13. Розвиток технічних засобів комунікації. Електронна комунікація

Електронна комунікація. Четверта комунікативна революція пов'язана з виникненням і розвитком електронних засобів комунікації. Вона знаменувала кінець «ери Гутенберга» і початок переходу від умовних друкованих знаків до відродження природної вербальності, характерної для дописемної культури, але заснованої на новітніх радіотелевізійних засобах зв'язку.

Виникнення й розвиток електронної комунікації вирішувало низку проблем, пов'язаних із передачею й отриманням повідомлень, завдяки колосальній швидкості й обсягу переданої на великі відстані інформації.

Початок був покладений створенням техніки телеграфії. У 1746 р. англійський натураліст Уотсон передав електричні сигнали по кабелю довжиною біля двох миль. Таким чином, уявлення про далекий зв'язок за допомогою якоїсь невидимої субстанції виникло вже дуже давно, але реалізовано воно було лише в XIX ст.

Винахідником електромагнітного телеграфу вважається російський учений П.Шилінг. У 1832 р. він створив перший придатний для практики електромагнітний телеграфний апарат і продемонстрував першу телеграфну передачу. Проте його апарат мав обмежений діапазон дії і не забезпечував запис прийнятих сигналів. Більш досконалу версію телеграфу (релейний телеграфний апарат) запропонував С.Морзе. Його винахід забезпечував дистанційну передачу повідомлень із використанням спеціального коду — «абетки Морзе». У 1844 р. Морзе по прокладеній телеграфній лінії між Вашингтоном і Балтімором абеткою Морзе відправив знамените послання «Що створив Бог?» — перше послання, відправлене по першій телеграфній лінії у світі. У 1851 р. для зв'язку почали використовувати підводний кабель, прокладений під Ла-Маншем, а в 1866 р. і Трансатлантичний кабель, прокладений між Європою й Америкою. По цих кабелях передавали телеграфні повідомлення, а після винаходу телефону з'явилася можливість передавати по кабелях ще й людський голос.

Винахідником телефону був А.Белл. Він та його асистент Т.Уотсон одержали патент США на телефонний прилад. У 1878 р. Белл продемонстрував свій винахід королеві Вікторії, яка була у такому захопленні, що розпорядилася прокласти телефонну лінію від острова Уайт до Лондона. Через кілька місяців перша у світі телефонна лінія почала функціонувати в Лондоні. У той же час продовжувалися пошуки більш швидких і більш дешевих, ніж телефон, способів передачі повідомлень на великі відстані, що міг забезпечити тільки беспровідний зв'язок. Г.Марконі почав свої експерименти, а протягом 1895 р. він домігся успіху, посилаючи найпростіші сигнали на відстань більш 3 км. У 1897 р. у Лондоні департамент телеграфу британської пошти організував демонстрацію апарата Марконі.

У Росії роботи зі створення радіопередавача та приймача велися фізиком і електротехніком А.Поповим. Навесні 1895 р. він продемонстрував винайдений ним перший у світі радіоприймач. До літа 1897 р. Попову вдалося досягти дальності радіозв'язку 5 км, а в 1901 р. — близько 150 км.

До 1901 р. Марконі вдалося значно збільшити дальність радіозв'язку — він послав перше радіоповідомлення через Атлантичний океан, використовуючи для цього підвішену до повітряного змія приймаючу антену довжиною понад 100 м. Почалася ера радіозв'язку на великі відстані. Для перших радіоповідомлень використовувалася абетка Морзе, але вже в 1906 р. з'явилася можливість передавати і людський голос. Людська мова й музика вперше пролунали по радіо у Великобританії в 1907 р.

Ще на початку XX ст. Марконі передбачав, що незабаром з'явиться «видимий телефон». Активна робота з його створення велася в Росії. Професор Санкт-Петербургського технологічного інституту Б.Розінг 22 травня 1911 р. зробив перший у світі дослід із передачі зображення по проводах на відстань. Ним була створена електронно-променева трубка — прообраз сучасного кінескопа (учень Розінга В.Зворикін став творцем першої телевізійної камери). У 1925 р. у Лондоні Дж.Берд здійснив безпроводну передачу зображення людини з однієї кімнати в іншу. Через три роки зі студії Берда Британська радіомовна корпорація (Бі-Бі-Сі) провела сеанс першого у світі телевізійного віщання. У 1936 р. Бі-Бі-Сі почала регулярне телемовлення на увесь світ. Новий засіб комунікації по своїй ефективності значно перевершив усі попередні, став складатися новий тип культури — екранної, в якій поєднувалися звукові та візуальні способи передачі й сприйняття повідомлень.

У 1940 р. з'явилися перші пробні кольорові телевізійні програми — це був початок кольорового телебачення. Поступово почали формуватися міжнаціональні телевізійні зв'язки. Так, у 1959 р. телемережі 12 європейських країн об'єдналися в мережу Євробачення. Створення телекомунікаційних супутників дозволило телемовленню стати всесвітнім явищем. Перший штучний супутник був запущений у 1957 р. у Радянському Союзі, а до кінця 1980-х рр. на земній орбіті оберталися вже близько 3500 супутників. Причому загальна кількість супутників, що запускаються СРСР, було майже в 3 рази більше, ніж тих, що запускалися іншими країнами (включаючи США). Супутники змінили загальне сприйняття світу. Нині наша планета оточена кільцем супутників, що створюють невидиму електромагнітну мережу. Супутник зв'язку одержує сигнали від наземного передавача або від сусідніх супутників-трансляторів, потім посилає сигнали на відповідні земні приймачі. При цьому супутник може зв'язуватися з необмеженою кількістю наземних приймаючих станцій, що входять у радіус його дії. В останні роки вартість радіотелевізійних систем (професійних і побутових), що приймають сигнали із супутників, різко знизилася, а їх якість кардинальна покращилося — їх комунікаційне завантаження подвоюється приблизно кожні 5 років. Усе це передвіщує радикальні культурні наслідки: космічна ера, що почалася трохи більше 40 років тому, привела до глобальних змін у комунікаціях.

Величезне значення для розвитку комунікацій має швидкий розвиток комп'ютерної техніки. Довгий час обчислювальна техніка й техніка зв'язку розвивалися паралельно: громіздкі лампові ЕОМ перших поколінь займалися в основному рутинною переробкою величезної кількості цифр. Сьогодні комп'ютери і комунікаційні технології стають усе більш тісно зв'язаними. У результаті інформація, що надходить, може оброблятися в незмірно великих обсягах і набагато швидше, ніж раніш. Ключовим моментом такого сходження стало перетворення інформації у цифрову, тобто її вираження в послідовності двоїчних чисел (за аналогією з тим, як абетка Морзе використовує тільки крапки й тире). Цифрову інформацію можна зберігати, копіювати, змінювати, піддавати іншим маніпуляціям. Про розвиток цифрових технологій свідчить той факт, що на цифровий компакт-диск (CD) спочатку поміщався 70-хвилинний музичний запис, а сьогодні на одному CD може уміститися текст солідної енциклопедії. Цифрові технології на відміну від аналогових дозволяють робити необмежена кількість копій без утрати якості — оригінал і тисячна копія будуть ідентичними. Цифрова інформація може зберігатися як завгодно довго, вона не старіє і легко доступна при наявності відповідної техніки.

Таким чином, супутники, волоконна оптика і сучасні комп'ютерні технології створили фундамент принципово нової системи комунікаційних зв'язків. Вона набула глобальних масштабів. Нові системи комунікацій дозволяють передавати зі швидкістю світла будь-яку інформацію в будь-якій формі — звуком, текстом, цифрами або зображенням — будь-якій людині, що знаходиться в будь-якому місці планети. Сучасні технології зв'язку, збереження й обробки інформації у своїй сукупності створюють таку інтегральна якість, що без перебільшення можна назвати інформаційним суспільством, найближчим вираженням якого стала всесвітня комунікаційна мережа Інтернет.