35.Філософські погляди м.Фічіно.

Уся філософія Фічіно є обгрунтуванням гуманістичної концепції людини, стверджує її високу гідність. Людині притаманне божественне начало, і це підносить її над іншими створіннями. За Фічіно, людина займає центральне місце у Всесвіті, бо її сутністю є душа. Це положення Фічіно доводить, вказуючи на те, що людина — це активно діюча, творча істота.

Філософія Фічіно має життєстверджуючий характер, картина світу, створювана ним, не тільки поетична, а й сповнена радості життя, насичена творчою енергією, що випромінюється Богом і реалізується у творчій діяльності людини. Те, що Бог створює своєю думкою, людина висловлює в мові, пише в книгах, відбиває у прекрасних творах. Безмежні можливості пізнання і творчості втілюються в культурі. Завдяки творчості людина стає богорівною, земним богом. Завдяки творчості вона стає причетною вічності. Фічіно обожнює людину, той прекрасний світ, у якому вона живе і який створює власною працею. Любов до цього світу, радість і насолода, яку людина має від життя у ньому, не віддаляють її від Бога, а, навпаки, торують шлях до нього. Фічіно виправдовує земний, матеріальний світ і радість земного життя. Водночас він наголошує на потребі божественного устремління людини, її піднесення до вищих небесних сфер, бо саме на цьому шляху людина набуває досконалості і свободи, найвищого блаженства і щастя. У цьому, на думку Фічіно, полягає сенс людського життя.

36.Філософські погляди ф.Патриці.

У порівнянні з телезіанской доктриною в натурфілософії Патриція ще сильніше виражена онтологічна інтуїція, що багато в чому пояснюється меншою її спрямованістю до питань методології та гносеології (хоча критика арістотелізма і тут представлена ​​досить докладно). Неоплатонічний еманатізм здобуває повну перемогу над християнським креаціонізму, причому на відміну від флорентійського неоплатонізму, у фокусі інтересів якого перебувала людина, доктрина Патриція спрямована до пояснення природи. 

В основу її покладено віковічне уявлення про світло, що з'єднує вищу безтілесне єдність зі світом тілесної множинності. «Розвиток» універсуму відбуваєтьсявідповідно до неоплатонічної схемою: від максимально відстороненого первоедіного блага (причому навіть триєдиний Бог фігурує нижче нього) до все більш визначеним і конкретним утворень - сутностей, життя, розуму, душам, природа, якостям, формам. Світову субстанцію цього процесу і становить світло (не існує без тепла). Можна сказати, що гімн світла осяває твір Патриція. Сама філософія зобов'язана своїм існуванням світу. 

У цьому контексті ми зустрічаємося з однієї дуже цікавої і перспективної гносеологічної ідеєю. У Патриція ми не знаходимо того прямолінійного сенсуалізму, з якою зустрічалися у Телезіо. Свою гносеологічну позицію перший з них сформулював у словах: «Будь-яке пізнання бере початок від розуму і походить від почуттів». Проте вся справа в тому, яке почуття акцентує Патриція. А він з великою енергією і інтенсивністю наполягає на винятковості зору, як би ігноруючи всі інші. Адже саме зір споглядає світло. Звідси і теоретична функція зору, чи не урівнює його з розумом (5, стор 109). 

Такий хід думок Патриція цікавий тим, що він розкриває генезис і сутність такого складного і до цих пір багато в чому загадкового гносеологічного та психологічного феномена, як інтуїція. Адже цей латинський термін (буквально означає «пильну всматріваніе»), який вживали деякі філософи Середньовіччя і Ренесансу, трактувався в сенсі як чуттєвого, так і суто інтелектуального знання. Зір, що сприймає світло, генетично з'являється після всіх інших почуттів, для людини найцінніше в пізнавальному, теоретичному відношенні. Зорова інтуїція ніби штовхає людини у бік інтуїції інтелектуальної. 

Але головна функція світла - онтологічна. Світло складає основу всеєдності, який проявляється в масштабі універсуму і тим більш земного світу. Найцікавіша риса натурфілософії Патриція полягає тут у послідовному відновлення того органицизма, який був визначальним для більшості концепцій античної фізики. Вираженням органицизма у Патриція є як гілозоізм, так і панпсіхізм.  На його переконання, неможливе існування неживого тіла. А душа - це життя, якою наділені і небо, і небесні сфери, і зірки. Такого роду вистав для Патриція виявилося достатньо, щоб заперечувати роль ангелів традиційної християнської міфології. Найдосконалішим з тіл він вважає світ функція Бога, подавача світла, по суті, зведена до того, що він є і подавцем життя. Втім, у цьому зв'язку Патриція частіше говорить про світову душу. Це платонівської-неоплатонічної поняттявін приписує всім античним філософам, починаючи з Фалєєв. Їм він протиставляє тільки атомістів, відкидали натхненність світу (але у відношенні Демокріта робиться деяка застереження). Підданий рішучій критиці Аристотель, який своєю концепцією душі прагнув обмежити універсальну поширеність життя в природі. Для Патриція ж ніяке тіло неможливо без душі, без життя. 

Якщо б вона не була закорінена в самому бутті, то звідки ж їй було з'явитися в рослинних і тим більше в тварин організмах? Цілком закономірне питання в епоху відсутності навіть елементарних еволюціоністських уявлень. Цілісність будь-якого організму, Доводимо до всього світу, для якого вона є синонімом, немислима поза його життя, що є її синонімом. Можна навіть зафіксувати формулу гілозоістіческо-вітаїстичною натурфілософії Патриція: організм, або цілісність, або життя. Пантеїстичний і органістіческой натуралізм.  Етика Ф. Патриція протистоїть не тільки популярному платонізму, а й ортодоксально-католицьким поглядам. Вона продовжує і розвиває закладену в філософії Б. Толезіо ідею самозбереження як основи моралі, але і йде значно далі, у напрямку більш радикального натуралізму. 

Пантеїстична натурфілософія Франческо Патриція була вороже зустрінута захисниками схоластичної ортодоксії. "Нова філософія Всесвіту" була засуджена інквізиторами і занесена в Індекс заборонених книг. Заборона ця збігся з процесом Джордано Бруно з забороною книг Бернардіно Телезіо.