37. Поняття, види і завдання допиту.

Допит — це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть в ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини у справі.

Допит є найбільш поширеним способом отримання доказів. У той же час допит — одна з найбільш складних слідчих (судових) дій; його проведення вимагає від слідчого високої загальної та професійної культури, глибокого знання психології людини. Мета допиту полягає в отриманні повних та об’єктивно відображуючих дійсність показань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, які в них містяться, — доказами.

Процесуальний порядок допиту регламентується нормами КПК (статті 107, 143—146, 166—171, 201, 300, 303, 304, 307, 308, 311), дотримання яких є обов’язковим. Недотримання процесуальних правил проведення допиту є порушенням закону і тягне за собою недійсність проведеної дії та недопустимість отриманих показань як джерела доказів.

Згідно зі статтями 143, 167 КПК допит можна проводити у місці провадження досудового слідства або за місцем перебування допитуваного, як правило, у денний час. Допитувані дають показання віч-на-віч зі слідчим, за винятком випадків, прямо передбачених у законі (присутність захисника, педагога, законних представників неповнолітнього та ін.).

Коло тих обставин, які слідчий має намір з’ясувати шляхом допиту, називається предметом допиту. До їх числа належать обставини, пов’язані з самою подією злочину (його способом, місцем вчинення, часом, наслідками та ін.), які підтверджують або спростовують винність у його вчиненні певних осіб та мотиви їхніх дій. Практично предметом допиту можуть бути будь-які обставини, що мають значення для встановлення істини у справі. Предмет допиту залежить як від процесуального становища допитуваного, так і від того, яку інформацію він може мати у своєму розпорядженні. Слідчий визначає предмет допиту під час підготовки до його проведення. Конкретне своє вираження предмет допиту знаходить у плані допиту у вигляді переліку обставин, які підлягають з’ясуванню.

Класифікація видів допиту:

o за суб'єктом проведення допиту (особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя);

o за процесуальним станом допитуваної особи (допит свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого);

o за віком допитуваного (допит неповнолітнього, малолітнього, особи похилого віку);

o за послідовністю проведення (допит первинний, додатковий, повторний);

o за місцем проведення (на місці події, у кабінеті слідчого, за місцем знаходження допитуваного);

o за складом учасників допиту (слідчий, допитуваний, захисник, педагог, законний представник, спеціаліст, експерт, перекладач);

o в залежності від використання науково-технічних засобів (із

використанням звуко- та відеозапису, без використання технічних засобів).

Допит може бути розглянутий як інформаційний процес. Інформація у процесі допиту може бути класифікована за видами:

o за суб'єктом допиту її можна поділити на такі види:

- інформація, що виходить від слідчого;

- інформація, що виходить від допитуваного;

- інформація, що виходить від інших осіб, які беруть участь у допиті.

o за функціональним призначенням на такі види:

- комунікабельно-забезпечувальну (використовують для забезпечення успішного проведення допиту та встановлення психологічного контакту з допитуваним);

- субстанціональну (спрямовану на з'ясування основних відомостей по справі, що виявляється у постановці питань, які визначаються предметом допиту);

- спонукаючу (використовується у разі, якщо допитуваний забув важливі для справи обставини або відмовився від їх викладу);

- викриваючу (покликану виявити та викрити неправдиві дані в показаннях допитуваного);

- коригуючу (дозволяє уточнити показання або виявити та усунути викривлення, які є наслідком добросовісної помилки свідка або обвинуваченого).

Інформація, що виходить від допитуваного, може бути класифікована за такими критеріями:

o за характером вираження:

- змістовна (відомості, які повідомляються допитуваним у процесії допиту);

- паралінгвістична (жести, міміка, рухи тіла, звукові явища, які супроводжують мову людини);

- мімічна (мімічні прояви, безпосередньо не пов'язані з мовою допитуваного);

- конклюдентна (рухи, указання на що-небудь, з котрих можна зробити висновок про наміри особи або її ставлення до чого-небудь);

- така, що відображає психофізіологічні реакції (почервоніння або збліднення шкіри обличчя, тремтіння рук, виступання поту та ін.);

o за характером виявлення (така, що вільно викладена, та викладена із спонуканням);

o 3. за характером відображення дійсності (така, що відповідає дійсності, і така, що не відповідає їй).