30. Перший компонент моделі комунікативного акту г.Лассуелла.

Універсальна модель структури масових комунікацій була запропонована Г. Лассвеллом. Він вважав, що описати акт комунікації допоможуть відповіді на такі п'ять запитань:

1. хто є комунікатором?

2. що він повідомляє?

3. за допомогою якого каналу?

4. кому?

5. з яким ефектом?

На першому місці розташовані ті, хто створюють інформаційне повідомлення. Це так звані професійні комунікатори, до яких, окрім журналістів, можна віднести редакторів, менеджерів та власників медій. Завданням комунікаторів є підготовка інформаційних повідомлень, які мають бути доступними споживачам. Виробництво інформації має бути невіддільним від споживачів інформації. Споживачами соціальної інформації є аудиторія. На підставі соціально-психологічного підходу до дослідження професійних комунікаторів, їх поділяють на групи за діловими, моральними якостями, особливостями інтелектуальної діяльності(аналітики, оратори, репортери). Комунікатори поділяються за характером, темпераментом та фізичними особливостями (стать, вік). Автор стверджував, що для комунікатора головним є переконливість, ясність намірів, симпатичність та стиль комунікації. Отже, люди, які є симпатичними, відзначаються товаристськістю, сердечністю в поводженні з іншими людьми, мають привабливу зовнішність, здатні сильніше впливати на інших людей і мати від цього певний зиск.

При дослідженні інституціональної природи соціальних груп професійних комунікаторів виділяються дві основні групи: «редакції» і «видавці».

«Редакції» (комуніканти) - це безпосередні творці і передавачі текстів. Самі «редакції» підрозділяються на журналістів і піарменів (хто збирає інформацію, створює первинний текст і виступає перед аудиторією), «техніків» (хто забезпечує матеріалізацію тексту, його розмноження, збереження і передачу; у цю групу включають дикторів, операторів, працівників друкарні, інженерів, програмістів, дизайнерів та ін.).

У групі «редакція» перше місце займають журналісти та піармени, які здійснюють спілкування з аудиторіями. Згідно Р.Дебре, для сучасного журналіста характерні такі риси: певний ступінь політичної активності; усвідомлення себе представником «четвертої влади»; часткова деідеологізація; поєднання різних інтересів і ідей; орієнтація на максимально можливу об'єктивність як вимогу професійної етики; пошук суспільного консенсусу; «віддаленість» журналіста від творчого матеріалу (як, наприклад, «віддаленість» робітника від зробленого автомобіля); відчуття тиску з боку певних індивідів, суспільно-політичних сил і всієї суспільної думки. На думку Дебре, навіть якщо певні журналісти не відповідають у дійсності цим характеристикам, вони змушені заради професійного успіху підбудовувати свій імідж під ці «стандарти».

Особливо важливу роль в епоху інноваційних технологій грають «видавці». У даному контексті під терміном «видавці» розуміються власників, акціонерів, менеджерів, спіндокторів та інші особи, які визначають головні цілі органа інформації. У групу «видавці» також входять політичні консультанти і представники служб дослідження суспільної думки, що впливають на інформаційну політику ЗМК.

«Видавці» підрозділяються на медіократів та спіндокторів. Медіократи (термін «медіократ» походить від гри слів «mass media» — масова інформація та mediocre — посередність) — це власники ЗМК, а спіндоктори (spin — вертіння, крутіння) — це, як правило, не власники ЗМК, а ті люди, які у силу особистого авторитету, володіння владою, знайомств із журналістами і гарним знанням інформаційної інфраструктури мають можливість впливати на підготовку інформаційних повідомлень, їх добір і способи висвітлення. Разом з журналістами спіндоктори створюють або перетворють тексти репортажів.

Діяльність спіндоктора підрозділяється на такі етапи: 1) добір події (вибір тієї події, яке необхідно певним чином освітити в ЗМК); 2) підготовка очікування події (напрямок активності журналістів у певне русло, настрій аудиторії на очікувану реакцію стосовно планованої події); 3) «проведення самої події»; 4) висвітлення події в ЗМК; 5) коментарі до події; 6) згадування події в списку однорідних подій (знаходження історичних аналогів і формулювання його оцінки); 7) посилання на подію у якості підтвердження якої-небудь тенденції; 8) відстеження резонансних явищ у суспільній думці, що стосуються даної події, з метою «підготовки нових подій».

На відміну від журналіста і медіократа спіндоктор має у своєму арсеналі лише непрямий інструментарій впливу на аудиторію, тому він працює не з масовою аудиторією, а з журналістами і як основну мету комунікації ставить не інформування адресатів, а «попередження події» і інтерпретацію певних фактів.

Оскільки «підготовка» найважливіших повідомлень у ЗМК практично завжди є результатом спільної діяльності медіакратів, журналістів і спіндокторів, то висвітлення якої-небудь події може бути охарактеризоване за допомогою таких індикаторів:

• частота повторів висвітлення події в ЗМК;

• амплітуда між повторами аналогічних за структурою і змістом повідомлень, що показує, при якій частоті згадування схожих подій у ЗМК ця подія може стати новиною. Так, тільки при певному рівні висвітлення в ЗМК проблема наркоманії може бути сприйнята аудиторією як новина;

• неоднозначності події: чим менше неоднозначність, тим вище імовірність того, що подія буде помічена;

• релевантність події стосовно культури і поінформованості аудиторії — суспільна думка переважно реагує на подію, яка доступне його розумінню;

• відповідність події, що відбулася, очікуванням: чим більше дана подія очікується в суспільстві, тим скоріше вона стане актуальною новиною;

• неординарність події — новиною або сенсацією стає така подія, яка рідко трапляється, небанальна по своїй суті і виходить за межі стандартної ситуації;

• збереження актуальності події — найбільш яскраві і гучні новини зберігають свою злободенність протягом достатньо тривалого часу.