1)Загальне машино­будування,

2)Транспортне машинобудування

3)Точне машинобудування.

Загальне машинобудування є досить металомістким, тому зорієнтоване на споживача та райони чорної металургії. Його основними галузями є важке та сільськогосподарське машинобудування, а також тракторобудування та верстатобудування.

Транспортне машинобудування в наш час розвивається швидкими темпами. До нього входять автомобілебудування, судно­будування, авіаракетобудування, залізничне машинобудування. Ці галузі дуже працемісткі, тому здебільшого тяжіють до великих міст із кваліфі­кованими кадрами.

Автомобілебудування = 70 % припадають на легкові авто­мобілі, решта — на вантажні, автобуси, тролейбуси, мотоцикли тощо. №1Японія (майже 1/4 світового виробництва),

Німеччини (1/6), США (близько 1/8), Франція, Південна Корея, Іспанія, Італія.

автоскладальні заводи у кра­їнах, що розвиваються:

Сінгапурі, Бразилії, Мексиці, Аргентині, Пів­денній Африці, Єгипті, ца Філіппінах. Вони працюють на імпортних деталях, використовуючи дешеву робочу силу. Деякі з цих країн, наприклад Респуб­ліка Корея, налагодили виробництво власних марок автомобілів та створю­ють свої філії за кордоном.

Суднобудування втратило своє колишнє значення.

40 % морських суден світу дає Японія, ЗО % — Республіка Корея, Німеччина — менше 5 %.

авіаракетобудування. = США, Франція та Китай.

Роль залізничного машинобудування дещо зменшується.

Точне машинобудування = приладобудування, елек­тротехніка, електроніка. Точне машинобудування науко - містке, тому тяжіє до великих міст — наукових центрів.

Якщо у 80-х pp. XX ст. = Японія, США, Німеччина та Франція, їх потіснили азіатські нові індустріальні країни та Китай. Зокрема, світовим лідером у складанні телевізорів, радіоприймачів, годинників, пральних та швейних машин зараз є Китай.

Три головних машинобудівних регіони світу:

І)Північна Америка (30 % світового виробництва; тут пріоритетний розвиток мають авіаракетобудування і точне машинобудування; головну роль відіграють США),

ІІ)Західна Європа (дає майже ЗО %, в основному продукцію автомо­білебудування, верстатобудування і точного машинобудування; безпере­чна першість тут належить Німеччині)

ІІІ)Східна і Південно-Східна Азія (концентрує понад 20 % світового машинобудування; тут переважають електроніка та суднобудування; осередком розвитку галузі виступає Японія; зростає роль нових індустріальних країн).

Хімічна промисловість - «авангардної трійки» = високі темпи зростання. Головні регіони = високорозвинені країни.

створює речовини, яких немає в природі = є дешевшими, якісно кращими за натуральний аналог.

Хімічна промисловість має дуже широку сировинну базу:

1) мінеральні ресурси (кухонна та калійна солі, самородна сірка, фосфорити, пірит, нафта, природний газ, вугілля), 2)деревина, 3)вода, 4) атмосфер­не повітря, 5) виробничі відходи.

Потуж­ний забруднювач навколишнього середовища.

1) гірничо-хімічна (яка видобуває мінеральну сировину для подальшої переробки),

2)основна хімія (синтезує неорганічні сполуки: кислоти, соду, сажу, мінеральні добрива)

3)хімія органічного синтезу (основною продукцією є поліме­ри — складні високомолекулярні сполуки, які синтезуються переважно з нафти та природного газу: пластмаси та синтетичні смоли, синтетичний каучук, хімічні волокна, фотоплівка і т. ін.).

І ) Європа = 40 % продукції = Німеччина, Франція та Італія

Старі галузі (содова та мінеральних добрив) тут зорієнтовані на сировину,

нові (зокрема нафтохімія), що працюють на імпортній сировині, тяжіють до морських портів.

ІІ) Північна Америка = США - перші позиції у світі за синтезом полімерів, виробництвом мінеральних добрив та сірчаної кислоти. Тут, на узбережжі Мексиканської затоки, склався найбільший у світі район нафтохімії.

ІІІ Східна та Південно-Східна Азія, потужним осередком якого є Японія, де виробництво базується на імпортній сировині. Швидкими темпами роз­вивається хімічна промисловість Китаю, яка спеціалізується переважно на виробництві мінеральних добрив, а також

нових індустріальних країн, відомих хімією полімерів та напівпродуктів для них

Лісова промисловість.

зале­жить від розміщення лісових ресурсів.

1) У північному лісовому поясі, значна частка хвойних порід, целюлозно-паперовій промисловості, лідерами в заготівлі деревини є США, Канада, Росія та Скандинавські країни. Ці держави, а також Японія, Китай, Німеччина, Франція, Італія виробляють найбільше паперу, який називають «хлібом культури».

2)Країни південного лісового поясу = листяні породи, ви­возять за кордон переважно не перероблену деревину = на деревообробні підприємства Європи, Північної Америки, Японії. Колоди, дикт, деревний шпон для оздоблення меблів експортують Бразилія, країни Екваторіальної Африки та Південно-Східної Азії.

Легка промисловість —

текстильна, швейна, шкіряно - взуттєва, хутрова та галантерейна.

Текстильна промисловість виробництво натуральних тканин, а синтетичних розширюється.

США (безперечний лідер за виготовлен­ням натурального шовку та синтетичних тканин, значний виробник бавов­няних тканин),

Китай (першість у виробництві бавовняних та вовняних тканин),

Індія (розвиває бавовняну та джутову промисловість),

Японія ( особливо відома натуральним шовком),

Росія (лідер за метражом лляних тканин)^

Бразилія, Мексика, Аргентина (відомі вовняними та бавовняними тканинами),

Єгипет (дає якісні бавовняні тканини).

крім високорозвинених країн, текстильна промисловість широко представ­лена у країнах, що розвиваються.

країни Європи = переважно обслуговує внутрішній ринок: дуже якісні, але дорогі, тому не витримують конкуренції на світовому ринку з дешевшою продукцією країн, що розвиваються.

Розвитком швейної промисловості вирізняються Італія, Індія, Республіка Корея, які є значними експортерами готового одягу,

шкіряно- взуттєвої — Італія.

Світовими містами — законодавцями моди в Європі є Париж, Відень, Мілан, Лондон,

у Північній Америці — Нью-Йорк.

Отже, майже всі галузі світової промисловості сконцентровані переважно в трьох регіонах світу: Європі, Північній Америці, Східній та Південно-Східній Азії.

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО.

Зайнятість у сільському господарстві.

У висо­корозвинених = 2-9 % населення

у країнах, що розвиваються — понад 75 %, а в деяких африканських державах — близько 90 %.

В Україні = близько 20 % людей.

тенденція до скорочення зай­нятих у сільському господарстві.

1) у період НТР = механізація с/г = зростання продуктивності праці ( особливо високорозвинені країни) фермер із Данії = продукти харчування 75-80 осіб.

2) від с/ г відокремилися галузі харчо­вої та легкої промисловості.

3)у деяких високоурбанізованих розвинених країнах про­довольство завозиться переважно з-за кордону = Велика Британія закуповує продукти харчування у своїх колишніх колоніях = зайнято лише 2 % економічно активного населення в с/г)

для людства залишається актуальною продовольча проблема.

Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО), кожний дев'ятий житель планети голодує або одержує недостатнє харчування. Лише 1/3 людства забезпечена повноцінним харчуванням за вмістом основних поживних речовин: білків, жирів та вуглеводів.

Аграрні відносини.

У с/ г особливим предметом праці є земля.

Ефективність роботи залежить від

аграрних відносин — форми землеволодіння та землекористу­вання, характеру чинних у країні законів про землю.

За формою власності на землю та використання земель розрізняють:

1) Дрібнотоварний сектор = невеликі земельні наділи = низький рівень агротехніки = споживчі культури. Форми власності : дрібні приватні селянські господарства, родинна власність на землю, латифундії.

Латифундії (з лат. — великі володіння) — великі ділянки землі, що перебувають у власності поміщика, який здає їх в оренду селянам ( Латинська Америка з колоніалізму = гальмо розвитку с/г.

У деяких країнах = земельні реформи, які ліквідували таку форму аграрних відносин.

2)Високотоварний сектор — великі, добре організовані господарства, що використовують зрошення земель, мінеральні добрива, сучасну техні­ку, найману робочу силу = виробництво на продаж, експорт. Основні типи : плантації та фермерство.

Плантації (з лат. — висаджування рослин) — великі рослинниць­кі господарства спеціалізуються на вирощуванні експортних культур (кави, какао, цукрової тростини, гевеї, кокосової пальми тощо) = приватна форма власності з колоніалізму вирощування екзотичних культур для країн - метрополій. Плантації мало пристосовуються до кон'юнктури світового ринку: їхня спеціалізація змінюється повільно.

Фермерство є прогресивною формою господарювання, що ведеть­ся

на власних чи орендованих землях, із зародженням капіталістичних від­носин — вироблення продукції рослинництва чи тваринництва на продаж. Ферми мають дуже великі площі.

Вони використовують найсучасніші технології, дуже чутливо реагують на коливання попиту та пропозиції на ринку, тому здатні швидко змінювати свою спеціалізацію.

У світі спостерігається загальна тенденція до скорочення кількості працівників у сільському господарстві.

галузі сільського господарства