§ 77. Зміни в морфемній структурі слова

У процесі історичного розвитку мови первинний морфемний склад слова може зазнавати змін. Основним виявом змін у мор­фемній структурі слів української мови с втрата прямих співвід­ношень між похідною і непохідною основами. Внаслідок різних фо­нетичних процесів, змін у лексичному значенні похідного чи пер­винного слова, випадіння слова, на основі якого виникло похідне, із активного словника відбуваються різні за характером зміни у мор­фемній будові слова: спрощення, перерозклад, ускладнення тощо.

Спрощенням називається процес, унаслідок якого члено­вана на морфеми основа перетворюється на нечленовану морфе­му. Так, слово вікно в сучасній українській мові членується на дві морфеми — кореневу віки- і флективну -о, тоді як етимологічно в цьому слові виділяється суфікс -н-, що втратив свій морфемний статус, увійшовши до складу кореня. Цьому сприяла втрата сло­вотвірного зв’язку згаданого слова з твірною основою -ок.

Спрощення зазнають слова з різних частин мови, однак найчас­тіше слова, утворені суфіксальним способом. Це явище властиве іменникам пир, жир, шило, мило, рало, знак тощо, у яких виділя­лись суфікси -р-, -л(о), -к-. Ці морфеми зрослися з коренями слів.

Зміни в морфемному складі слів можуть відбуватися і внаслі­док переміщення морфем у межах слова. Так, колишні показники іменникових основ втратили свою первісну функцію і відійшли до складу закінчень, а саме: рук-а-ми— рук-ами. Така зміна у морфем­ній структурі слова називається перерозкладом. Унаслідок пе~ рерозкладу може відбуватися також збільшення обсягу словотворчо­го афікса за рахунок іншого афікса, наявного в основі, від якої утво­рено похідне слово. У такий спосіб виникають так звані складні су­фікси -анин-, -чанин-, -івськ(ий), -анськ(ий), -ність тощо. Пор., наприклад: ліс-ник (від ліс-н-ий), мат-усеньк-а (від мат-ус-я), сухощав-ий (від сух-ість, сух-ощ-і), блиск-от і-ти (від блискіт).

Перерозклад іноді зустрічається на межі префіксів, наприклад, префікс зне- виник унаслідок зрощення двох префіксів: з- і -не в основах дієслів, похідних від іменників і прикметників: знедоли­ти, знесилитися, знеславити.

Ускладненням називається такий процес, унаслідок яко­го в межах морфемно нечленованих слів починають виділятися ті або ті морфеми. Процесу ускладнення зазнають головним чином слова іншомовного походження, окремі частини яких ототожню­ються з морфемами рідної мови. Наприклад, у словах ганок, ри­нок виділяється суфікс -ок- за аналогією до слів свідок, випадок.

Своєрідні процеси, що призводять до змін у морфемному скла­ді слова, виникають унаслідок переходу слів з однієї частини мо­ви в іншу. Це спричиняє зміну граматичних значень, а отже, і зміну функцій формотворчих і словозмінних морфем. Такий про­цес називають конверсією. Наприклад, у прислівнику далеко, по­хідному від прикметника середнього роду {далеко), закінчення -о перетворилося на суфікс. Унаслідок переходу прикметника (діє­прикметника) в іменник втрачається його здатність узгоджувати­ся з іменником, і тому закінчення стає показником віднесеності лише до одного роду (минуле, майбутнє — середи, рід; чергова, вожата — жін. рід; молодий, будівничий — чол. рід).

Інші зміни відбуваються внаслідок переходу словоформ змі­нюваних слів у прислівники: флексії словоформ перетворюються на словотворчі суфікси (пор.: іменникові словоформи біг— біг-ом, гаюп — галоп-ом бас — бас-ом і похідні від них прислівники бігом, галопом, басом, у яких флексія -ом стала суфіксом).

Службові слова — прийменники, частки, сполучники та вигу­ки, що утворилися на фунті повнозначних слів, втрачають мор­фологічні ознаки відповідних частин мови, стають незмінювани­ми і морфемно нечленованими.

,10.3. ЗАЙМЕННИК §77. Загальне поняття про займенник

1. Займенник лише вказує на предмети, ознаки та кіль­кість, але не називає їх.

Наприклад, у реченні: Він нічого не міг думати, а тільки глибоко, всім серцем і всіма нервами своїми почував: треба їх рятувати! (І. Франко) — є тільки вказівки на якісь осо­би чи предмети, але їх не названо. Значення займенників стає зрозумілим тільки тоді, коли ми сприймаємо їх у кон­тексті. У даному разі йдеться про героїв повісті І. Франка «Борислав сміється» — Бенедя Синицю (він) і робітників (їх).

Займенники в мові вживаються часто для того, щоб уник­нути повторення тих самих слів. При цьому форму займен­ника треба узгоджувати з родом і числом іменника, замість якого цей займенник ужито: 1. Студентство виявляє дедалі більшу громадську активність. Воно об’єднується. Його ціка­вить політичне життя країни. 2. Студенти виявляють дедалі більшу громадську активність. Вони об’єднуються. їх цікавить політичне життя країни.

Але не можна допускати, щоб займенник у реченні чи тексті співвідносився водночас із різними словами, як ось: І піснею сонце віта тракторист, що рідною лине землею. Не зрозуміло, хто лине: пісня, сонце чи тракторист?

Правильно вжиті займенники, крім того, допомагають пов’язати речення між собою в тексті.

2. За значенням займенники поділяються на дев’ять роз­рядів:

а) особові — вказують на особи: я, ми (перша особа), ти, ви (друга особа), він, вона, воно, вони (третя особа);

б) зворотний себе — вказує на ту особу, яка виконує дію;

в) присвійні — вказують на належність предмета першій особі: мій, наш; другій особі: твій, ваш; третій особі множи­ни: їхній; особі, яка виконує дію: свій (на належність пред­мета третій особі однини вказують особові займенники в ро­довому відмінку: його, її);

г) вказівні — вказують на предмет: цей, той; на ознаку: такий; на кількість: стільки;

ґ) означальні: весь, всякий, кожний, інший, сам, самий;

д) питальні — являють собою запитання до іменника: хто? що?; до прикметника: який? чий?; до числівника: скіль­ки? котрий?;

е) відносні — ті, що й питальні, але вживаються для при­єднання підрядних речень до головних (Благословен же той, хто від грози не никне, і пісня, що летить до радісних небес.— В. Сосюра);

є) неозначені — утворюються від питальних за допомо­гою часток аби-, де-, -сь (пишуться разом) та хтозна-, казна-, бозна-, будь-, -небудь, невідь- (пишуться через дефіс): абиякий, дехто, щось, хтозна-скільки, казна-чий, бозна-що, будь-хто, котрий-небудь, невідь-скільки та ін.;

ж) заперечні — утворюються від питальних за допомо­гою частки ні- (пишеться разом): ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки, нікотрий.

3. У неозначених і заперечних займенниках, якщо в них між часткою і займенником є прийменник, усі частини пи­шуться окремо: в декого — де в кого, абиким — аби з ким, до будь-кого — будь до кого, про ніщо — ні про що, нікого — ні від кого.