69. Соціально- філософські погляди м. Драгоманова

М.Драгоманов (І841-1895 рр.) — український історик, суспільно-політичний діяч.

Основні філософсько-соціологічні погляди М.Драгоманова викладені у двотомному виданні «Літературно-публіцистичні праці». М.Драгоманов був переконаний у безмежних можливостях людського розуму і науки пізнати навколишній світ. І хоч людина не відразу, а поступово доходить до пізнання суті певних явищ, хоч наука «не одразу доводить людей до правди, хоч по дорозі дає людям і помилки, а іноді й горе, але тільки пробою та взаємною наукою люди доходять до правди».

У своїх дослідженнях приділяв значну увагу проблемі методу. Для пізнання суспільного життя він використовував соціологічний метод, який передбачав аналіз основних елементів кожного соціального явища, суті розкриття їх зв'язку і взаємодії. Прагнучи до вивчення власної суспільства, вчений досліджував його історичне минуле, а також такі його здобутки, як фольклор, народну словесність, літературу, науку, релігію, а частково й економічні обставини життя народу.

Але при цьому він найбільшої переваги надавав політиці й культурі (вихованню).

Звертаючись до розвитку суспільства, М.Драгоманов виходив з того, що економічна діяльність людей має на меті задоволення їхньої вродженої потреби живлення, обміну речовин. Але, відзначаючи велике значення економічних факторів у розвитку суспільства, М.Драгоманов не міг погодитися з тим, що людина має пише цю одну вроджену потребу — живлення.

За Драгомановим, не слід однобічно переоцінювати значення економічних чинників, оскільки людство однаковою мірою загинуло б і від голоду, і від безпліддя, і від ідіотизму. Тому безглуздо вирішувати, яка саме потреба найголовніша, оскільки кожна них головна. Характеризуючи соціологічні погляди М.П.Драгоманова, слід зважати на те, що «основною одиницею» суспільства він вважав людську особу. Її добробут і щастя були для нього метою поступу. Тому Другоманов виходив з того, що головною формою «скупчення осіб» є громади й товариства.

70. Соціально- філософські погляди л. Українки

Велике значення для розвитку філософської думки має оригінальне світорозуміння видатної украінської поетеси Лесі Українки (1871 – 1913 р.р.). У творах Лесі Українки відчутний вплив еволюційної теорії для розуміння історї і природи, роль вчення Дарвіна. Поетеса розвивала діалектичний погляд на суспільство, природні процеси. Великке світоглядне значення має поезія Лесі Українки, її роздуми над долею українського народу. Поетеса мужньо закликала пригноблені маси до боротьби за соціальне і національне визволення. Вона обстоювала гідність людської особистості, вважала необхідним розвивиати духовні сили народу, вивчати духовні скарби людства.

Леся Українка виступала за народність та ідейність мистецтва, включення у відображення життя мрії про ідеал, за який борються прогресивні сили суспільства, його націленість на виконання високих суспільно-національних функцій. Тому поет — це громадянин: борець, захисник інтересів народу, поборник свободи, народний поет — мислитель, ідейний натхненник, провідник і провісник, активний учасник. Він мусить бути в перших лавах народної боротьби за рівність, свободу, братерство. Обстоюючи свободу творчості, високе призначення мистецтва і художнього слова, поетеса критично ставилась до формалізму, натуралізму, декадентства, виступала проти «куцого ідеалу», міщанської правди. На її думку, «на фальшивій основі... навіть геній не може творити нічого живого, правдивого». А правдивість — найважливіша умова художньої творчості, без неї не буде довіри до митця. Крім правди, потрібна ще й совість. Єдність правди і совісті — істинний смисл літератури. Леся Українка постійно наголошувала на тому, що поезія, яка не служить народу, не відображає його проблем, не живе його думками, радощами і горем, перестає бути поезією, а її творець перестає бути поетом, якщо «забуває про страшні народні рани».