2. Президент є главою держави в країнах із республіканською формою правління. Він є носієм верховної державної влади і вищим представником держави у її відносинах із іншими країнами.

На особливу увагу заслуговує проблема конституційної відповідальності глави держави. Це зумовлюється тим, що Конституція визначає Президента "гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина". Особливість конституційно-правового статусу Президента полягає у тому, що, з одного боку, він виступає суб'єктом, котрий правомочний застосовувати міри конституційної відповідальності за порушення Конституції до інших суб'єктів конституційної відповідальності. Але водночас Президент сам може виступати суб'єктом, до якого можуть застосовуватись міри конституційної відповідальності за порушення Конституції.

Як глава держави Президент має постійно інформувати широку громадськість, депутатів про основні напрямки політики держави, про чергові завдання які поступають на шляху її розвитку. Саме в цьому плані Конституція встановлює , що Президент “звертається з посланням до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України”.

У державному механізмі України, побудованому на засадах законності, республіканізму, народного суверенітету та розподілу влад, Президент є лише одним з вищих органів державної влади (поряд з парламентом, урядом, Верховним Судом, Конституційним Судом), тобто підпорядкований тільки народу. Він стоїть не над гілками влади, а між ними, забезпечуючи єдність державної влади і злагоджене функціонування її гілок. Саме на виконання зазначених функцій і спрямовані повноваження Президента України, що «проникають» у сфери функціонування усіх гілок влади. Тому діяльність Президента має спрямовуватись у першу чергу не назовні державного механізму, а всередину. Гарантування Конституції, основних прав і свобод Президентом має досягатись не шляхом безпосереднього впливу на громадянське суспільство (для цього існують «традиційні» гілки влади), а шляхом впливу на інші вищі органи державної влади з метою координації, узгодження і консолідації, спрямування їх діяльності на виконання Конституції, засад внутрішньої та зовнішньої політики, визначених парламентом. Саме в цьому, на нашу думку, полягає сутність інституту президента у тій моделі напівпрезидентської республіки, яка закріплена Конституцією України 1996 року.

У структурній організації Української держави Президенту належить особливе місце, оскільки він уособлює державу, виступає від її імені й забезпечує узгоджене функціонування всього державного механізму. У напівпрезидентській республіці, якою за формою правління є Україна, Президент структурно не належить до жодної з гілок влади, однак функціонально тяжіє до виконавчої, маючи значні важелі впливу на всі ланки державного апарату.

Президент України забезпечує державну незалежність і національну безпеку; представляє державу у міжнародних відносинах; припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії вона не розпочне пленарні засідання; призначає за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України, приймає рішення про його відставку; призначає за поданням Прем’єр-міністра членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їх повноваження на цих посадах; призначає третину складу Конституційного Суду України; підписує закони, прийняті Верховною Радою України; володіє правом вето щодо прийнятих Верховною Радою законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд; є Верховним головнокомандувачем Збройних Сил України. 

3. Як вищий орган у системі органів виконавчої влади, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України в межах, передбачених статтями 85, 87 Конституції України, який забезпечує державний (зокрема й інформаційний) суверенітет і економічну самостійність України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності, національної безпеки України в інформаційній та інших сферах, громадського порядку і протидії злочинності.

Кабінет Міністрів України – вищий орган в системі органів виконавчої влади в Україні. У своїй діяльності керується Конституцією, законами та актами Президента України. Забезпечує здійснення внутрішньої і зовнішньої політики; виконання Конституції, законів, актів Президента України; проведення фінансової, цінової, інвестиційної політики, політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування. Кабінет Міністрів України очолюється Прем’єр-міністром України, який призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України. Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді у межах, передбачених Конституцією України. Станом на 1 лютого 2004 р. до складу Кабінету Міністрів України входять такі міністерства: аграрної політики, внутрішніх справ, економіки та європейської інтеграції, транспорту, оборони, фінансів, закордонних справ, охорони довкілля, надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, культури і мистецтв, освіти і науки, охорони здоров’я, палива та енергетики, праці та соціальної політики, промислової політики, юстиції. 

Правовий статус Кабінету Міністрів України щодо забезпечення національної безпеки України в інформаційній сфері визначений в Конституції України (статтях 116, 117), законах України "Про основи національної безпеки України" (ст. 9), "Про Кабінет Міністрів України".

Щодо повноважень Кабінету Міністрів України, то вони охоплюють різні сфери державного управління, а діяльність цього органу пов’язана, насамперед, з оперативним управлінням, яке здійснюється не лише в правовій формі, а й, наприклад, в організаційній. Повноваження Кабінету Міністрів України передбачені ст.116 Конституції України. Відповідно до даної норми Кабінет Міністрів України: 1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; 2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; 3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; 4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; 5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону; 6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; 7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; 8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; 9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; 9-1) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; 9-2) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України; 10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України. Крім повноваження Кабінету Міністрів України в більш деталізованому вигляді знайшли своє відображення в ст.20 Закону україни "Про Кабінет Міністрів України"