Інші спроби типологічної класифікації мов

Представлена у цьому підручнику типологічна класифікація мов не позбавлена недоліків. Головний із них стосується непослідовності й порушення єдиного принципу класифікації. Так, скажімо, на синтетичні й аналітичні мови поділяють тільки флективні індоєвропейські мови, тоді як на такі типи можна поділити всі мови світу, і тоді до аналітичних мов будуть віднесені не тільки такі індоєвропейські мови, як французька, англійська, а й неіндоєвропейська китайська мова.

У цьому плані на увагу заслуговує типологічна класифікація мов сучасного американського мовознавця Джозефа Грінберга (нар. 1915) на основі статистичних індексів. Так, зокрема, Індекс синтетичності вираховується за формулою ф-, де М - кількість морфів у певному відрізку тексту, а W - кількість слів у тексті. Мови з індексом від 1 до 2 вважаються аналітичними, від 2 до 3 - синтетичними, а від 3 і більше - полісинтетичними. За підрахунками Дж. Грінберга, найнижчу величину має в'єтнамська мова - 1, 06, тобто на 100 слів припадає 106 морфів, найвищу має ескімоська мова - 3,72, тобто на 100 слів припадає 372 морфи. Англійська мова має показник 1,68, російська - 2,33 (за іншими даними - 2,45), санскрит - 2,59. На основі індексу синтетичності до аналітичних мов відносять в'єтнамську, китайську, перську, італійську, німецьку, датську; до синтетичних - українську, російську, санскрит, литовську, чеську, польську, якутську; до полісинтетичних - ескімоську, туземно-американські, іберо-кавказькі.

Крім індексу синтетичності, Дж. Грінберг використав індекс префіксації, індекс деривації та індекс аглютинації.

Як бачимо, на противагу своїм попередникам Грінберг порівнює не мови в цілому, а тільки їх окремі риси і виражає ці відношення числовими індексами, що забезпечує його типології повну об'єктивність: кожна мова посідає в класифікації певне місце відповідно до статистичного показника ознаки, за якою класифікуються мови.

Загальне визнання здобула синтаксична типологія І.І. Мєщанинова (1883-1967), що ґрунтується на оформленні основних синтаксичних відношень у реченні, тобто на відношеннях між дією, діючою особою та об'єктом дії. За цією ознакою Мєщанинов виділяє три типи мов: пасивні, ергативні й номінативні.

У пасивних мовах ні суб'єкт, ні об'єкт не мають жодного граматичного оформлення, об'єднуючись у один комплекс, підпорядкований провідному слову. До пасивних належать інкорпоративні мови.

В ергативних мовах дієслово-присудок має подвійний синтаксичний зв'язок з підметом. Воно не тільки узгоджується з підметом, але й одночасно керує ним: при перехідному дієслові підмет стоїть в особливому (ергативному) відмінку - відмінку діяча, а при неперехідному - в абсолютному. До ергативних мов належать кавказькі (аварська, лакська, даргинська, частково грузинська), баскська, шумерська, давньоєгипетська, деякі індійські та іранські мови, а також деякі мови Австралії й Америки.

У номінативних мовах підмет знаходиться в називному відмінку незалежно від того, перехідне чи неперехідне дієслово. До номінативних належать індоєвропейські, тюркські, монгольські, фіно-угорські та інші мови.

З інших типологічних класифікацій відомі класифікації Ф. Містелі, Е. Сепіра й О. Ісаченка.

Швейцарський мовознавець Франц Містелі (1841 - 1903) в основу своєї типологічної класифікації поклав два критерії: місце слова в реченні і внутрішню структуру слова. Перший (синтаксичний) критерій є дуже важливим, бо в аналітичних мовах (англійській, шведській, норвезькій та ін.) місце присудка після підмета суворо фіксоване, в аглютинативних мовах, зокрема тюркських, присудок знаходиться в кінці речення.

Американський мовознавець Бдуард Сепір побудував свою типологічну класифікацію на таких двох критеріях: 1) техніка об'єднання морфем (злютованість кореневої та афіксальної морфем). На основі цієї ознаки він виділяє ізолюючі мови (не мають формальних елементів), аглютинативні (приєднання афікса не викликає змін у корені), фузійні (морфемний шов важко визначити) і символічні (наявні внутрішні зміни в корені); 2) ступінь синтезу лексичних і граматичних значень. На цій основі виділяють аналітичні, синтетичні та полісинтетичні мови. Поєднання цих двох критеріїв дало можливість Сепіру виділити 21 тип мов.

Австрійський мовознавець Олександр Ісаченко (1910- 1978), використовуючи критерії кількості голосних і музикального наголосу, а також кореляції приголосних за м'якістю/твердістю, на матеріалі слов'янських мов установив два типи мов: вокалічний, до якого належать словенська, сербська та хорватська мови, і консонантний, куди входять українська, російська, білоруська, польська та інші мови.

Література

І. Підручники й посібники зі вступу до мовознавства

Ардентов Б.П. Введение в языкознание. - Кишинев, 1967.

Баранникова Л .И. Введение в языкознание. - Саратов, 1973.

Баранникова Л.И. Основные сведения о языке. - М., 1982.

Білецький А.О. Про мову Й мовознавство. - К., 1996.

Бондарко Л.В., Вербицкая Л.А., Гордина М.В. Основы общей фонетики. - СПб., 1991.

Будагов P.A. Введение в науку о языке. - М., 1965.

БулаховскиЙ Л.А. Введение в языкознание. - М., 1954.

Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. - К., 1959.

Георгиев В., Дуриданов И. Езикознание. - София, 1978. Головин Б.Н. Введение в языкознание. - М., 1983. Дорошенко СЛ., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. - К,. 1974. Зиндер Л.Р. Общая фонетика. - М" 1979. Калинович М.Я. Вступ до мовознавства. - К.- Львів. 1947. Камчатнов A.M., Николина М.А. Введение в языкознание. - М.. 1999.

Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. - К.- Одеса, 1991. Касевич В.Б. Элементы общей лингвистики. - М.. 1977. Кодухов В.И. Введение в языкознание. - М., 1987. Кочергина В.А. Введение в языковедение. - М., 1991. Лайонз Дж. Введение в теоретическую лингвистику. - М., 1978.

Маслов Ю.С. Введение в языкознание. - М.. 1987 Матусевич М.И. Введение в общую фонетику. - Л., 1959.

Мурат В.П. Введение в языкознание: Методические указания для студентов филологических факультетов университетов. - М., 1988.

Норман Б.Ю., Павленко H.A. Введение в языкознание; Хрестоматия. - Минск, 1977.

Плунгян В.А. Почему языки такие разные. - М., 1996.

Перетрухин В.Н. Введение в языкознание. - Воронеж, 1972.

Потапенко О.І. Цікаве мовознавство. - Біла Церква, 1996. Реформатский A.A. Введение в языковедение. - М., 1996. Рождественский Ю.В. Введение в общую филологию. - М., 1979.

Росетті А. Вступ до фонетики. - К., 1974.

Фигуровский И.А. Введение в общее языкознание. - М., 1969.

Широков О.С. Введение в языкознание. - М., 1985.

Ющук І.П. Вступ до мовознавства. - К., 2000.

Milewski Т. Jezykoznawstwo. - Warszawa, 1972.

IІ. Збірники вправ і завдань

Венцкович Р. Лингвистический тренажер. - М., 1974.

200 задач по языковедению и математике. - М., 1972.

Доленко М.Т. Вступ до мовознавства: Збірник вправ і завдань. - К., 1975.

Донець Л.С.,Мацько Л.І. Вступ до мовознавства: Практикум.- К., 1989.

Зиндер Л.Р. Введение в языкознание: Сборник задач. - М., 1987.

Калабина С.И. Практикум по курсу "Введение в языкознание". - М.( 1985.

Кодухов В.И. Задания к практическим занятиям и контрольным работам по "Введению в языкознание". - М., 1976.

Кондратов H.A. и др. Сборник задач и упражнений по введению в языкознание. - М., 1991.

Копосов Л.Ф., Рупосова Л.П. Сборник задач и упражнений по введению в языкознание. - М., 1985.

Малаховский В.А. Сборник задач и упражнений по курсу "Введение в языкознание". - М., 1960.

Мучник И.П. Введение в языкознание: Сборник задач и упражнений для практических занятий и самостоятельной работы студентов. - м., 1961.

Норман Б.Ю. Сборник задач по введению в языкознание. - Минск, 1989.

III. Довідкова література

Вахек Й. Лингвистический словарь Пражской лингвистической школы. -М., 1964.

Кротевич Є.В., Родзевич Н.С. Словник лінгвістичних термінів. - К., 1957.

Левицьки Й Ю.-М. Мови світу: Енциклопедичний довідник. - Львів, 1998.

Лингвистический энциклопедический словарь. - М., 1990.

Марузо Ж. Словарь лингвистических терминов. - М., 1960.

Немченко В.Н. Основные понятия морфемики в терминах. - Красноярск, 1985.

Немченко В.Н. Основные понятия словообразования в терминах. - Красноярск, 1985.

Нечаев Г.А. Краткий лингвистический словарь. - Ростов-на-Дону, 1976.

Розенталь Д.Э., Теленкова М.А. Словарь-справочник лингвистических терминов. - М., 1976.

Українська мова. Енциклопедія. - К., 2000 (друге видання - 2004).

Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. СЯ. Єрмоленко. - К., 2001.

Хэмп Э. Словарь американской лингвистической терминологии. - М., 1964. .

Штерн І.Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики. Енциклопедичний словник. - К.( 1998.

Энциклопедический словарь юного филолога.

Морфологічна класифікація мов, класифікація, заснована на схожості і відмінності мовної структури, в протилежністьгенеалогічній класифікації мов . До тих пір, поки лінгвістична типологія ставила своєю за мету створення типологічноюкласифікації мов, всі типологічні класифікації були майже виключно морфологічними, оскільки морфологія тривалий час була найбільш розробленою областю мовознавства. Проте М. до. я. спочатку не мислилася пов'язаною виключно з морфологічним рівнем мови (див. Рівні мови ) , а отримала свою назву внаслідок того, що в центрі уваги її творців знаходився формальний аспект мови. Базисні поняття М. до. я. — морфема і слово; основні критерії: характер морфем, що об'єднуються в слові (лексичні — граматичні), спосіб їх об'єднання (пре- або постпозиція граматичних морфем, що має безпосереднє відношення до синтаксису; аглютинація — фузія, що відноситься до області морфонологиі); співвідношення морфеми і слова (ізоляція, коли морфема = слову, аналітізм / синтетізм словотворення і словозміни), зв'язане з синтаксисом. М. до. я. прагне характеризувати не конкретні мови, в яких завжди представлено декілька морфологічних типів, а основні структурні явища і тенденції, що існують в мовах. М. до. я. була створена і удосконалювалася протягом 19 ст німецькими лінгвістами А. Шлегелем, Х. Штейнталем, Ст Гумбольдтом, А. Шлейхером і ін. Американський лінгвіст Е. Сепір спробував упорядкувати критерії М.. я., ввів поняття міри якості, виходячи з того, що той або інший тип може реалізовуватися в мові більшою чи меншою мірою (так, мова може бути «майже аморфною» або «вкрай агглютінатівним»), і створив гнучку класифікаційну шкалу, наблизивши дані М. до. я. до реального стану конкретних мов. З початку 20 ст, тобто з тих пір, як значно розширилися лінгвістичні знання про структуру мови в цілому і про особливості мов різних типів і мовних сімей, створення загальної типологічної класифікації не є ні основним, ні найактуальнішим завданням типології. Стало очевидне, що класифікація, вільна від недоліків традиційною М. до. я. (нечіткість основних понять, нерозмежування різнотипних класифікаційних критеріїв, неопрацьованість уявлень про необхідні і достатні критерії, невідповідність конкретним мовним структурам) і що включає також фонологічні, синтаксичні, семантичні характеристики структури мови, в даний час ще не може бути створена. Проте існують деякі напрями в типології, плідно використовуючі дані М. до. я. Так, американський лінгвіст Дж. Грінберг вводить в класифікацію Сепіра ряд нових критеріїв і принцип кількісної оцінки властивостей мови. Чеський лінгвіст В. Ськалічка і інші представники так званої характерологичеськой типології досліджують внутрішньоструктурні закономірності, згідно з якими в одній мові поєднуються деякі типологічні ознаки, тобто розробляють характеристику мовного типа. Радянський лінгвіст Б. А. Успенський класифікує мовні елементи і їх групи по впорядкованих критеріях, услід за цим — мови по наявності / відсутності в них тих або інших груп елементів, причому мови характеризуються відносно деякого мови-еталону, структурованого відповідно до загальних принципів М. до. я., інтерпретованими відповідним чином.