2. Міждисциплінарний характер теорії комунікації

Стрімко розростаючись, комунікативні знання охоплюють усе більш широке «дослідницьке поле». Деякі фахівці вважають, що межі цього поля зливаються з межами суспільства. Дослідження проблем комунікації не обмежуються тільки соціальними науками, а вивчаються десятками дисциплін — гуманітарних, природничих, технічних. Але теорія комунікації, 1) є відносно самостійною дисципліною, що має свій предмет, свій категоріальний апарат, свої закони, свою історію 2) вона виступає як область наукового знання, що органічно поєднує у собі результати досліджень багатьох наук.

Звертання до проблем комунікації філософії, соціології, психології, політології, культурології, лінгвістики, економіки і багатьох інших дисциплін пояснюється тим, що комунікація являє собою дуже багатогранне явище, що пронизує не тільки суспільство, але й природу. Кожна з перерахованих наук вивчає комунікацію під своїм кутом зору.

Філософія бачить у комунікації атрибутивну властивість матерії, обумовлену матеріальною єдністю світу, взаємозв'язком явищ і процесів дійсності. Філософія — це спілкування, діалог людини з людиною. А будь-який діалог — боротьба думок та розумінь. Не випадково саме в межах філософії зароджуються логіка, риторика, етика, політика, що мають пряме відношення до проблем комунікації.

Одним із найважливіших комунікативних аспектів психології є вивчення здатності людини відображати світ, пізнавати його і регулювати свою взаємодію з ним. При цьому загальна психологія приділяє велику увагу психологічній природі мови, способам вербальної комунікації, різним видам невербальної комунікації й особливостям їх сприйняття, обумовленим психологічними особливостями особистості. Соціальна психологія досліджує психологію міжособистісної взаємодії (способи спілкування, міжособистісне сприйняття й розуміння), психологію малих груп (взаємодія індивіда і малої групи, стосунки всередині групи, конфлікти), психологію стосунків між групами.

Соціологія, вивчаючи структуру суспільства й динаміку суспільного розвитку, велике значення приділяє проблемам комунікації, оскільки вона вивчає проблеми зв'язків і стосунків окремих особистостей, малих і великих соціальних груп — класових, національних, етнічних, демографічних.

Лінгвістика займається проблемами вербальної комунікації — виникнення й розвиток мовлення та мови. На межі лінгвістики, логіки, філософії та інших наук знаходиться семіотика, що вивчає комунікацію як передачу знаків або обмін знаками. Прикладами знакових систем є природні (розмовні) мови, штучні мови, системи сигналізації у суспільстві й природі, вхідні й вихідні сигнали кібернетичних пристроїв, програми й алгоритми для них та мови-посередники для «спілкування» із ними людини.

У межах біології дуже активно розвивався напрямок, що вивчав поведінку та комунікацію тварин (етологія). У природі існують численні рефлекторні системи зв'язку, які є об'єктом дослідження етологів. За дослідження комунікації тварин Лоренц, Тінберген і Фріш стали лауреатами Нобелівської премії.

Надзвичайно вагомий внесок у вивчення комунікації внесли технічні науки. Еволюція комунікативних можливостей людини пов'язана з технічним прогресом. Розвиток технічних засобів — від винаходу друкарства до сучасної комп'ютерної революції — змінило характер соціальної комунікації, зробивши можливим миттєву передачу інформації у великому обсязі практично на необмежену відстань.

Усебічний аналіз різних аспектів комунікації обумовлює необхідність її міждисциплінарного вивчення, залучення потенціалу багатьох наук — суспільних, гуманітарних, природничих і технічних. Хоча вони є необхідними для цілісного вивчення комунікації, вони не стають науками про комунікацію, бо у кожної з них свій предмет. Такою є теорія комунікації, що постає не як безладний набір фактів із різних наук, а як їх органічна єдність.