37. Розробка к.Ушинським принципуинародності виховання

Про народність у громадському вихованні К. Д. Ушинський писав: «Виховання створене самим народом і засноване на народному починаннях, має таку виховну силу, якої немає в найкращих системах, що грунтуються на абстрактних ідеях чи запозичені в іншого народу».

В процесі виховання формується характер людини, а «... характер - за словами Ушинського, - і є саме той ґрунт, на якому корениться народність.

Народність як і наука є спільною основою, що єднає усі цивілізовані народи. Але будучи спільною, ця риса вносить у кожну систему виховну чітко виражену відмінність, яка зумовлюється національним особливим характером кожного народу: мова, побут, звичаї. Саме вони зумовлюють специфічну особливість системи виховання кожного народу. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь».

Ушинський визначає два елементи характеру: природний, що корениться в тілесному організмі - перша природа особистості, духовний, який виробляється в житті під впливом виховання - друга природа особистості. І перша, і друга природа особистості уособлює національні якості, а разом становлять національний характер.

Національне виховання - це виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях, обрядах, віковій мудрості. Національне виховання є конкретно історичним виявом загально-людського, гуманістичного, демократичного виховання. Національне виховання відтворює в дітях рідний народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, що є спільним для всіх націй.

Одним із засобів втілення ідей народності виховання є рідна мова: «Мова народу, - писав Ушинський, - ніколи не в'яне і вічно розпускається, цвіт усього його духовного життя». На основі рідної мови найефективніше формується характер, світогляд, свідомість, самосвідомість та інше. Компоненти духовності народу: родовід; рідна Історія, краєзнавство; природа рідного краю; народні міфи; національне мистецтво; народний календар; національні символи; народні прикмети, вірування; родинно-побутова культура, національні традиції. Це основні чинники національного виховання.

Анто́н Семе́нович Макаре́нко (*1 (13) березня 1888, Білопілля, Харківська губернія — †1 квітня 1939, Голіцино) — український радянський педагог і письменник, один із засновників системи дитячо-підліткового виховання.

Здійснив у педагогічній практиці дослід, який не має прикладів, масового перевиховання дітей-правопорушників в трудовій колонії ім. М. Горького (1920–1928, під Полтавою, з 1926 в Куряжі поблизу Харкова) і дитячій комуні ім. Ф. Е. Дзержинського (1927-35, в передмісті Харкова). Розробляв теорію і методику виховання в колективі, теорію сімейного виховання. Народився 13 березня 1888 року в місті Білопілля Харківської губернії (нині районний центр Сумської області України). Батько був робітником (малярем) у вагонних залізничних майстернях.