1.4. Наступність змісту екологічної освіти студентів вищих навчальних закладів водного транспорту

Національна система морської освіти в Україні базується на державній освітній політиці і Концепції державної морської політики, метою яких є всебічний розвиток особистості, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями, здатними виконувати обов’язки щодо забезпечення безпеки мореплавства, охорони життя людини а також захисту водного середовища.

Політика впровадження та застосування системи стандартів якості морської освіти здійснюється централізовано через центральні органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство транспорту України, Міністерство аграрної політики. Метою цієї політики є вдосконалення державного управління якістю підготовки, оцінки та дипломування моряків відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2002 р. № 83, що виконується Координаційною радою з питань підготовки та дипломування моряків та Інспекцією з питань підготовки та дипломування моряків.

Постановою КБМ від 07.08.1998р. № 1247 введені в дію «Вимоги до державних стандартів вищої освіти», складовою яких є галузева компонента вищої освіти. В галузевій компоненті передбачається введення розділів якості освіти та відповідності підготовки рівню не нижче світових стандартів.

Концептуальні основи освіти та професійної підготовки моряків закріпили принципи політики у сфері якості підготовки спеціалістів, де, безпосередньо, відмічено (ст. 2.8), що «стандарти якості з використанням схем, узгоджених Міністерством освіти і науки України в морській освіті та професійній підготовці, а також вимоги до компетентності осіб командного складу суден, повинні охоплювати систему морської освіти, підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації, перевірки компетентності та дипломування моряків і підтвердження кваліфікації, усі програми та курси підготовки, технічні засоби навчання та тренажери, екзамени та оцінки, проведені у вищих морських навчальних закладах, а також кваліфікацію та досвід інструкторів та екзаменаторів, з урахуванням традицій підготовки та прийнятої державної політики у відношенні до освіти, підготовки, екзаменів, оцінки компетентності та дипломування моряків».

Національна система морської освіти, підготовки і дипломування моряків України функціонує на основі Законів України «Про освіту» від 23.03.96 р. №100/9б-ВР, «Про вищу освіту» від 17.01.02р. № 2984-ІП, «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків і несення вахти 1978 року» від 01.11.1996р. №464/96-ВР. У морських навчальних закладах підготовка за напрямами та спеціальностями всіх освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів здійснюється за відповідними освітньо-професійними програмами ступенево або неперервно залежно від вимог до рівня оволодіння певною сукупністю умінь та навичок, необхідних для майбутньої професійної діяльності.

Наразі у світі налічується понад п’ятсот навчальних закладів, які готують фахівців для водного транспорту. Серед них і навчальні заклади України. Одним із провідних навчальних закладів цього напряму є Київська державна академія водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (КДАВТ). Вона розпочала свою роботу в 1962 році, як Київський заочний факультет Ленінградського інституту водного транспорту, який здійснював підготовку судноводіїв водного транспорту з 1-го по 3-ій курс. В 1992 році Київський заочний факультет було передано до Одеської державної морської академії. У 1993 році у зв’язку з відкриттям денного навчання факультет було реорганізовано в Київський філіал ОДМА, а в 1997 році, після приєднання Київського річкового училища, в Київський інститут водного транспорту. Постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 1998 року № 1970 на базі Київського інституту водного транспорту та Київського суднобудівного технікуму створено Київську державну академію водного транспорту.

Інтенсивний розвиток світового флоту вимагає від фахівців, яких готують у КДАВТ й інших вищих навчальних закладах водного транспорту, впровадження та системного використання сучасних методів і підходів до професійної підготовки студентів, рівень якої має відповідати сучасним вимогам як за кваліфікаційними характеристиками, так і еколого-професійної компетентності спеціаліста, що формується в процесі екологічної освіти. Екологічна освіта майбутніх фахівців водного транспорту безпосередньо пов’язана із наданням студентам всебічних екологічних знань, спрямованих на формування ціннісних орієнтацій, вироблення відповідних еколого-професійних навичок і поведінки, сумісних із сталим розвитком, кінцевим результатом яких є сформована екологічна компетентність.

Схема взаємодії організацій в системі освіти, підготовки, оцінки компетентності та дипломування моряків наведена на рис 1.5.

Становлення і розвиток екологічної освіти у ВНЗ України висвітлює перебіг змін у ставленні суспільства до її ролі і функцій у формуванні доцільних взаємовідносин в системі «людина-природа-суспільство».

Зокрема аналіз нормативних джерел¹, показує, що певні намагання у подоланні наслідків неусвідомленого ставлення суспільства до екологічних проблем засобами освіти з’явилися наприкінці 80-х – початку 90-х рр. ХХ ст, передусім це стосувалося вищої школи.

Так, у 1990 році було прийнято спільну постанову колишніх Міністерства освіти України та Державного комітету природи України – «Про стан екологічної освіти в системі Мінвузу України» від 24 квітня 1990 р., де зазначалося про необхідність розширення державної підготовки фахівців екологічного напряму, які були б озброєні знаннями щодо взаємодії суспільства і природи та шляхи їх оптимізації.

Через рік в інформаційному листі Міністерства освіти України від 10.07.1991 було оприлюднено «Концепцію гуманізації та гуманітаризації навчального процесу», згідно з якою пропонувалося запровадити курс «Основи охорони навколишнього середовища» як базову дисципліну для усіх спеціальностей вищих навчальних закладів. У цьому ж році у листі Міністерства освіти від 24 грудня «Про гуманізацію та гуманітаризацію вищої багатоступеневої інженерно-технічної освіти у ВНЗ України» було вказано на необхідність запровадження у навчальні плани підготовки бакалаврів інженерно-технічних спеціальностей курсу «Основи соціоекології», а вже у 1992 році було затверджено програму курсу «Основи соціоекології», розраховану для усіх спеціальностей ВНЗ України.

Про посилення інтересу до проблем вивчення соціоекології свідчить низка державних документів, серед яких «Про викладання соціально-гуманітарних дисциплін» (19.05.1993), «Про викладання курсу основи соціоекології» (30.06.1993), а також аналогічний циркуляр Міносвіти України від 20 липня 1993 р. Директивним листом Міністерства освіти України «Про розробку освітньо-професійних програм вищої освіти за відповідним професійним спрямуванням» (18 лютого 1994 р.) було задекларовано вивчення курсу «Основи екології», обсяг якого становив 54 години.

Досягнення кінцевої мети екологічної освіти можливе за умови екологізації усього навчально-виховного процесу, введення нових нормативних і спеціалізованих екологічних курсів, створення профільних еколого-природничих освітніх інституцій різного рівня, поглиблене вивчення ряду предметів. Саме такий підхід, на думку вчених, сприятиме перетворенню декларативної екологічної свідомості на таку, що відповідатиме конкретному ставленню до навколишнього природного середовища, оскільки вплив моральних закликів, епізодичних інформацій є здебільшого тимчасовим². Наявність «екологічних аспектів практично в усіх дисциплінах, що викладаються у школі та ВНЗ, хоча дещо й ускладнює «дидактичну орієнтацію» на екологічну освіту, зате є доброю передумовою для об’єднання раніше розрізнених зусиль педагогів-предметників з метою ефективнішого формування цілісного матеріалістичного світогляду та екологічної культури»³. Поряд з освітнім, виховним, пізнавальним і загальнокультурним потенціалом значення екологізації навчально-виховного процесу полягає в її практичному спрямуванні. Насамперед через здійснюваний вплив сукупності екологічних знань як чинника усвідомлення і оцінювання наслідків професійної діяльності на біосферу⁴.

Екологічне навантаження предметів, які вивчаються в процесі підготовки майбутніх фахівців водного транспорту є достатньо різним. Проте пріоритетне значення тут безумовно посідають еколого спрямовані дисциплін «Основи екології», «Безпека життєдіяльності», спеціальні предмети, зокрема «Забезпечення охорони праці на водному транспорті» і «Запобігання забруднення водного середовища», а також виробнича практика, які вивчаються на різних курсах різних кваліфікаційних рівнів (Див. табл. 1.1; рис. 1.6 – 1.9).

Таблиця 1.1

Обсяг екологічної підготовки (бакалавр)

					Форма														Індивідуальні				Контрольні
№	№ в	Назва дисципліни	Курс	Кредитів	контролю		Кількість годин												завдання				роботи
п/п	циклі				Іспит	Залік	Загальна	Аудиторних						Індивід.роботи		Самост.роботи		Практик	КР	КП	РГР	Реф.	Аудиторні	Під час СРС
								Лекцій		Практ.		Лаборат.
1	2	3	4	5	6	7	8	9		10		11		12		13		14	15	16	17	18	19	20
Нормативна частина
2. Цикл природничо-наукової підготовки
18	2.07.	Безпека життєдіяльності	1	1		1	54	20		10				10		14							1
19	2.08.	Основи екології	2	1		3	54	16		8				10		20							1
РАЗОМ (годин циклу)							2592

Обсяг екологічної підготовки (спеціаліст)

					Форма											Індивідуальні				Контрольні
№	№ в	Назва дисципліни	Курс	Кредитів	контролю		Кількість годин									завдання				Роботи
п/п	циклі				Іспит	Залік	Загальна	Аудиторних			Індивід.ро боти		Самост.ро боти		Практик	КР	КП	РГР	Реф.	Аудиторні	Під час СРС
								Лекцій	Практ.	Лаборат.
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12		13		14	15	16	17	18	19	20
Нормативна частина
1. Цикл гуманітарної і соціально-економічної підготовки
2	1.02.	Забезпечення охорони праці на водному	5	1,5		10	54	22	10				10		12					1
		транспорті
3	1.03.	Запобігання забруднення водного середовища	5	1,5		9	54	20	10				24							1
РАЗОМ (годин циклу)				7			243