" Міфологічні й біблійні алюзії у творчості Вільяма Шекспіра (на матеріалі зіставлення оригіналів і українських перекладів трагедій «Гамлет», «Ромео і Джульєтта», «Макбет»)".
ЗМІСТ
Вступ
РОЗДІЛ 1. Алюзії як об’єкт дослідження у філологічній науці
Алюзії та їх характеристика
Види алюзій та механізм їх дії
Періоди дослідження шекспірівських алюзій
РОЗДІЛ 2. “Гамлет” Вільяма Шекспіра як джерело алюзій
РОЗДІЛ 3. Місце алюзій у трагедіях Вільяма Шекспіра ”Ромео і Джульєта” та “Макбет”
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Таке явище як алюзія досліджувалося в різних аспектах лінгвістики, стилістики, риторики, поетики, лінгвокраїнознавства, ономастики, прагматики, теорії комунікації, семіотики, літературознавства, культурології та інших наукових напрямках, кожний із яких виробив власні підходи до його опису, власну термінологію. Різні дослідження теоретичного аспекту алюзії виявили багатоплановість і складність цього явища, а практичне застосування вимагає широкого кругозору та великого багажу знань різноманітних напрямків.
Алюзія – складне і багатогранне явище, що потребує уваги в перекладі, оскільки від відображення її внутрішніх художніх ресурсів залежить правильне розкриття авторського задуму. Відомо, що слово "алюзія" зявилось у багатьох європейських мовах ще у 16 ст., однак саме явище, ним позначуване, почало активно вивчатися лише наприкінці ХХ ст., тому, звичайно, не коректно стверджувати про досконале їх вивчення. Складність відтворення алюзії полягає в повній або частковій втраті її впізнаваності в цільовій культурі, що може стати на заваді розуміння авторської інтенції.
Хоча існують численні дослідження алюзії у філологічному аспекті (Р. Альтер, І. В. Арнольд, Р. Брауер, Дж. Веллінгз, І. В. Гюббенет, А. Г. Мамаєва, Л. А. Машкова та інші), де це явище розглядалося багатоаспектно, особливо як один з параметрів інтертекстуальності, його ще мало вивчено в перекладацькому аспекті. Серед напрацювань у цьому напрямку вагомими є дослідження Л. Венуті, В. С. Виноградова, С. Влахова, Г. В. Денисової, Р. П. Зорівчак, В. Н. Комісарова, М. О. Новикової, С. Флоріна тощо, що розробили теоретичні моделі і підходи до відтворення алюзії. Хоча і згадані праці є значним внеском у дослідженні алюзій, вони, проте, не дають змоги визначити специфіку алюзій як стилістичних наповнювачів та загальної картини їх функціонування у літературному творі, не засвідчують комплексного перекладознавчого аналізу. Отже, відповідно до вищевказаних проблем цього аспекту, більш повне дослідження та аналіз функціонування алюзій, зокрема біблійних та міфологічних, у творах Вільяма Шекспіра, є важливим етапом у вивченні цих одиниць, що дає змогу повніше визначити суть самого терміна алюзія. Аналіз оригіналів та перекладів дозволить виділити основні прийоми передачі алюзії, зважити їх переваги і недоліки. Що дозволить визначити шляхи досягнення функціонально-стилістичної адекватності біблійних та міфологічних алюзій.
Використання алюзій, надає творам цілісності та закінченості, тобто має відношення до естетичної сторони твору. Алюзивне слово виступає як знак ситуаційної моделі, з якої за допомогою асоціацій співвідноситься текст, що містить алюзію. Таким чином відбувається взаємодія між літературно-художніми творами, яку називають алюзивним процессом [777666]
Кожний художній твір є унікальним і ставить свої естетичні і поетичні завдання, кожний автор вживає алюзії в особливому середовищі, що, відповідно, вимагає індивідуального підходу до відтворення їх у перекладі. І Вільям Шекспір не є винятком в цьому плані.
Актуальність теми зумовлено, з одного боку, зростаючим інтересом сучасної лінгвістики та шекспірознавства до вивчення біблійних та міфологічних алюзій, а з іншого – відсутністю комплексного дослідження мовних засобів їх вираження в творах Шекспіра. Розкриття теми дає можливість акцентувати більшу увагу на стилістичному аспекті, а також на насиченості твору такими стилістичними прийомами як алюзії. Актуальність полягає у важливості конкретизації термінів біблійна та міфологічна алюзії на основі проаналізованого матеріалу, у потребі детального опису притаманних тільки для алюзій характеристик, у важливості розрізнення біблійної алюзії від міфологічної, незважаючи на твердження окремих вчених про їх подібність, в особливостях їх застосування Вільямом Шекспіром у таких його творах як “Гамлет”, “Ромео і Джульєта” і “Макбет”, в дослідженні важливості алюзій на основі зіставлення оригіналів та перекладів вище названих творів, як стилістично значущих та незамінних мовних одиниць, які вносять свій особливий відтінок у процес сприйняття читачем інформації. Актуальність цієї теми також зумовлена тенденцією сучасних досліджень до пошуку можливих та аналізу найбільш вдалих способів перекладу алюзій які несуть важливе змістове навантаження у структуру тексту. Постають різноманітні питання, пов'язані з розпізнаванням у художньому тексті алюзій перекладачем, прагненням відтворити їх у перекладі, не втрачаючи їхньої художньої забарвленості та передаючи функції, які вони виконують в оригіналі художнього твору, а також із виявленням оптимальних способів їх відтворення.
Об’єктом дослідження є міфологічні та біблійні алюзії, виявлені в оригіналах та українських перекладах таких творів Вільяма Шекспіра як “Гамлет”, “Ромео і Джульєта”, “Макбет”.
Предметом дослідження є особливості застосування міфологічних та біблійних алюзій.
Мета і завдання дослідження. Основна мета роботи полягає: у визначенні специфічних ознак міфологічних і біблійних алюзій, шляхом комплексного аналізу їх досліджень. Визначити роль застосування алюзій у творах Вільяма Шекспіра.
Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:
- окреслити вихідні теоретичні позиції та узагальнити результати попередніх досліджень явища алюзіїі;
- визначити головні функції алюзії в творчості Вільяма Шекспіра;
- класифікувати періоди дослідження шекспірівських алюзій;
- розпізнати та дослідити вживання Вільямом Шекспіром біблійних та міфологічних алюзій;
- шляхом зіставного аналізу оригіналів та українських перекладів визначити і проаналізувати роль алюзії в художньому творі;
- дослідити важливість збереження алюзії перекладачем.
Методи дослідження. Основними є методи зіставного лінгвостилістичного і перекладознавчого аналізу текстів оригіналів та перекладів, контрастивного, контекстуального, компонентного аналізів, описового методу.
Наукова новизна полягає в систематизації та узагальненні літературознавчого матеріалу пов'язаного з алюзіями у творчості Вільяма Шекспіра; у конкретизації терміна алюзія як об’єкта у філологічній науці, у порівнянні функцій міфологічних та біблійних алюзій в оригіналах та перекладах творів Вільяма Шекспіра. Таке дослідження дозволило сформулювати низку положень, котрі характеризуються певною науковою новизною. Елементи наукової новизни вбачаються, зокрема, в наступному:
1) поетапному дослідженні алюзій у філологічній науці;
2) зіставленні шекспірівських алюзій на основі оригіналів і українських перекладів трагедій «Гамлет», «Ромео і Джульєтта», «Макбет»
Теоретичне значення роботи полягає в багатоплановості дослідження англійських алюзій та особливостей їх застосування в художньому тексті, що дає змогу цілісно розглянути жанрово-стильові особливості творчості Вільяма Шекспіра як джерела алюзій, зокрема міфологічних та біблійних.
Практичне значення роботи полягає в можливості використання її матеріалів під час вивчення алюзій, як стилістичного прийому у середніх загальноосвітніх і вищих навчальних закладах, а також під час розробки спецкурсів і спецсемінарів у ВНЗ України. Практична цінність дослідження передбачає також використання його результатів для подальшого вирішення практичних проблем перекладу алюзій, при вивченні англо-українських літературних взаємозв'язків, при дослідженні жанрів перекладу, у викладанні нормативних курсів зі вступу до перекладознавста, теорії і практики перекладу, порівняльної стилістики, а також спецкурсів з різних аспектів художнього перекладу.
Структура і обсяг роботи. Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків та списку використаних джерел.
Розділ 1 Алюзії як об’єкт дослідження у філологічній науці
1.1 Алюзії та їх характеристика
Відомо, що такий термін як термiн “алюзія” з'являється в багатьох європейських мовах вже в XVI столітті. Але, незважаючи на давню традицію використання цього терміна в зарубіжному літературознавстві та мовознавстві, проте лише наприкінці XX століття увага вчених до цього літературного явища зростає, а відповідно, і починається його активне вивчення.
Але справжнього розквіту мистецтво алюзії досягає в період епохи класицизму, для літератури якої властиво наслідування творів античності. Небайдужою до вживання алюзій виявилась й естетика романтизму. Символи, алегорії, гротески, які так часто трапляються у творах романтизму, нерідко включають у себе алюзію в якості основи для створення образу. Характерним є вживання алюзій і для англійського критичного реалізму ХІХ століття, хоча для творів цієї літературної течії прийом алюзії є менш поширеним.
Походження терміну алюзія від латинського “alludere” сміятися, натякати (“ludere” – грати) датується серединою XVI століття [9621, с. 56]. Розглядаючи історичний розвиток цього поняття, Гарольд Блум [9616, с. 126] виділяє слово «ілюзія» (illusion) як синонім алюзії. В період раннього Ренесансу алюзія ототожнювалась з каламбуром, грою слів, унаслідок чого вона вживалась у творах сатиричного характеру. В часи Ф. Бекона (1561-1626) під алюзією розуміли будь-яку символічну схожість в алегорії, параболі чи метафорі, в результаті чого критики виділяли разом з «описовою», «репрезентативною» й «алюзивну» поезію. І лише з початку XVII століття, на думку Г.Блума, розвивається єдине правильне значення алюзії як непрямого, скритого посилання, яке містить натяк.
Алюзія - це стилістична фігура, яка містить явну вказівку або виразний натяк на якийсь літературний, історичний, міфологічний чи політичний факт, закріплений в текстовій культурі або в розмовній мові. Такі елементи називаються маркерами, або репрезентантами алюзії, а тексти і факти дійсності, до яких здійснюється відсилання, називаються денотатами алюзії. Алюзію, денотатом якої є “позатекстові” елементи, тобто події та факти дійсного світу, іноді називають ремінісценцією [111].
Ремінісценція - термін, що застосовувався переважно літературознавцями порівняльно-історичного та психологічного напрямів для позначення моментів несвідомого наслідування в творчості поета, відрізняється від запозичення - свідомого наслідування. Інакше кажучи, ремінісценція - це елемент художньої системи, що відсилає до раніше прочитаного, почутого або побаченого твору мистецтва. Ремінісценція - це неявна цитата, цитування без лапок. Найбільш стародавніми ремінісценціями слід визнати силуети, пропорції і сюжети стародавніх наскельних зображень, повторювані у «звіриному стилі» скіфів або у творчості майстрів сучасної епохи (живописці, ювеліри, дизайнери та ін.) Деякі тотеми, герби і торгові марки мають явну ремінісцентную природу. Розрізняють історичну, композиційну, навмисну і невдалу ремінісценцію. Ремінісценції можуть бути присутніми як у самому тексті, зображенні або в музиці, так і в назві, підзаголовку або назвах розділів даного твору. Ремінісцентную природу мають художні образи, прізвища деяких літературних персонажів, окремі мотиви та стилістичні прийоми.
Межа між алюзією і ремінісценцією вважається досить не чітким і розмитим, оскільки дані поняття часто визначаються один через одного. Так, наприклад, алюзію на літературні твори і на події і факти дійсного світу називають ремінісценцією. Також необхідно розмежовувати ремінісценцію і цитату. Цитата - це відтворення двох або більше компонентів претекста зі збереженням тієї предикації (описи деякого стану речей), яка встановлена в тексті-джерелі; при цьому можливе точне або кілька трансформоване відтворення зразка. Алюзія ж - запозичення лише певних елементів претекста, за якими відбувається їх впізнавання у тексті-реципієнті, предикація ж здійснюється по-новому. Іменна алюзія іноді виступає як ремінісценція. Але алюзія на відміну від ремінісценції частіше використовується як риторичної фігури, що вимагає однозначного розуміння і прочитання.
Від цитати текстова алюзія відрізняється тим, що елементи претекста (тобто попереднього тексту, до якого в даному тексті міститься відсилання) в аналізованому тексті виявляються розосередженими і не представляють цілісного висловлювання, або ж даними в неявному вигляді. Слід зазначити, що неявность часто розглядається як визначальне властивість алюзії, і тому цей термін використовується лише в тому випадку, якщо для розуміння алюзії необхідні деякі зусилля і наявність особливих знань [6666].
За ступенем точності відтворення тексту -джерела серед прецедентних текстів перше місце займає цитата, тому що вона передає фрагменти претекста без змін. На другому місці стоїть алюзія, відтворювальна «чуже мовлення» в дещо зміненому вигляді, а третє місце в нашій класифікації займає ремінісценція, яка істотним чином трансформує першоджерело.
Можливістю нести аллюзівний сенс мають елементи не тільки лексичного, а й граматичного, словотвірного, фонетичного, метричного рівнів організації тексту. Цілям вираження цього значення можуть служити також орфографію і пунктуацію, а також вибір графічного оформлення тексту - шрифтів, способу розташування тексту на площині. Здатністю нести аллюзівний сенс мають і дати, введені у художній текст. Іноді основою аллюзівного відносини виявляється сама техніка побудови фрази, строфи чи цілісної композиції. Таким чином, як маркером, так і денотатом алюзії стає безпосередньо мовна структура тексту, причому нерідко відбувається взаємодія різних рівнів текстової організації [222].
Відмінною особливістю стилістичного прийому алюзії є тимчасова співвіднесеність. У деяких визначеннях алюзія обмежена посиланнями на факти минулого, в інших же подібне звуження часових рамок відсутня. У цьому випадку до тематичних джерел алюзії зараховуються факти сучасного життя суспільства.
За твердженнями О. М. Дронової та А. А. Тютенка, дослідження алюзії може проводитись у межах вивчення міжкультурних зв’язків, проблем інтертекстуальності, стосуватися сфер стилістики, фразеології, перекладознавства, а також мати інші орієнтири [964, с. 83; 9612, с. 3]. О. С. Євсєєв відводить проблематиці, пов’язаній із розробкою цього питання, одне з центральних місць у таких лінгвістичних дисциплінах, як теорія референції, теорія власного імені, стилістика, поетика, риторика, лінгвокраїнознавство, літературознавство [965 ,с. 3].
Алюзія – це один з виявів інтертекстуальності, що в лаконічній формі розкриває суттєві параметри авторського задуму і потребує при перекладі врахування прирощення змісту тексту і ступеня відомості претексту в цільовій культурі. Вона цілеспрямовано використовується для прирощення змісту тексту та досягнення певного комунікативного ефекту. Кожний автор обирає з великого корпусу претекстів той елемент, який сприяє найповнішому втіленню всіх нюансів задуму з метою скорочення його шляху до читача.
Вид алюзій, який вживається найчастіше – історичні алюзії, що пов’язані з певними історичними подіями. Алюзії цього виду найпростіші для декодування, адже вони конкретні і точні, але водночас вони менш експресивні та емоційні. Історичні та літературні алюзії повідомляють читачеві змістовно-інтелектуальну інформацію.
Найбільшу експресивну та емоційну насиченість мають біблійні й міфологічні алюзії. Щоб охарактеризувати героя позитивно, переважно з правильними рисами характеру, автори використовують біблійні алюзії. А міфологічні алюзії найкраще підходять в тому випадку, коли автор хоче передати інформацію яскраво та сенсаційно. Безперечно, біблійні та літературні алюзії теж можуть виконувати таку функцію, але не слід забувати, що відтінок інформації зміниться.
Практично кожна людина знайома з легендами та міфами Стародавньої Греції чи Риму, без додаткових зусиль може визначити їхній смисл, незважаючи на національну приналежність. Отже, алюзії з урахуванням універсальних культурних чи історичних концептів представляють способи пізнання навколишнього світу, які є загальними як для англійських, українських так і для інших мовних співтовариств.
Джерелом алюзії можуть бути як вербальні, тобто словесні тексти, так і “тексти” інших напрямів мистецтв, передусім мальовничих. Такі алюзії називаються інтермедіальні.
Використання алюзій, надає творам цілісності та закінченості, тобто має відношення до естетичної сторони твору. Алюзивне слово виступає як знак ситуаційної моделі, з якої за допомогою асоціацій співвідноситься текст, що містить алюзію. Таким чином відбувається взаємодія між літературно-художніми творами, яку називають алюзивним процесом [962]. Простір тексту, який відчуває на собі семантичний і стилістичний вплив алюзії, робить її важливим смисловим і структурним елементом художнього цілого. Спостереження за функціонуванням алюзії допомагають виявити характер і силу впливу стилістично маркованих елементів висловлювання на нейтральні частини тексту і в кінцевому результаті, висвітлюють формальні і семантичні зв’язки між окремими частками цілого твору. Згідно В.П. Гайдар, основними стилістичними функціями алюзії є вивчення часу, характеристика персонажів, створення місцевого колориту, вивчення умов дії та інше. Механізм створення й функціонування алюзій обґрунтовується певними законами й нагадує механізм перетворення даних, що зберігаються в пам’яті людини [962].
У тексті художнього твору алюзії представлені алюзивними висловами та алюзивними власними назвами. Існують різні підходи до класифікації алюзій: за ступенем експлікації, за характером прояву в тексті, за особливістю семантичних зв'язків з контекстом; існує також семантико-стилістична, соціолінгвістична та текстологічна та рівнева класифікації та тематична, текстологічна класифікація і класифікація за ступенем відомості алюзій.
Згідно англомовних словників літературних термінів, найбільш повна класифікація видів алюзії включає: а) алюзію – посилання на недавні події (topical allusion); б) особистісну алюзію – посилання на факти біографії письменника (personal allusion); в) метафоричну алюзію, метою якої є передача додаткової інформації; г) імпліцитну алюзію, яка імітує стиль інших письменників (imitative allusion) і д) структурну алюзію, яка відображає структуру іншого твору (structural allusion) [0114, с.9; 0118, с.42-43]. Російський дослідник М.Д. Тухарелі виділяє три різновиди алюзії: а) антропоніми – імена власні, зооніми – імена тварин, птахів, топоніми – географічні назви, космоніми – назви планет, зірок, ктематоніми – назви історичних подій, свят і т.д., і, на кінець, теоніми – назви богів, демонів, міфологічних персонажів і т. п.; б) біблійні, міфологічні, літературні, історичні та інші реалії; в) алюзія може локалізуватись у відгомонах цитат, контамінаціях, ремінісценціях та інших алюзивних цитатах [0111]. Процес актуалізації читачем алюзії включає в себе:
Розпізнавання маркера - Якщо алюзія замаскована або вона незначна (вона не з'являється в цитатах, має привабливим не аллюзівную інтерпретацію і так далі), читач може не розуміти, що вона присутня. Деякі письменники можуть використовувати прийом алюзії для того, щоб задовольнити деяких читачів, яким приносить задоволення сам процес розпізнавання алюзій. Тим не менш, це викликає ризик того, що алюзія може бути втрачена і справжнє значення буде хоч і правдоподібним, але слабким, тобто читач може багато втратити. Письменник може сподіватися тільки на те, що читач пізнає алюзію пізніше, або її зрозуміє лише певне коло читачів; ідентифікацію читаного тексту - В даний час не існує певного списку книг, обов'язкових для всіх - коло читачів ширше, Біблія менш популярна і книг набагато більше. Сучасні автори більше люблять аллюзіровать похмурі, дуже особисті, недовговічні або навіть неіснуючі тексти. Розшифровка багатьох алюзій часом неможлива без виносок і авторських пояснень;
Модифікацію первісної інтерпретації частини тексту - На даному етапі відбувається зміна початкового розуміння тексту, що містить алюзію;
Активацію читаного тексту - Під час читання тексту читач закріплює прочитане в короткочасній пам'яті. Активація кожної ідеї активізує суміжні з нею ідеї. Таким чином, активація поширюється через всю структуру пам'яті, визначаючи, що повинно бути додано і переміщено з інтерпретації тексту. Цей процес продовжується до тих пір, поки подальша активація суміжних припущень не змінить припущення в цілому інтерпретується тексту [6666].
Алюзія як і будь-який стилістичний прийом є інформативним і рівень її інформативності високий. Цей стилістичний прийом дає можливість читачеві дізнатись не лише нову інформацію, але й дізнатись думку самого автора щодо того чи іншого описуваного об’єкта.
Для того щоб зрозуміти правильне, адекватне значення алюзії, як читачеві, так і автору необхідно володіти певним багажем загальних знань, а подекуди і дуже специфічних. Нерідко зустрічаються випадки, коли письменники і своїх творах будують алюзії, звертаючись до текстів, які написані різними мовами і належать різним літературам, що, звичайно, ускладнює процес пошуку значення алюзій.