексичних значень і виявляють додаткові лексико-граматичні, лексичні та граматичні значення тільки в межах слова або в його формах. Формотворчі афікси утворю­ють форми одного слова. Афіксальні морфеми представлені в мові префіксами (приростками), суфіксами (наростками), інтер­фіксами, постфіксами, флексіями (закінченнями).

Префікс (від лат. ргае — попереду, Лхиз — прикріпле­ний) — службова морфема, що стоїть перед коренем і.творить нове слово: людний — безлюдний, синтетичний — полісинтетич­ний, фермент — антифермент. Особливість префікса як слово­творчої морфеми полягає в тому, що він приєднується до ціло­го слова. Префікси активно утворюють нові дієслова, надаючи словам різноманітних відтінків значень: писати — розписати, недописати, переписати, надписати. Іноді префікси утворюють тільки форми того самого слова, змінюючи вид, ступінь якості, порівняння: гарний — прегарний, писати — написати, кращий — найкращий. За допомогою префіксів творяться нові слова того ж лексико-граматичного розряду (іменник —> іменник, прикмет­ник —> прикметник, дієслово дієслово). Префікси утворюють нові слова разом з суфіксами, постфіксами або в комбінації кількох афіксів: авіаконструктор, посередник, приземлення, вдивлятися. На відміну від суфіксів префікси не закріплюються за частинами мови. Вони можуть утворювати і дієслова, і прик­метники, і іменники: пливти — припливти, міський — примісь­кий, єднання — приєднання.

Суфікс (від лат. виЛТіхиз — підставлений, прикріплений) — морфема, що стоїть після кореня і має або словотворче, або формотворче значення. За допомогою суфіксів утворюються нові слова різних частин мови: вітчизна — вітчизняний, ліс — лісовий, завиваїШ — завиванець, косий — косо, асфальт — ас­фальтувати. Суфікси закріплюються за певними частинами мови: існують суфікси, що утворюють іменники, дієслова, при­слівники, прикметники. Значення суфіксів надзвичайно багаті і різноманітні. Вони можуть передавати значення належності (динамівець, перчани), абстрактності (бідність, секретність), ек­спресивності (дівчинонько, дідище, питаннячко), надають певно­го стилістичного забарвлення, позначають жіночий рід, опред- мечену дію (горіння, штормище, теличка). Більшість суфіксів ви­конують у мові словотворчу роль, деякі утворюють форми того самого слова.

Формотворчими виступають суфікси дієслів, ступенів порів­няння прикметників та прислівників, дієприкметників: стриба­ти — стрибнути, низький — нижчий, коротко — коротше, зро­бити — зроблений.

Інтерфікси (від лат. іШе㥳хит — прикріплений між) — сполучні морфеми, що використовуються для зв’язку структур­них частин у складних словах. Інтерфікси об’єднують корені (два І більше) в одне самостійне слово, можуть супроводжувати­ся у творенні нових слів суфіксацією. Найважливіші інтерфікси: а, є, о, у, ох. У складних словах може бути кілька інтерфіксів: медоточивий, словотворення, льоносіносушарка, трьохсотий, со- рокаметровий, грязеводолікарня, самозаймистий, краєзнавчий.

Постфікс (від лат. розШхи$ — прикріплений після) служ­бова морфема, що стоїть у кінці слова після закінчення, має словотворче або формотворче значення. До постфіксів нале­жать частки -сь, -ся, -небудь, -який, -де: читати — вчитатись, підняти — піднятися, будь-який, хто-небудь. Постфікси -сь, -ся, -но можуть утворювати і форми слів: вмивати — вмиватися, піди-но.

Флексія (від лат. Лехіо — згинання, перехід), — службо­ва морфема, що не входить до складу основи, стоїть після суфі­кса або після кореня (у непохідних словах) і виражає відно­шення слів одне до одного у зв’язному мовленні. Флексії виділя­ються тільки в змінюваних словах, оформляються особливим звуком (звуками): книга, гнучкий, лікувати; разом з тим деякі іменники не мають вираженого звуком закінчення в називному відмінку, воно з’являється тільки в непрямих відмінках. Такі флексії називаються нульовими і є граматичними показниками роду, числа, відмінка.

Афікси виконують у мові важливу функцію — поповню­ють лексику новими словами, які утворюються від споріднених слів.

Велике значення у словотворчій структурі має основа слова, зокрема твірна основа, яка може бути похід­ною і непохідною. Основа — це частина слова (без закінчення), що виражає його лексичне значення. Основу мо­жуть складати або лише коренева морфема, або корінь разом з афіксами: ясен, країна, радощі, каченя, річковий.

Непохідна основа не членується на морфеми, не мо­тивується іншою основою. Це первісна основа, а не утворена за допомогою афіксів від споріднених слів. Значення непохідної основи виявляється зіставленням її з предметами та явищами об’єктивної дійсності. Основи слів світлий, понеділок, реле, небо, земля вважаються непохідними, оскільки в мові немає слів, з якими вони співвідносяться за значенням. Лексичні значення цих слів не мотивуються, основи не членуються на складові час­тини.

Похідна основа — це основа, яка членується на мор­феми, за значенням і формою співвідноситься зі спорідненими словами; у складі похідної основи обов’язково має бути корене­ва морфема та хоча б один словотворчий афікс (префікс, суфікс, інтерфікс, постфікс), який виражає відношення похідної та твір­ної основи: молитовник, підглянути, генетичний, ясно, асфаль­тобетон.

І похідна, і непохідна основи стають твірними в процесі сло­вотворення. Це означає, що кожна з них може утворювати нові слова за допомогою словотворчих афіксів. Твірна осно­ва — це основа (похідна або непохідна), від якої в мові утво­рюються нові слова: холод (непохідна) — холодний (похідна) — холодник; земля (непохідна) — земляний (похідна) — землянка. Кожна з основ є твірною для наступного слова і таким чином утворює цілий ряд дериватів.

Функціонування слів у мові приводить до змін у морфемній будові слова. Основними чинниками зміни структури основи є порушення прямого зіставлення основ. Ці явища називають у мові спрощенням,ускладненням та перерозкла- д о м основ. Спрощення основи — явище, коли зникає межа між двома чи кількома частинами слова або втрачається якась їхня частина. Основи, в яких відбулося спрощення, ста­ють непохідними, не членуються на морфеми. Це пояснюється розривом змістових значень слів у зв’язному мовленні зі змісто­вими значеннями слів, від яких вони утворилися: пиво — пиво, погріб — погріб, сусід — сусід. Перерозклад основ в ідо у - ваеться тоді, коли до кореня приєднуються, зливаючись з ним в одну значеннєву частину, суфікс або префікс, і межа між морфе­мами в словах змінюється. Основа слова, залишаючись похід­ною, членується інакше, ніж раніше: еуд\л\ищ\е — вудл\шц\е, ко- с\ин\к\а — косин\к\а. Ускладненням основи називаєть­ся таке явище, коли непохідна основа починає членуватися на морфеми: з кореня виділяються за структурною аналогією ін­ших слів суфікси, не властиві даному слову: фляжка — фляга, космічний — космос, пленарний — пленум. Слова фляжка, кос­мос, пленум, запозичені з інших мов, мали непохідні основи. За аналогією (тобто під впливом членованих основ певної моделі, в яких виділялися подібні суфікси) непохідні основи починають членуватися всупереч етимології. Так утворилися непохідні ос­нови (яких не було в мові, $ якої вони запозичені) — фляжка (ж-г), космос (космічний), пленум {пленарний).

СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Словниковий склад мови чутливо реагує на життя народу — носія і творця мови. Безпосередньо пов’язаний з різноманітною діяльністю людини в суспільстві, він змінюється весь час. Най­більш активним процесом у розвитку лексики української мови, збагаченні її ресурсів є творення нових слів. Словниковий склад української мови збагачується в основному за рахунок утворен­ня нових слів на базі і з використанням того мовного матеріа­лу, яким послуговується мова. У сучасній українській мові роз­різняються такі способи словотворення: морфологічний, мор- фолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний, лексико-семан- тичний.

Морфологічний спосіб словотворення ~~ основний спосіб збагачення словникового складу української мови. Цей спосіб включає афіксацію (суфіксальний, префіксальний, суфіксально- префіксальний, постфіксальний способи), безафіксний спосіб, основоскладання, словоскладання, абревіацію та комбінації за­значених способів.

Суфіксальний спосіб — це творення нового слова за допомогою словотворчого суфікса. Суфіксація — найпродук­тивніший спосіб словотворення іменників, прикметників, ДІЄСЛІВ, прислівників: Чорнобиль — чорнобильський, насторожений — насторожено, фарба — фарбували. Продуктивність суфіксаль­ного способу словотворення визначає й той факт, що в мові для творення різних розрядів слів виробилася певна система суфік­сів — іменникових, прикметникових, дієслівних, прислівни­кових

бог — боженько річка — річечка складка — складочка

іменникові

іменникові

лісовий — лісовик ядерний — ядерник веселий — веселун

прикметникові

реактор ~~ ргакторний Народичі — народицький душа — душевний

дієслівні

жебрак — жебракувати учитель — учителювати сухий — сушити

прислівникові

тяжкий — тяжко душевний — душевно рішучий — рішуче

Префіксальний спосіб — це спосіб творення но­вих слів за допомогою спосіб — це спосіб творення но­вих слів за допомогою префіксів. Словотворчий префікс при­єднується до самостійного слова й утворює нові слова тієї ж са­мої частини мови. Префіксальним способом творяться дієслова, прикметники, іменники, прислівники. Кожна з частин мови має свою систему префіксів: гуманний — антигумаиний, рятувати — зарятувати, сила — несила, нині — донині, звук — ультразвук, реальний — нереальний, виконати — недовиконати.

Суфіксально-префіксальний спосіб — це спо­сіб творення похідних слів одночасним додаванням до твірної основи суфікса І префікса: вікно — підвіконня, міль — антимолін, час — сучасний, море — заморський, свиплий — висвітлити, про­спиш — по-простому, шостий — ушосте. Суфіксально-префік- сальним способом утворюються іменники, прикметники, діє­слова, прислівники.

Постфіксальний спосіб — спосіб творення нових слів за допомогою постфіксів ся, -сь, -нєбудь) Використову­ється у творенні дієслів та займенників: умивати ~~ умиватися, взяти — взятися, хто — хто-небудь.

Безафіксний спосіб — це спосіб творення нових слів шляхом «укорочення» твірної основи (усічення морфем). Цим способом творяться іменники від дієслів та прикметників: зеле­ний — зелень, прокосити — прокіс, перекладати — переклад, за­хистити — захист, неучений — неук.

Основоскладання — спосіб утворення нових слів за допомогою інтерфіксів з двох або більше основ повнозначних слів. Цей спосіб є продуктивним для утворення іменників та прикметників: газобалон, чорнозем, морозостійкий, життє­ствердний, чотиригранник, перекотиполе. Слова, утворені спосо­бом основоскладання, можуть супроводжуватися суфіксацією: літописець, землезнавство, полководець, лівобережний, прапоро­носець, першопроходець.

Словоскладання. При словоскладанні слова утворю­ються без інтерфіксів. Показником об’єднання слів в одне по­няття є зафіксований порядок слів, логічне змістове поєднання слів: фільм-опера, ракета-носій, матч-реванш, прес-центр, пічот- інструктор.

Абревіація — спосіб творення слів від усічених основ. Розрізняють кілька типів абревіатур, залежно від того, як утво­рюються ці складноскорочені слова: 1)складовий тип — нові слова утворюються з усічених основ кількох слів: Донбас, універмаг; 2) Ініціальний тип — нові слова утворюють­ся з початкових букв або звуків — слів: вуз, загс, УТН, УНСО, РЄ, ОБСЄ, НА ТО; 3) мішаний тип — нові слова утворю­ються поєднанням усіченої основи одного слова з окремими словами: держадміністрація, держстандарт, завуч, міськрада. Абревіація використовується тільки для творення іменників. Морфологічні типи словотворення — найпоширеніші в україн­ській мові.

Морфолого-синтаксичний спосіб словотворення — це спо­сіб творення нових слів шляхом переходу слів одного грама­тичного класу в інший. При такому словотворенні відбуваєть­ся перехід слова з однієї частини мови в іншу, причому зміню­ються значення І граматичні ознаки слова. Ідеться, таким чи­ном, про субстантивацію (перехід в Іменники), ад’єктивацію (перехід у прикметники), адвербіалізацію (перехід у прислівни­ки), про.номіналізацію (перехід у займенники): вартовий, шам­панське, набережна, весною, правда, господи, одні, тріскучий, лежачий.

Лексико-синтаксичний спосіб словотворення — це спосіб ут­ворення нових слів у результаті стягнення в одне слово двох або більше, що виражають одне поняття: сьогодні, шістдесят, вічнозелений, спасибі, вельмишановний, вищезгаданий, donna, втридорога, чимдуж, горілиць, обидва.

Лексико-семантичний спосіб словотворення — це спосіб тво­рення нових слів унаслідок розщеплення значення слова на два самостійні значення, тобто процес утворення омонімів від бага­тозначного слова: тйтан (гігант, метал, кип’ятильник), піонер (військо в Іспанії, перший; член дитячої організації), супутник (проводжатий, космічний об’єкт).

Морфолого-синтаксичний, лексико-семантичний та лекси­ко- синтаксичний способи є малопродуктивними в сучасній ук­раїнській мові, за їхньою допомогою твориться порівняно неве­лика кількість похідних слів.

МОРФЕМНИЙ, СЛОВОТВІРНИЙ І ЕТИМОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗИ

Морфемний аналіз — це поділ слова на морфеми безвідносно до того, в який спосіб і за допомогою яких слово­творчих засобів виникло аналізоване слово: найпередовіший, за­секречувати, бадьоро, приспати.

Словотвірний аналіз — це встановлення способу словотворення аналізованого слова, тобто визначення твірної основи та словотворчих афіксів: атомний — атом + н, розпо­рошений —розпорошити + єн, пізно — пізній + о. Повний слово­твірний аналіз передбачає виділення і первісної основи цілого ряду слів: лісівництво, лісівник, лісовий, ліс.

Етимологічний аналіз передбачає встановлення походження слова, його первісної структури: красний від краса, мило від мити, синиця від синій