45. Новаторство в. Сухомлинського

стВ. О. Сухомлинський — автор 41 монографії і брошури, більше 600 статей, 1200 оповідань і казок. Загальний тираж його книг становить близько 4 млн екземплярів на різних мовах народів світу. В квітні 1970 року він закінчив роботу «Проблеми виховання всесторонньо розвинутої особи» — доповідь для захисту докторської дисертації по сукупності робіт. Всі праці Сухомлинського дають переконливе уявлення не тільки про різносторонність педагогічних підходів Сухомлинського, але і про цілісність всього його педагогічного мислення.

Твори В. Сухомлинського видані 53-а мовами світу, загальним тиражем майже 15 млн примірників. Книга «Серце віддаю дітям» перекладена на 30 мов світу і витримала 54 видання. В період з 1945 по 1970 рр. надруковано 463 статті; у 1971–1986 рр. — 105 статей.^[2]

Країни, де видавались твори В. Сухомлинського: Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Естонія, Казахстан, Киргизія, Латвія, Литва, Молдавія, Таджикистан, Татарстан, Узбекистан, Чувашія. А також: Англія, Болгарія, Іспанія, Китай,Монголія, Німеччина, Польща, Румунія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехословаччина, Югославія, Японія. Його книги присвячені головним чином вихованню і навчанню молоді, педагогізації батьків, методиці викладання мови ілітератури в середніх школах та ін. Пропагуючи в засаді виховання колективізму в учнів, Сухомлинський рішуче відкидав принцип виховання індивідуума через колектив як засаду, «яка може завдати духової травми вихованцеві». Віддаючи належне трудовому вихованню в школі, виступав проти ранньої спеціалізації (з 15 років життя), передбаченої «Законом про зміцнення зв'язку школи з життям».

Найважливішими працями Сухомлинського є: «Воспитание коллективизма у школьников» (1956); «Трудовое воспитание в сельской школе» (1957); «Педагогический коллектив средней школы» (1958); «Виховання в учнів любові і готовності до праці» (1959); «Воспитание коммунистического отношения к труду» (1959); «Воспитание советского патриотизма у школьников» (1959); «Система роботи директора школи» (1959); «Верьте в человека» (1960); «Як ми виховали мужнє покоління» (1960); «Виховання моральних стимулів до праці у молодого покоління» (1961); «Духовный мир школьника» (1961); «Формирование коммунистических убеждений молодого поколения» (1961); «Людина неповторна» (1962); «Праця і моральне виховання» (1962); «Дума о человеке» (1963); «Нравственньй идеал молодого поколения» (1963); «Шлях до серця дитини» (1963); «Воспитание личности в советской школе» (1965); «Щоб у серці жила Батьківщина» (1965); «Моральні заповіді дитинства і юності» (1966); «Трудные судьбы» (1967); '«Павлышская средняя школа» (1969); «Сердце отдаю детям» (1969); «Народження громадянина» (1970); «Методика виховання колективу» (1971); «Разговор с молодым директором школы» (1973); «Как воспитать несовершеннолетнего человека» (1975); «Мудрая власть коллектива» (1975) та багато інших. У 1976 р. видані вибрані твори Сухомлинського у 5-ти т. У 1974 р. за книгу «Серце віддаю дітям» Сухомлинський удостоєний Державної премії УРСР. Нагороджений орденом Леніна та багатьма медалями.В 1989 р. була утворена Міжнародна асоціація прихильників Сухомлинського (Марбург), а в 1990 р. — Українська асоціація Василя Сухомлинського, яка систематично проводить Всеукраїнські педагогічні читання, присвячені вивченню і впровадженню у широку педагогічну практику творчої спадщини видатного педагога. З плином часу інтерес учених і вчителів до життя і творчості В. О. Сухомлинського зростає, поширюється в Україні й світі. Без його творчості не можна уявити сучасної гуманної педагогіки.Ураховуючи визначний внесок В. О. Сухомлинського у вітчизняну і світову педагогічну науку, Верховна Рада України постановила: оголосити 2003–2004 навчальні роки в Україні роками Василя Олександровича Сухомлинського.Зростання кількості публікацій, пов'язаних з життям і діяльністю В. О. Сухомлинського, їх багатоплановість, а також видання творів різними мовами зумовлюють потребу систематичного аналізу й упорядкування. Тому природно, що дослідники із середини 90-х років, історики педагогіки запропонували вживати узагальнюючий термін «Сухомлиністика». Зараз ним широко користуються дисертанти, викладачі вузів, бібліотекарі.За десять років сухомлиністика набула стабільності, масштабності й різноплановості. За ініціативою Української асоціації Василя Сухомлинського з 1993 р. проводяться щорічні Всеукраїнські педагогічні читання «В. О. Сухомлинський у діалозі з сучасністю». 25 вересня 2003 р. відбулися урочисті збори в Київському міському будинку вчителя, присвячені 85-річчю від дня народження великого педагога-гуманіста В. О. Сухомлинського та другі Міжнародні і десяті Всеукраїнські педагогічні читання «Василь Сухомлинський у діалозі із сучасністю: особистість учителя».Важливим засобом поширення ідей В. Сухомлинського є проведення Всеукраїнських конкурсів студентських робіт за його спадщиною. Спадщина вченого є об'єктом наукового дослідження докторських і кандидатських дисертацій, виконаних у різних країнах.Ідеї Сухомлинського активно впроваджують в життя: Павлиська середня школа ім. В. О. Сухомлинського; Український колеж ім. В. О. Сухомлинського м. Києва; Олександрійське педагогічне училище Кіровоградської області ім. В. О. Сухомлинського; Миколаївський національний університет ім. В. О. Сухомлинського; дитячий навчальний заклад ім. В. О. Сухомлинського; Державна науково-педагогічна бібліотека України ім. В. О. Сухомлинського.За свою педагогічну працю він був нагороджений двома орденами Леніна, багатьма медалями Союзу РСР. З 1958 року Сухомлинський — член-кореспондент Академії Педагогічних Наук РРФСР, з 1958 р. Заслужений вчитель УРСР. В 1968 року йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці. В тому ж році він був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.У 2011 році на честь Василя Сухомлинського названа вулиця в Києві.^[3]Серце віддаю дітям,Сто порад учителеві.

47. Першi декрети Радянського уряду про OCBiTY.Традицi}, новацi}, iдеологiя Після встановлення радянської влади почалися так звані соціалістичні перетворення в усіх сферах життя українського суспільства. Не обминули вони і культуру. Правлячий режим добре розумів, що культура може стати важливим чинником у подальшій політичній боротьбі. Радянське керівництво вважало за доцільне поширювати здобутки загальнолюдської культури, але надавало їм ідеологічного забарвлення.

У 1919 р. на значній частині українських земель було встановлено радянську владу. Освітню справу очолив Народний комісаріат освіти. Основна його діяльність була направлена на перетворення шкільних закладів різних типів, зокрема приватних гімназій та ліцеїв на стандартизовану державну установу з семирічним навчанням – «єдину трудову школу», яка мала поширення в радянській Росії. Навчання у такій школі проголошувалося в два ступені: перший – охоплював дітей віком з 8 до 13 років (чотири класи), другий – з 14 до 17 років (три класи). Особливий наголос робився на трудовому характері навчально-виховного процесу, поєднанні навчання з продуктивною працею. Після закінчення семирічки діти могли продовжити навчання у професійно-технічних школах і технікумах. Але через рік позиція Народного секретаріату освіти змінилася. Враховуючи матеріальну скруту більшості українських сімей, у забезпеченні навчання і виховання дітей, а також велику кількість безпритульних, освітянське керівництво запропонувало реорганізувати школу першого ступеня, поклавши в її основу дитячий будинок, в якому дитина перебувала не тільки під постійним контролем, а й підпадала під вплив виховної системи, основаної на комуністичній ідеології. Школу другого ступеня мали заступити професійно-технічні навчальні заклади, де підлітки залучалися до реального процесу виробництва і мали випускатися фахівцями з необхідних державі робітничих та селянських професій. Порівняно з 1917 р. кількість учнів у загальноосвітніх школах зросла з 1,7 до 2,25 млн чол. На кінець 1920 р. в Україні нараховувалося 21,9 тис. загальноосвітніх шкіл. Майже в половині шкіл навчання відбувалося українською мовою. Значні зміни сталися з приходом до влади більшовиків і у вищій школі. У березні 1919 р. Народний комісаріат освіти УСРР розпочав демократизацію управління вищою освітою. Вона, в основному, зводилася до ліквідації автономії навчальних закладів та закріплення за ними комісарів. Водночас обмежувались повноваження вчених факультетських рад, вони почали формуватися наполовину із студентів. Окрім того, більшовики взяли курс на ліквідацію університетів як осередків буржуазних настроїв у суспільстві. На базі університетських факультетів започатковувалися інститути - галузеві навчальні заклади інститути народної освіти, які мали готувати вчителів для шкіл. Для підготовки селянської і робочої молоді до навчання у ВНЗ в 1920 р. були відкриті робітничі факультети (робфаки). Тільки у 1920 р. в Україні відкрилося 20 інститутів, 48 технікумів і близько сотні курсів педагогічного профілю. В кінці 1920 р. в Україні діяло 13 робфаків, 38 ВНЗ, в яких навчалося понад 57 тис. студентів і слухачів, що у декілька разів перевищувало дореволюційну кількість студентів. За цей рік було випущено тільки 3 тис. спеціалістів з вищою освітою. Радянська влада, як і всі державні утворення, що діяли в Україні у 1918-1921 рр. прагнули використати у власних інтересах величезний потяг мас до культури. Ідеологізація культури почалася зі створення в лютому 1919 р. Народному комісаріату агітації і пропаганди в українському радянському уряді. Він почав регулярний випуск радянських періодичних видань. Газети і журнали видавалися російською і українською мовами. Сумарна кількість віддрукованої у 1920 р. пропагандистської продукції перевищила 18,5 млн. примірників. При цьому «буржуазні» газети закривалися.

Більшовики прагнули поставити «Просвіти» під свій контроль, перетворивши їх на знаряддя комуністичного виховання. Проте перебудувати діяльність «Просвіт» не вдалося і більшовики в 1921 р. пішли на їх знищення. Протягом громадянської війни більшовики створили свою систему культурно-просвітницьких закладів, яких до кінця 1920 р. налічувалося близько 15 тис. Це були: клуби, народні будинки, бібліотеки тощо . У липні 1920 р. було затверджене положення про хату-читальню як опорний пункт просвітньої роботи в селах.

У 1920 р. була створена республіканська комісія по боротьбі з неписьменністю, яку очолив голова ВУЦВК Г.Петровський. Разом з нею Народний комісаріат освіти дістав право залучати до навчання неписьменних на засадах трудової повинності всіх грамотних громадян, які звільнялися від воєнної мобілізації. У цей час в Україні діяло 7 тис. вечірніх шкіл і гуртків, де навчалося понад 200 тис. людей у віці від 8 до 50 років. Результати ліквідації неписьменності були підведені демографічним переписом 1920 р. Якщо до революції серед мешканців України грамотних нараховувалося 27,9%, то наприкінці 1920 р. – 51,9%.

Отже, в період визвольних змагань в Україні здійснювався активний процес формування національної системи освіти. Політика різних урядів сприяла розбудові цього процесу, але кожен з них намагався трансформувати в ньому свої ідеологічні принципи і підпорядковувати його власним інтересам.

Першим навчальним закладом вищого типу на східнослов'янських землях стала Острозька слов'яно-греко-латинська академія (або "тримовний ліцей"), відкрита князем Костянтином Острозьким (1527-1608) у 1576 році. В Острозькій слов'яно-греко-латинській академії вивчали слов'янську, грецьку, латинську та польську мови. Програма передбачала також вивчення, окрім "семи вільних мистецтв", ще й вищих студій - філософії та богослов'я, хоч окремого класу богослов'я не було.

Острозька школа-академія мала високий рівень викладання, про що засвідчує той факт, що навіть освічені католики називали ЇЇ академією. Очолив її шляхтич із Поділля, письменник Герасим Смотрицький. Серед професорів, які створили науковий гурток при академії, писали наукові праці, підручники, посібники, були греки Кирило Лукаріс, Діонісій Палеолог, Никифор (протосінкел), Масхопуло (мав римську освіту), ієромонах із Острога Кипріян (здобував освіту в Падуї та Венеції), математик та астроном Ян Лятос (поляк, який раніше був професором Краківського університету), острозький священик Дем'ян Наливайко (брат козацького ватажка), інші українські публіцисти та філологи. Пізніше в роботі гуртка брав участь Мелетій Смотрицький, який згодом, як уже згадувалося, стояв біля витоків підвищеної освіти у Києво-Могилянській академії.

За 60 років існування Острозької школи-академії здобуло підвищену освіту близько 500 осіб. Серед них - гетьман П.Конашевич-Сагайдачний, який пізніше став одним із найвідоміших опікунів Київської братської школи - родоначальниці славетної Київської академії, оскільки з усім своїм військом записався до Київського Богоявленського братства, а, помираючи, у 1622 році більшість своїх коштів заповів цій школі.

Після смерті князя К.Острозького почався поступовий занепад Острозької школи-академії.

Вища педагогічна освіта України пройшла в своєму розвитку славетний, але тернистий шлях. Визначне місце серед перших навчальних закладів займає Острозька академія. Чи справді це була перша в Україні вища школа? Які особливості навчально-виховного процесу в ній? Чи були в цьому навчальному закладі створені умови для реалізації особистісно-орієнтованої технології? Навколо цих питань і сьогодні точиться наукова полеміка. Відповіді на них важливі тому, що на основі вивчення минулого вищої освіти відкриваються можливості для прогностичного тлумачення процесів і явищ у ВНЗ сучасної України.

У другій половині XVI століття відбувся тяжкий перелом для України: на основі Люблінської унії 1569 року Литва й Україна були приєднані до Польщі. Саме ця подія відкрила широку дорогу польському католицизму на українські землі. Розпочалася ідеологічна й культурна експансія Польщі. В Україні будуються польські школи, добре обладнані, з досить високим рівнем навчання.

Деякі українські феодали, зокрема князі Острозькі, будучи палкими ревнителями православ'я, виступали організаторами опору католицькій експансії. Вони розуміли, що для боротьби й протистояння католицизму потрібні освічені люди, а також школи, де підростаюче покоління виховувалося б у патріотичному дусі й на традиціях вітчизняної педагогічної практики, для якої, між іншим, завжди були характерні співтворчість, повага до учня як особистості, врахування природи дитини.

На діяльність Острозької школи значний вплив мали вчені з Греції. Грецька освіченість у ХV столітті перебувала в тісному взаємозв'язку з італійською гуманістичною культурою й була перейнята реформаторськими ідеями, які сучасні педагоги називають "особистісно орієнтованим вихованням". Грецьку мову викладали відомі грецькі вчені, "доктори наук латинських і еллінських" Кирило Лукаріс, Діонісій Палеолог і Никифор. Це теж мало вплив на подальші взаємовідносини учнів та вчителів Академії, на її дух співпраці та співтворчості. Недаремно вона здобула в Європі славу "Острозьких Афін".

Острозька школа відіграла важливу роль в розвитку вітчизняної науки і культури, в поширенні освіти на Україні. У пізніше відкритих школах у Львові, Києві, Луцьку, Вільнюсі, Бресті та інших містах викладали вихованці Острозької колегії. З неї вийшло чимало визначних учених, громадських та політичних діячів. Це, зокрема, український і білоруський письменник, філолог, ректор Київської братської школи Мелетій Смотрицький; письменник і громадський діяч Іов Княгиницький; відомий полководець, гетьман українського реєстрового козацтва Петро Конашевич-Сагайдачний. Знаменно, що коли в 1615 р. було відкрито Київську братську школу, яка згодом стала академією, члена Острозького гуртка Іова Борецького призначили її першим ректором. У 1619-1620 pp. на цій посаді перебував Мелетій Смотрицький.

Про Острозьку школу згадується в багатьох джерелах різного періоду. Серед них знаходимо й історико-педагогічні праці, науковим об'єктом дослідження яких була діяльність Острозької школи. У різних документах вона іменується ще як колегіум, школа, школа підвищеного типу.

В Острозі здійснювалося і переписування книжок. Тут було створено пам'ятку українського літописання - Острозький літописець, що інформував про події до 1636р. У 1602р. Острозька академія і друкарня відкрили свою філію при Германському монастирі, що за кілька років свого існування здійснила цінну літературну і видавничу працю.

Книги в Острозькій друкарні випускалися з перервами до 1612р. За короткий час тут побачило світ близько 30 видань.

Острозька школа мала своєрідний триступінчатий характер. Вона об'єднувала елементарну школу з середньою та началами вищої. В Острозі першодрукарем Іваном Федоровим був виданий буквар саме для елементарних класів цієї школи. Разом з тим сучасники називали її колегіумом, тобто визначали її як середню. І викладання знаменитих "семи вільних наук" було типовим для середньої школи того часу. Ректор Герасим Смотрицький називав же її академією. Дійсно, програма, рівень підготовки викладачів і учнів свідчить про належність цієї школи до типу вищих. Ознакою вищого навчального закладу було й те, що в Острозі вдосконалювалися в науках люди, що вже мали певний рівень освіти.

1. Історія створення Острозької академії

Заснування Острозької Академії відносять до 1576 р. Вибір саме Острога пояснюється:

а) зростанням економічного значення міста (особливо після остаточного утвердження тут К.-В.Острозького у 1574-1576 рр.),

б) центральним положенням його серед володінь князів Острозьких (їх "домоначальний град");

в) розташуванням тут одного з центрів єпархії (Луцького і Острозького єпископства) з кафедральним собором (замкова Богоявленська церква),

г) існуванням культурних традицій (церкви і монастирі з їх бібліотеками, розвиток іконопису та музичного (хорового в першу чергу) мистецтва та ін.).

Острозька школа (академія) - перший вищий навчальний заклад у Східній Європі, найстарша українська науково-освітня установа. У 1576 році князь Острозький Костянтин-Василь засновує слов'яно-греко-латинську академію в Острозі.

В цій академії К.-В.Острозький вводив індивідуальне забезпечення для викладачів Академії, членів гуртка, письменників та друкарів. Варто згадати і кошти, які не могли не виділятись на будівництво приміщень, організацію навчання та друкування, забезпечення папером (у 1595 -1596 р. було створено папірню в Острозі) та ін.

Велику суму коштів на розбудову академії надала його племінниця - княжна Гальшка Острозька. 7 лютого 1577 р. - перша згадка про академію в передмові до книги Петра Скарги "Про єдність костьолу Божего". В основу діяльності Острозької академії було покладено традиційне для середньовічної Європи вивчення семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії), а також вищих наук: філософії, богослів'я, медицини. Студенти Острозької академії опановували п'ять мов: слов'янську, польську, давньоєврейську, грецьку, латинську. Першим ректором школи був письменник Г.Смотрицький, викладачами - видатні тогочасні українські та зарубіжні педагоги-вчені, такі як Дем'ян Наливайко, Х.Філалет, І.Лятос, Кирило Лукаріс та ін. О.Ш. мала великий вплив на розвиток педагогічної думки та організацію шкільництва в Україні: за її зразком діяли пізніші братські школи у Львові, Луцьку, Володимирі-Волинському. Вихованцями школи були: відомий учений і письменник М.Смотрицький, гетьман П.Сагайдачний та ін., пізніші видатні церковні і культурні діячі.

2. Історичні діячі, пов'язані з Острозькою академією

1.Гальшка Острозька, княжна, племінниця Василя-Костянтина Острозького, фундаторка академії.

2.Костянтин-Василь Острозький, фундатор академії, князь (син Острозького Костянтина Івановича), український магнат, воєвода київський, маршалок Волинський, політичний і культурний діяч, один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої.

3.Христофор Філарет, вигадане ім'я автора одного з найвидатніших творів української літератури кінця XVI ст. під назвою "Апокрисис". Дослідники сходяться на тому, що псевдонім нележить прибічникові князя К.Острозького протестантові Мартину Броневському, відомому тогочасному письменникові, громадському і культурному діячеві.

4.Клірик Острозький, нерозгаданий псевдонім українського письменника-полеміста кін. 16 - поч. 17 ст. Закінчив Острозьку школу. О.К. входив до літературного гуртка викладачів академії.

5.Зизаній Лаврентій, український мовознавець, письменник, перекладач, педагог, богослов і церковний діяч.

6.Никифор Парасхес Кантакузен, церковний діяч, полеміст, випускник Падуанського університету, викладав в Острозькій академії.

7.Герасим Смотрицький, письменник і педагог з дрібної шляхетської родини з Поділля. Був писарем у Кам'янець-Подільському старостві, 1576 запрошений князем Костянтином Острозьким до Острога, де став одним з передових діячів вченого острозького гуртка; з 1580 Смотрицький -- перший ректор Острозької школи (академії).

8.Мелетій Смотрицький, український мовознавець, праці якого вплинули на розвиток східнослов'янських мов; письменник, церковний і освітній діяч, випускник Острозької академії. Смотрицький є автором унікальної "Граматики слов'янської" (1619), що систематизувала церковнослов'янську мову.

9.Іван Федоров, діяч східнослов'янської культури, її перший відомий по імені типограф, гравер, ливарних справ майстер, засновник Острозької друкарні.

10.Дем'ян Наливайко, український православний церковний діяч і письменник, член Острозького культосвітнього осередку, придворний священик князя К.Острозького, викладач Острозької школи, брат Северина Наливайка, син кушніра.

11.Андрій Римша, український письменник і перекладач, випускник Острозької академії.

12.Кирило Лукаріс, православний церковний діяч, Патріарх Олександрійський (1602-21) і Константинопольський (з 1621), викладач Острозької академії.

13.Петро Конашевич Сагайдачний, гетьман, шляхтич червоноруський з Перемишльської землї, козацький ватажок, кошовий отаман Війська Запорозького, провідник реєстрового козацтва, випускник Острозької академії.

3. Назва і тип Острозької школи

Через відсутність офіційно визначеного статусу Острозька Академія називалась сучасниками по-різному. Одночасно вона фігурувала і як школа, і як училище, і як ліцей, і як гімназія, і як академія.

Хронологічно першою назвою, яка була зафіксована в "Букварі" 1578 р. була "дітищне училище" (передмова І.Федорова). В цьому могли відобразитись по-перше, статус школи на початковому етапі формування (початкова), чи, по-друге, що більш ймовірно, орієнтація книги (буквар) на підготовчі класи, оскільки в тій же передмові йдеться про запрошених для роботи викладачів, а в самому "Букварі" наявні паралельні грецькі і церковнослов'янські (слов'янські) тексти.

В тестаменті Гальшки Острозької(1579 р.) заклад вперше названо Острозькою академією. Цю ж назву повторено в книзі Г.Смотрицького, виданій (чи лише написаній) у 1587 р. У 1599 р. Іпатій Потій також вжив термін "академія" ("славна академія Острозька").

У 1583 р. папський нунцій А.Болоньєтті назвав Академію колегією та грецькою колегією. Поет Симон Пекалід вжив щодо неї назви "тримовний ліцей" та "тримовна гімназія" (1600 р., поема "Про Острозьку війну під П'яткою проти низовців...", вид. у Кракові). У щоденнику єзуїта Я.Велевицького (20-ті рр. XVIII ст.) Острозьку академію названо схизматицькою академією. Викладач же Академії Т. Аннич підписався на подарованому Дермансь-монистирю "Четвероєвангелїї" "дяк школи руської Острозької". В даному випадку "дяк школи" може означати, що Т.Аннич був учителем у початковому руському відділі (школі, класі), а назва не поширювалась на весь освітній заклад.

Назви "ліцей", "гімназія" (тримовні), очевидно вжиті на означення закладу, подібного до створюваних у Європі. "Тримовні заклади" були результатом започаткованого Е.Ротердамським руху за створення закладів, котрі поєднували б навчальну і наукову діяльність для ґрунтовного вивчення сакральних мов (мов Святого письма) - гебрайської(давньоєврейської), грецької і латини - і їх використання у текстологічному вивченні Біблії. Таким чином, "тримовні" заклади були одним з проявів європейського гуманізму, а щодо Острозької академії також текстологічного аналізу, перекладу, редагування і друку Біблії (це, до речі, здійснювали і європейські ліцеї).

Термін "Академія" в Європі та Речі Посполитій вживався у двох значеннях.

По-перше, він позначав вищий навчальний заклад (Краківська Академія, Віденська академія), а по-друге, - гурток вчених. Ця двозначність існує щодо Острозької Академії.

Західноєвропейська тримовність ліцеїв, колегіумів, гімназій на українських (а ширше і пізніше - православних) теренах перетворилась з гебрайсько-греко-латинської на слов'яно-греко-латинську. Чи не через це вже перший Острозький друк - "Буквар" 1578 р. - містив сказання Чорноризця Храбра "Про письмена", яке звеличувало слов'янську мову. Крім "святенності", вивчення грецької мови мало підставою східне (грецьке) християнство українців, а латини -- широким її використанням у державному житті Речі Посполитої. До того ж, саме цими мовами була написана переважна більшість християнських творів, Тому, заснування Острозької слов'яно-греко-латинської академії, за словами Я.Д.Ісаєвича, засвідчило перехід до нового етапу культурного синтезу - усвідомленого прагнення поєднати слов'яно-грецьку спадщину з досягненнями "латинськими", тобто з культурними надбаннями Західної і Центральної Європи. Започатковану Острозькою Академією засаду тримовності успадкували Львівська братська школа, Києво-Могилянська академія, а від неї - Молдавія (Ясси, 1642 р.) та Москва (1687 р.).

Є всі підстави вважати Острозьку академію таким навчальним закладом, який не тільки готував учених-богословів, був православним релігійним осередком всієї України в ті бурхливі часи боротьби поміж християнськими вченнями. Це була, насамперед, шкільна установа. Її організатори прагнули зберегти традиції Київської Русі як основу самобутності української культури й протиставити їх наступу католицизму та ополяченню. В Острозі вивчали грецьку, слов'яно-руську й латинську мови, тому Академію часто називали "Тримовний ліцей", "Граматична школа", "Греко-слов'янська школа" або "Слов'яно-греко-латинська Академія".

Тип Острозької Академії як навчального закладу і на сьогодні викликає дискусії. Викликано це тим, що офіційного статусу вищого навчального закладу вона не мала, а пов'язані з організацією навчального процесу документи до нашого часу майже не дійшли (статут, програми, плани, конспекти тощо).

4. Навчання в Острозькій академії

На думку більшості сучасних дослідників, в окремі періоди свого існування Острозька школа мала ознаки вищого навчального закладу, але цей статус їй надавали в першу чергу викладачі, котрі і становили її славу, але значну увагу надавали науковій та літературній діяльності. В Академії читались предмети, що належали до т.зв. "семи вільних (визволених за тодішньою термінологією) наук". Вони об'єднувались у два навчальні блоки: "трівіум", до складу якого входили граматика, риторика, діалектика, та "квадрівіум", в який включались арифметика, геометрія, музика, астрономія. Проте аналіз джерел свідчить, що в Острозькій академії вивчалися також предмети, що не входили до "тривіуму" й "квадріуму". Учні оволодівали старослов'янською, грецькою, латинською й польською мовами, вивчали поезію та історію. Викладання філософії поряд з теологією в ту добу було прерогативою вищих навчальних закладів. Цей перелік засвідчує, що в Острозькій академії пріоритетною вважалася греко-візантійська культурна традиція. З мов перевага віддавалася старослов'янській, а також українській, що була близькою до народної, розмовної. В острозькій школі не занедбували й воєнні науки, спудеї часто робили вправи в стрілянні з гармат і рушниць, їздили на конях, пробували, як далеко летять стріли з луків.

Престиж школи, науковий рівень навчання забезпечують викладачі. Чи не головна заслуга К.Острозького в тому, що він зумів зібрати під одним дахом видатних педагогів, і не лише українських, але з різних куточків Європи. У школі-академії при дворі князя Острозького зібралося сузір'я талановитих, всебічно освічених, як на свій час, людей. Захарія Копистенський так охарактеризував коло острозьких діячів: "Згромадилися тут ритори, рівні Демосфену, та інші різні філософи; знайшлися й знамениті математики та астрологи. Церква та двір князя були повні православних учителів, євангельських і апостольських, ... які знають богословіє й праву віру від богословів Діонісія, Афанасія та інших багатьох і від соборів та патріярхів східних". У складі педагогів, за оцінкою проф. Лук'яновича, були "представники всіх галузей тодішньої науки -- медицини, астрології, філософії, богослов'я, проповідництва", математики. Як засвідчує один із найавторитетніших дослідників історії Острозької академії Ігор Мицько, запрошених фахівців "було тут більше, ніж у будь-якому навчальному закладі православного спрямування в Європі XVI--XVIII ст." [7]. Більшість із них викладали в Академії, працювали в друкарні, входили до складу науково-літературного перекладацького гуртка.

Високий рівень науковців, що працювали в Острозькій академії, знову ж дозволяє нам говорити про особистісно орієнтовані технології. Вони спрямовані не лише на вихованця, а й на вихователя, вимагаючи інтенсивного залучення до виховного процесу його індивідуальних можливостей і особистісних схильностей. Викладач мусить своїм моральним складом викликати в дітей повагу, довіру, бути авторитетом у їхніх очах як вихователь і людина. Дійсно, в Острозькій академії працювали Особистості з великої літери. Назвемо декотрих із них.

Кирило Лукас - навчався в Падуї, слухав там лекції Галілео Галілея; Ян Лятос - професор Краківського університету, якого церковники вигнали з Польщі за вільнодумство. Тут починав свою педагогічну діяльність Іван з Вишні, звідсіля він пішов на Афон, щоб стати відомим письменником-полемістом Іваном Вишенським. Герасим Смотрицький -- перший ректор Академії - родом із місцевих українців, подільський шляхтич, був писарем у Кам'янець-Подільському старостві. Людина високоосвічена й надзвичайно обдарована, активний діяч Острозького літературно-наукового гуртка, один із перших українських релігійних полемістів, автор знаменитої праці "Ключ царства небесного" (Львів, 1587), один із видавців "Біблії", автор "Передмови" до неї й віршованої посвяти князеві Острозькому. Клірик Острозький (рр. н. і см. невід.) - український письменник-полеміст. Його справжнє ім'я залишається невідомим. Твори цього автора написані яскравою, образною мовою, близькою до народної української. Дем'ян Наливайко -- український церковний діяч і письменник. Високоосвічена людина, поет, перекладач проповідей Івана Золотоуста. Д.Наливайко був прихильником педагогічних новацій, зокрема створення паралельних текстів, написаних старослов'янською й українською мовами.

Славу школи створюють її вихованці, характер їх подальшого життєвого шляху. Серед тих, хто отримав освіту в Острозькій школі, бачимо гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, автора славнозвісної "Граматики" Мелетія Смотрицького, церковного, політичного й освітнього діяча Іова Борецького, білоруського поета Андрія Вимшу, культурного діяча, письменника й перекладача Гаврила Дорофієвича та інших.

У літературі, в тому числі й художній, знаходимо чимало яскравих описів того, як було організоване навчання в Острозькій академії. Вони є яскравим підтвердженням тези про те, що цей навчальний заклад був осередком особистісно-орієнтованого виховання. Наприклад, в історичній повісті Панаса Феденка "Несмертельна слава", у розділі "В Острозькій академії" так описується навчальний процес: "наука в Острозькій школі була від дев'ятої години ранку до дванадцятої, потім по обіді - від третьої до шостої. За порядком у класах та в бурсі доглядали педагоги й ліпші ученики, - так звані "протосхоли". Хіба це не зародки самоврядування? Читаємо далі: "Пильні ученики сиділи на перших лавах, хоч були селянські або міщанські сини, ледачий, - чи був князь або вельможний шляхтич, - мусив терти штани "на ослячій лаві". Сучасні педагоги назвали б такий підхід "ефектом зігріваючого сіяння успіху". Він полягає в тому, що людина, яка переживає успіх, стає більш комунікабельною й проявляє більше співчуття до інших, більше бажання надати їм допомогу й підтримку.

Однією з вирішальних умов успішної діяльності острозького науково-освітнього центру був тісний зв'язок педагогічного процесу Академії з дослідницькою діяльністю науково-перекладацького гуртка та роботою друкарні. Це особливо виразно простежується на другому етапі діяльності Академії з появою в Острозі нових учених і педагогів як українських, так і зарубіжних. Вочевидь, значною мірою це зумовлювалося загостренням ідеологічної боротьби напередодні й після проголошення Берестейської унії 1596 року. Серед острозьких друків особливий успіх мали "Буквар", "ради научения дитського", виданий у 1578 році на основі львівського "Букваря" (1574 року); "Новий Завіт з Псалтирем" та окреме видання алфавітно-предметного покажчика до нього -- "Книжка, собрание вещей нужнейших" (1580); "Хронологія" Андрія Римші, листівка церковнослов'янською, староєврейською та українською мовами у вигляді віршованого пояснення назв місяців року (1581).

І, нарешті, найголовніше видання того часу - "Біблія" (1581) - основоположна книга християнського світу, відповідь на нагальну потребу в умовах гострої ідеологічної боротьби мати таку книгу саме в кириличному варіанті. Це був великий поступ, особливо якщо врахувати, що католицьке видання "Біблії" було здійснене на 20 років раніше, а видання кальвіністів - на 8 років раніше. "Острозька біблія" й закурений порохом мушкет, - як влучно висловився Є. Маланюк, - це могло би бути гербом тієї вікопомної доби на переломі XVI --XVII століть"

5. Ліквідація Острозької академії

Занепад і ліквідація Академії були пов'язані з окатоличенням нащадків К.-В.Острозького та діяльністю єзуїтів. Ліквідувала Академію онука старого князя, дочка надії православних Олександра Острозького - Ганна-Алоїза (в заміжжі Ходкевич). Вона обмежує матеріально діяльність Академії, намагається звести її до рівня прицерковної школи, створює і матеріально забезпечує єзуїтський колегіум в Острозі (1624 р.).

Остаточно ліквідувати залишки Академії, запровадити в Острозі і інших маєтках унію Ганні-Алоїзі вдалось на пасхальну ніч 1636 р., спровокувавши виступ острожан. Таким чином 1636 р. вважають останнім роком існування Острозької Академії.

6. Відродження Острозької академії

Завдяки зусиллям учених, державних органів, громадських організацій у квітні 1994 року був утворений Острозький колегіум, де традиції особистісно-орієнтованого виховання знаходять своє продовження.