Переваги і недоліки групового прийняття рішень

Поведінка людей, мотивованих на досягнення успіху	Поведінка людей, мотивованих на уникнення невдачі
1	2
Ставлять перед собою позитивну мету, досягнення якої розцінюється як успіх; шукають таке розв'язання групового завдання, яке б допомогло виявити активність у досягненні мети; когнітивна сфера таких людей налаштована на очіку­вання успіху, мобілізацію своїх ресурсів для прийняття групового рішення; упевнені в своїх діях, вчинках, можливостях; у ситуаціях прийняття рішення надають перевагу завданням із середнім рівнем ризику; високоактивні, самостійні; виявляють високу відповідальність намагаються знайти адек­ватні засоби досягнення мети; після невдачі інтерес до розв'язання групового завдання зростає; після невдачі часто досяга­ють кращих результатів	Усі думки і дії налаштовані на уникнення невдачі; проявляють невпевненість; обирають завдання з низьким або високим рівнем ризику; розв'язуючи групову проблему, не вірять у можливість досягти успіху; не відчувають задоволення від групової дискусії; відчувають страх перед відповідальністю за прийняте рішення; бояться помилок і покарань; після невдачі інтерес до розв'язання групового завдання падає; вияв активності невеликий; уникають самостійного розв'язання проблеми; намагаються «обійти» труднощі, пов'язані з досягненням мети; бояться діяти без вказівки «зверху»

Під час групової дискусії з приводу вироблення гру­пового рішення виникає явище, назване «феноменом групо­вої поляризації».

Групова поляризація - соціально-психологічний феномен, що є результатом групової дискусії, у процесі якої різні точки зору, дум­ки оформлюються у дві протилежні безкомпромісні позиції.

Групове обговорення проблеми сприяє зміцненню засадничих думок індивідів. При цьому середні перебувають на другорядних ролях, а крайні, розподілившись між дво­ма полюсами, починають формувати групову думку.

Групова поляризація трактується і як посилення внаслі­док дискусії екстремальності групового рішення. Величина її буде тим більшою, чим далі зміщені первинні переваги членів групи від середніх значень. Крайня форма цього яви­ща виражає стан внутрігрупового конфлікту, нервово-пси­хічного напруження, що може спричинити негативні нас­лідки і для особистості, і для групи.

Під час дискусій можливі і певні деформації, які впли­вають на якість групового рішення. Спостерігаючи за жит­тєдіяльністю (політичною, військовою) груп, американ­ський дослідник Ірвінг Дженіс у 70-ті роки XX ст. відкрив феномен «group-think».

«Group-think» - спосіб (режим) мислення людей, які, перебуваю­чи у тісно згуртованій групі і прагнучи до єдності думок, головним вважають пошук консенсусу, що знижує їх здатність до пізнання реальності.

Йдеться про те, що виробленню і прийняттю правильно­го рішення заважає надмірна одностайність групи. Найзначущішими чинниками формування «групового мислення» є:

• висока згуртованість групи;

• яскраво виражене «Ми-почуття», ізольованість гру­пи від альтернативного джерела інформації;

• невизначеність щодо схвалення індивідуальних су­джень та думок.

Прийняття рішення як практична проблема. Прийнят­тя рішення у практичних вимірах передбачає з'ясування особливостей групового завдання, опанування його техно­логій і конкретних форм. Спосіб прийняття групового рі­шення залежить від поставленого перед групою завдання.

Спосіб, за допомогою якого індивід чи група розв'язує завдання, залежить від вимог до завдання (можливос­тей, необхідних для його вирішення) і людських ресур­сів (знань, навичок, умінь). Успішне розв'язання групо­вого завдання передбачає:

• ефективну систему комунікацій і участь у цьому процесі всіх або більшості з групи;

• встановлення багаторівневих відносин між елемен­тами завдання;

• усвідомлення значущих аспектів завдання, оцінен­ий їх смислу, включення їх у певні відношення.

До найпоширеніших технологічних способів розв'я­зання групових завдань формами групового обговорення належать групова дискусія, групове інтерв'ю та ін.

Групова дискусія (лат. discussio - розгляд, дослідження) - метод групового обговорення проблеми, який дає змогу виявити спектр думок і суджень членів групи, запропонувати можливі шляхи розв'язання завдання, знайти групове розв'язання проблеми.

Групове інтерв'ю (англ. intervien, букв. — зустріч, бесіда) - засіб з'ясування суджень і думок членів групи з конкретного питання і оцінення ситуації, що склалася.

Розв'язуючи конкретні групові завдання, лідери (ке­рівники) обирають одну з таких тактик:

• ризик з підвищеною відповідальністю;

• затягування розв'язання завдання з метою уникнен­ня відповідальності;

• самостійне розв'язання проблеми, пов'язане з обач­ним ризиком;

• мінімум самостійних дій, уникнення відповідаль­ності за нерозв'язання завдання.

Прийняття групового рішення є складним психологіч­ним процесом, під час розгортання якого не завжди спра­цьовують логіка, інтуїція, оскільки в ньому перепліта­ються соціальні установки, особистісні характеристики, інтуїція, емоції тощо. Залежно від того, які чинники до­мінують, виокремлюють інтуїтивні (вибір на підставі відчуттів) та раціональні (базуються на судженнях, знан­нях, попередньому досвіді) рішення.

Соціальна психологія вважає прийняття групового рі­шення вольовим актом, результатом якого є формування мети і засобів її досягнення. Участь усіх осіб групи у пла­нуванні й прийнятті рішення - відчутний мотивуючий чинник: чим більше учасників виконання завдань залуче­но до прийняття рішень, тим сильніша мотивація участі в реалізації групових рішень.

Групові форми прийняття рішень підпорядковані дії різноманітних принципів. Так, принцип співвідношення єдиноначальності та колегіальності відтворює взаємодію двох форм реалізації повноважень: єдиноначальність пов'язана з персональною відповідальністю керівника за прийняті рішення, а колегіальність є формою колективно­го розроблення проектів рішень. Принцип одноголосності передбачає: реальну (творче обговорення проблеми) та уяв­ну (формальне погодження з керівником за незгоди з його думкою) одностайність. Принцип більшості переважає там, де взаємодіють дві або більше неформальних груп. За такої ситуації необхідне голосування, яке може засвідчи­ти розподіл голосів на рівні частини, більшість голосів і абсолютну більшість голосів. Для розв'язання проблеми найприйнятніша абсолютна більшість голосів. Принцип мінімізації розбіжностей актуальний за оптимальної пе­реваги думки керівника (лідера) та при активності учас­ників обговорення проблеми. В такому разі мінімізувати суперечності між членами групи покликана групова дис­кусія. Принцип узгодження пов'язаний з необхідністю вирішувати, готувати рішення.