3. Закони та умови теорії комунікації.

Специфіка законів, що формулюються теорією комунікації, багато у чому визначається її предметом і характеризується специфікою сформованих інформаційних зв'язків у природі й суспільстві. Специфіка полягає в наступному:

а) закони комунікації носять об'єктивний характер. Разом із тим вони реалізуються через мислення й діяльність людей. Об'єктивність законів соціальної комунікації обумовлена тим, що вони розкривають рух об'єктивно існуючих комунікаційних потреб, інтересів і дій людей;

б) ці закони виражають загальний характер інформаційного обміну як властивості живої матерії і разом із тим відбивають взаємозв'язки в суспільстві в цілому і його окремих частинах;

в) закони комунікації динамічні (жорстко обумовлений зв'язок явищ) і статистичні (відбивають нелінійні залежності). Перші характерні для природних комунікативних процесів, другі — для соціальної комунікації;

г) закони комунікації діють у сукупності з іншими соціальними й природними законами — економічними, психологічними, політичними, технічними;

д) інформаційний обмін можливий при дотриманні певних умов. Їх невиконання робить комунікацію нездійсненною. Необхідний, стійкий характер умов, що повторюється, за яких тільки і можливий інформаційний обмін, надає їм статусу законів комунікації. Ці закони-умови говорять:

1) комунікація – взаємодія, що характеризується обміном інформацією, отже, має бути не менш двох сторін - учасників комунікаційної взаємодії (джерело й приймач, комунікатор і комунікант, оратор і слухач);

2. комунікація як інформаційна взаємодія заснована на принципі зворотного зв'язку, що виступає необхідною умовою здійснення комунікативного акту;

3. комунікація має знаковий характер. Не існує комунікації без певної системи знаків. Під знаками розуміється об’єктивована інформація, що використовується при спілкуванні між людьми або обміні інформацією між тваринами або між машинами;

4. для здійснення комунікації необхідна наявність хоча б однієї спільної бази у вигляді системи знаків або правил прийому й передачі, кодування й декодування інформації;

5. комунікація можлива лише при розбіжності (неповному співпадінні) інформаційних потенціалів систем. Це означає, що повний збіг інформаційних потенціалів комунікантів абсолютно знецінює будь-який обмін інформацією між ними. Проте у реальності такого збігу потенціалів не буває: завжди існує більша або менша зона їхнього перетинання, що і забезпечує можливість комунікації, є її необхідною умовою. Відсутність таких зон перетинання робить комунікацію неможливою.

У даного закону є один важливий аспект: «Щоб установити комунікацію, сигнали мають містити якийсь елемент непередбачуваності або несподіванки, інакше їх передача означає порожню витрату часу». Так, книга, що помилково зшита з однакових сторінок, платівка, яку «заїло», являють собою циклічний або періодичний сигнал: перший його період виконує комунікативну функцію, інші заздалегідь відомі одержувачеві. У цій ситуації комунікація переривається. Звідси випливає, що в першу чергу увагу приваблюють слова, що рідко зустрічаються, фрази, жести й інші сигнали. Саме вони додають значимість повідомленням. Інші знаки можна легко передбачити. Величезну кількість явищ повсякденного життя, зорових і звукових сигналів, що сприймаються нами вдома та на вулиці, ми найчастіше ігноруємо, оскільки вони звичні. Можна сформулювати наступну закономірність: кількість переданої інформації зворотно пропорційно частоті переданих сигналів: чим більш рідкий сигнал (знак), тим він більш інформативний.